Читать книгу Конотоп Фортеця - Антон Гайдук, Антон Юрьевич Гайдук - Страница 3

По широкій та повноводній річці Єзуч (давня назва – Язуча) у далекі часи проходив торговий шлях. З півночі, з берегів Варяжського моря, на високих ладьях, прикрашених головами «лютого дракона», яких вирізали з дерева теслі-умільці, купці везли рідкісні товари на великий торг на річку Торговицю. Це були шкіри білих ведмедів, китовий жир і вус, суха морська риба, бивні моржів і янтар із карельської сосни. На Торговиці відбувався лише весінній торг. У цей період річки переповнені водами. Навіть по невеличких річках пливли мисливці із глухих стійбищ Сіверщини із пушиною. Лише раз на рік висока валова вода закривала дніпровські пороги і тоді змогли підійматись уверх по Дніпру заморські судна із товарами східних і середземних держав. З півдня по Дніпру пливли купці на галерах, заходили у Сулу і повертали у притоку Ромен, яка вела до річки Торговиці. Вони везли: сіль, шовкові поволоки (тканини), зброю, коштовності, приправи (перець), сухий виноград, оливкове масло.

Ріка Язуча витікала з боліт. До неї впадали чисельні притоки, утворюючи болота при впадінні до Язучої. Та минали століття, ріки відступали, з’являлись на берегах пагорби та плоскогір’я. Одне з них біля річки Конотопки, покрите лісом із вільхи, заселялось у давні часи.

Присеймів’я населяли севруки. Їх поселення тяглись далеко на південь до річок: Сула, Хорол, Остер.

Кочові орди їх витіснили з південних земель. Севреки відступили до річок: Сейму, Язучої, Торговиці, Ромен, Липки, Конотопки. Біля Конотопки на плоскогір’ї могло бути спочатку стійбище мисливців, яке можна віднести до VІІ-ІХ століть. З появою торгового шляху по річці Язучій з’явлються поселенці, зв’язані з торгівлею. Це могли бути: лісоруби, майстри-човнярі, веслярі, бортники, купці.

У часи Київської Руси ІХ-ХІІІ століть княжа вітка «Ольговичів» займала город Чернігів і прилеглі землі Сіверщини. Брати Святославичі поставили городища, на Десні – Новород, а на Сеймі – Путивль, Рильськ, Курськ. Землі по-над Язучою і Торговицею теж належали Чернігівським князям. На річці Липиці стояло Липовецьке князівство з Городищем. На річці Торговиці були три Городища. Біля Конотопки на високому плоскогір’ї уже у ХІІ столітті теж могло бути Городище.

На початку ХІІІ століття, під час татарсько-монгольської навали, усі городи і городища Київської Руси були зруйновані та спалені. Настали «темні століття». Лише через сто років Литва витіснила татар і зайняла колишні землі Київської Руси. Уже у середині ХІV століття відновився торговий шлях по Язучій на Торговицю. На плоскогір’ї біля Конотопки теж відроджувалось життя. З обох боків високого пагорба, який виступав до середини Язучої, були заплави з пологими берегами. Тут зупинялись і купці із «варяг» на великих ладьях, і севруки на човнах і «довбанках» з пушниною, і лісоруби на плотах із віковічних лісів Десни. Це були зупинки для відпочинку.

Найбільше приставали до берегу для ремонту суден. По воді судна пливли здалеку. За довгий час вони отримували різні ушкодження. Для ремонту зупинялись надовго, доводилось частину товару залишати на березі, а з ним лишались прибулі з різних земель. Коли лісоруби гнали плоти з лісом, то вони найбільше від інших купців потерпали від різних пригод. На берегах залишали сосновий і дубовий ліс.

Після розпаду Великого татаро-монгольського ханства на південних землях осіли кочові орди. Це були ногайські та кримські татари, а також виділилась окремо люта буджацька орда біля гирла Дунаю. Татари жили грабежами. Знову потерпала уся Сіверська земля від татарських набігів. Осілі люди укріпляли свої поселення. Біля Конотопки на плоскогір’ї з’явилося Городище. Староста невеликого поселення запросив потерпілих у дорозі купців допомоги. У Городищі біля Конотопки хати поставили із дерева і частокіл поставили із дубу. Купці село звали «Конотоп», завозили до нього і сіль, і зерно, і зброю. Згодом призначили воєводу, який дбав про охорону Городища. Це був колишній путивльський купець Ємельян Болотников. Був кінець ХІV століття (1360 р).

У Городищі біля Конотопки частокіл зберігся до початку ХVІІ століття. Цей дубовий частокіл стояв триста п’ятдесят років непорушно. У 1634 році польський король Владислав ІV Ваза видав привілей шляхтичу Миколаю Цетисову на володіння Городищем і землями біля Конотопки і Єзучу. Таку нагороду отримували шляхтичі за військові заслуги на службі у короля.

Шляхтич Миколай ЦЕТИСОВ

У 1635 році Микола Цетисов прибув у Городище із загоном жовнірів. Вони прибули для охорони прикордонних земель на кордоні з Московською державою. Попередній посадник Городища, призначений Путивльським воєводою, переїхав на човнах з російською залогою на протилежний берег ріки Язучої і зайняв невелике укріплення на плоскогір’ї біля річки Кросна під назвою «Язучая». Берег, який вони охороняли від поляків, звався «Гребешок».

