Читать книгу Повне зібрання творів - Антуан де Сент-Экзюпери, Antoine De Saint-exupéry - Страница 68

Мене заполонили міркування про марнославство. Воно завжди видавалося мені не пороком, а хворобою. В жінці, що її, як я помітив, зворушує думка юрби і що занапащає себе своїми діями та голосом унаслідок того, що вона стала видовиськом і отримує незвичайну насолоду від слів, сказаних на її адресу, в жінці, чия радість спалахує полум’ям, бо ж на неї дивляться, я бачив щось інше, ніж тупість: хворобу. Адже як можна задовольнитися іншою людиною, якщо не завдяки любові до неї та подарункам їй? Проте насолода, яку вона отримує від свого марнославства, видається їй більшою, ніж та, яку вона має від благ, бо ж платить за цю насолоду коштом своїх інших насолод.

Така радість убога й нещасна, наче від ґанджу. Як у того, хто чухається, коли йому свербить, і відчуває від цього насолоду. Натомість пестощі – притулок і оселя. Якщо я пещу дану дитину, то тільки на те, щоб захистити її. Знак цих пестощів лишається на оксамиті її обличчя.

А ти, марнославна жінко, справжнісінька карикатура!

Оті, марнославні, я стверджую, що вони припинили жити. Адже хто віддасть себе за щось більше від себе, якщо він потребує передусім приймати? Така людина вже не ростиме, вона зашкарубла навіки.

А цей відважний воїн, якщо я вітаю його, бентежиться і тремтить, мов дитина, від моїх пестощів. І анітрохи не має марнославства.

Що зворушує одну і що зворушує другого? Чим вони різняться між собою?

Марнославна, коли засинає…

Ви не знатимете руху квітки, що тремтить на вітрі всіма своїми насінинами, які належатимуть не їй.

Ви не знатимете руху дерева, що дає плоди, які призначені не йому.

Ви не знатимете радості людини, що пропонує свій витвір, який не дістанеться їй.

Ви не знатимете завзяття танцівниці, що живе танком, який не дасть їй нічого.

Це твердження слушне й про воїна, що віддає своє життя. Якщо я вітаю його з цим, це тому, що він збудував свій місток. Я навчаю його, що він зрікся себе, віддавши все людям. І ось він задоволений – не собою, а людьми.

Але марнославний – це карикатура. Я не вимагаю скромності, бо люблю гордість, що є існуванням та постійністю. Якщо ти скромний, ти піддаєшся вітрові, наче флюгер. Бо інший має більшу вагу, ніж ти.

Я вимагаю, щоб ти жив не з того, що отримуєш, а з того, що даєш, бо тільки це підносить тебе. І не вимагає від тебе зневажати твої дари. Ти повинен сформувати свій плід. Саме гордощі визначають тривалість його існування. Хіба що ти зміниш його колір, запах і смак на догоду вітрам!

Але що таке плід для тебе? Твій плід нічого не вартий, якщо його не можна віддати.