Читать книгу Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри - Данило Яневський - Страница 18
II
УНС шукає підтримки у більшовиків
ОглавлениеУ повній відповідності з доктринальними політичними установками своїх організаторів і керівників УНС ініціативно вступив у прямі контакти і з більшовиками. Вони чудово розуміли, що «могли бути корисні большевикам лише в плані загальних антигетьманських сил»[53]. УНС вів ці переговори паралельно з переговорами про вступ їхніх представників до уряду Ф. Лизогуба[54]. Можна сказати більше: вступивши в переговори з більшовиками, українські національно-соціалістичні кола не лише вчинили акт державної зради, а й активно сприяли розвитку передумов наступної поразки своїх «національно-визвольних змагань».
Переговори з представником більшовицької делегації Дмитром Мануїльським вів особисто Винниченко[55]. Зрозуміти це було складно навіть утаємниченим особам, адже зовнішніми справами в УНС опікувався Шаповал. До слова, так само їм тоді, а нам сьогодні незрозуміло, чому головою військової комісії було обрано саме Винниченка, «який війська ненавидів… Все робилося якось навпаки»[56]. Переговори з більшовиками відбувалися, зокрема, в будинку заступника міністра фінансів Василя Мазуренка, який безпосередньо брав у них активну участь. Мета переговорів, за словами Шаповала, полягала в тому, щоби «добитися нейтралітету більшовиків у нашій війні проти німців». Більшовики йшли на взаємне визнання, пропонували 3 млн рублів за умов підписання «оборонного союзу проти Антанти… Через загальний принцип нашої політики… – нейтралітет за всяку ціну – такого договору писаного ми не хотіли заключати, лишились при чесному слові обох сторін не шкодити взаїмно. І не взявши від їх ніякої грошової допомоги», – стверджував Микита Юхимович. І тоді, і сьогодні ці твердження особливої довіри не викликають[57]. Винниченко, в свою чергу, на пленарному засіданні Трудового Конгресу повідомив, що в ході цих переговорів було досягнуто угоди з 5 пунктів, які передбачали визнання Радянською Росією самостійності, нейтралітету та демократичного устрою УНР, встановлення торгових відносин між двома державами, а також дозвіл на діяльність українських комуністів за умов, «що цій партії не вільно захоплювати владу збройною рукою».[58]
53
Лупандін О. І. Українсько-російські мирні переговори 1918 р. – С. 31, 32.
54
Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє—минуле. – С. 318—332.
55
За словами І. Мазепи, «переговори з Мануїльським та Раковським Винниченко провадив на власну руку», оскільки ЦК УСДРП «після першої розмови своїх представників <…> з Мануїльським та Раковським відмовився від дальших переговорів з ними». – Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. 1917—1921. – Частина І. – С 89.
56
Шляхтиченко М. До історії Директорії Української Народної Республіки // Український історик. – 1965. – №№ 1—2 (5—6). – С. 58. Автор – полковий ад'ютант 12-го Брацлавського полку з 28 серпня 1918 р. по 13 вересня 1919 р.
57
Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. – С. 45—46.
58
Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. – Т. 3. – С. 27.