Королівський привілей для Миколая Цетисова був доставлений із Варшави коронному гетьману України Конецпольському, який стояв із королівським військом під Переясловом. Військо знаходилось на утриманні Київського воєводства. Гетьман виділив Цетисову невеликий загін жовнірів. Це були найманці-воїни із сусідніх держав: Німеччини, Литви, Угорщини, Трансільванії. Їхали на конях дорогою на Ніжин. Провізію і фураж коням везли на підводах. Супроводжували обоз євреї Хотин і Юдович із сім’ями. Вони взяли в «аренду» постачання прикордонних загонів. До Конотопу добирались по бездоріжжю та через болота.

У Городищі новий господар зайняв панський двір, з якого виїхав попередній господар – путивльський посадник. Жовніри зайняли вільні помешкання, в яких раніше мешкала російська залога. Для охорони поряд з панським двором стояв «Замок». Дерев’яна будівля мала зверху дозорну вежу. Тут стояла гармата. Дворище замку мало високу дерев’яну огорожу і браму у напрямку на Київ. Всередині Городища біля брами, що виходило на Путивльський шлях, стояли конюшні. Їх у 1618 році спорудили козаки Сагайдачного.

Через рік жовніри побудували хати і завели сім’ї. Вони займали землі за межами Городища; виникали цілі поселення. Але польські воїни відбували службу.

Шляхтич Микола Цетисов був із бідної шляхти. У тихому і далекому від війни закутку України, у своєму Городищі, він став великим паном. Кожний заможній рід хотів із ним породичатися, бо Миколай Цетисов був старий парубок. У панський дім він привів молоду дружину Зосю, доньку єврея-купця Юдовича. Красуню Зосю у Городищі називали «пані Цитовська». Вона народила двох синів, але ще молодою залишилась вдовою. Її батько Юдович мав декілька будинків і велику лавку у Городищі. За межами кріпості по Путивльському шляху ставили будівлі заможні євреї. Один з них належав Юдовичам. Зося із синами перебралась у батьків дім. Її сини мали материне призвісько «Цитовські».

Городище і його населення належали до королівських земель і звільнялось від податків. Жовніри займались різними промислами та ремеслами. Чех Сур був з бідного селянського роду, який працею заробляв на життя. Він довго холостякував, пристав до чумаків, що їздили по сіль на Перекоп. Сіль забирали євреї на перепродаж. Згодом Сур сам очолив валку чумаків.

Поляки Кульчицький та Єзучевський займали вільні землі неподалік від глиняних урвищ, наймали селян для ведення робіт і ставили цегельні, на яких виробляли цеглу-сирець. Одна цегельня знаходилась на Дрижчівці, друга – на Новоселиці. Німці: Стус, Зільбович і Кронфельс об’єднались у «механічний цех» і мали свої майстерні. У Німеччині ремісники об’єднувались у «цехи», щоб захиститись від утисків влади.

Євреї: Юдович, Хотин, Велькін, Розенберг вели торгівлю, ставили торгові лавки, в яких працювали наймані прикажчики. А євреї Герман, Каплан, Біринбаум брали у місцевих купців у аренду землі, маєтки, господарства, млини, майстерні. Займались управлінням або продажем та багатіли.

Наступив 1640 рік. На Конотоп прибув загін поляків із Новгородським старостою шляхтичем Пясочинським. Вони прибули будувати фортецю Конотоп. У панському дворі шляхтичі Пясочинський і Миколай Цетисов розглядали мапу, на якій було креслення фортеці, зроблене інженером Бопланом. Ці шляхтичі були навчені грамоті і змогли зрозуміти написи по-латині. Декілька днів вони ходили круг Городища і намагались зробити вірні розрахунки, щоб фортеця відповідала кресленням на «мапі».

З двох сторін Городище захищалось високими кручами річок Язучої та Конотопки. Дві інші сторони проходили по суходолу поряд з болотами. Для побудови фортеці були задіяні конотопські міщани, що мали коней та підводи. З Новогород-Сіверського прибули землекопи-майстри по зведенню земляних валів. У середині Городища були укріплені стіни панського двору та замку. За частоколом біля боліт насипали земляні вали та зробили «окопи». «Окопами» називались глибокі рови з водою. Один із них спускався по схилу до річки Язучої. По землю їздили на Дрижчівку, що тяглася по верху глибокого яру, який колись був руслом Язучої.

Після земляних робіт до роботи взялися теслі. Фортеця мала три брами: Путивльська брама, Київська (Попівська) брама, Роменська (Підлипенська) брама. Були зведені мости. Один з них проходив через глибоку Конотопку і вів на Роменський шлях, другий – на озерах по Київському шляху. По чотирьох кутах фортеці звели дерев’яні вежі для дозорців. Замок мав свою дозорну вежу. У середині фортеці залишились давні помешкання.

За межами фортеці на Конотопських землях почали селитись міщани. Забудовувались хаотично. По обидва боки Путивльського шляху ставили будинки євреї, купці, поляки. Українські селяни, колишні козаки, займали левади і обробляли землю. Виникли Волкогонівка і Дрижчівка.