Читать книгу В листопаді - Юрій Яновський - Страница 1
1
ОглавлениеЗ Берліна мій друг привіз спокійні манери великого міста і трошки сивини на скронях. Його замріяність не виходить за ці межі. І лише хвилинами незрозумілих вечорів його дух буйно розквітає.
Мій друг думає образами й фарбами. Він не є художник, бо це слово означає безконечну кількість обріїв. У мого друга один обрій – конкретне думання[2].
Підходячи до його розчиненого вікна, я здалеку ще бачу, як кінчиком своєї фарбовної флейти він грає ясну мелодію на полотні.
– Заходь! – каже він, розмазуючи фарбу.
Я заходжу.
– Кладу вам свій привіт, – бурчить мій друг, проводячи лілову смугу на щоці свого твору, – сідайте собі десь. Я вирішую завдання конкретного фону.
2
Ідеться про мислення, яке розгортається лише в межах конкретних явищ й об'єктів перцепції, яке постійно взаємодіє із відчуттям і ніколи не буває вільним від свого сенсорного контексту. К. Ґ. Юнґ ще в 1911 році окреслював його поняттям конкретизм і ототожнював з архаїзмом, типом мислення первісної людини, для якої магія фетиша переживається не як суб'єктивний досвід, а як відчуття магічного впливу зовнішнього світу. Конкретизм культурної людини вчений ототожнював зі спрямованістю на осмислення лише чуттєво опосередкованих фактів, що перебувають у сфері безпосереднього споглядання, а також із неспроможністю розрізнити суб'єктивне відчуття та об'єкт відчуття. За Юнґом, конкретизм є складником більш загального поняття – містичної співучасті: «Подібно до того, як містична співучасть є перемішанням індивіда із зовнішніми об'єктами, так і конкретизм є перемішанням мислення й почуття із відчуттям» (Юнг К. Г. Психологические типы / пер. с нем. С. Лорне, под. общ. ред. В. Зеленского. – СПб.: Ювента; М.: Прогресс – Универс, 1995. – С. 533).
