Читать книгу Невідоме Розстріляне Відродження - Антология, Питер Хёг - Страница 24

Золота, прозора далечінь…

Молодість моя і віра рання…

У ранкову, теплу сонь і синь

дівчина… весна!.. кохання.

І нічого… Не такий бо вік.

Спів – до місяця виття собаче…

тільки кров і злісний дикий крик,

тільки кращого і кращої не бачив.

Вибивавсь з дитинства – забував кохати,

і по карті карту програвав…

щоб на землю всі шляхи, мов ґрати, —

щоб горіла тільки голова.