Читать книгу Наш творчий мозок - Дік Свааб - Страница 21

Дзеркальні нейрони премоторної кори утворюють неврологічне тло нашого моторного навчання через наслідування. Їх відкрив професор Джакомо Ріццолатті в лабораторії університету міста Парма. Згідно зі статтею в «New York Times» один із науковців спекотного дня 1991 року повернувся до цієї лабораторії, де якраз сиділа мавпа з електродами в моторній корі. Коли науковець лизнув своє морозиво, в цієї мавпи спрацювали ті самі нейрони, що й під час поїдання горіхів. Зрештою Ріццолатті обіграв увесь цей випадок інакше, назвавши історію в газеті вигадкою. «У моїй лабораторії немає місця морозиву».

Насправді ж активність клітин мозку мавпи була зумовлена тим, що один науковий співробітник почастувався з мисочки арахісом, який узагалі-то був призначений для мавп як винагорода. Якийсь час цю активність, яку показував мозок мавпи, сприймали за збій електричного відхилення, аж поки не збагнули, що це мавпа відтворювала в мозку дію, яку бачила.

Завдяки дзеркальним нейронам ми автоматично відчуваємо біль інших. На щастя, така активність у ділянці дзеркальних нейронів нашого мозку обмежена, всього 10 % від активності людини, яка насправді відчуває біль. Ба більше, рівень емпатії можна зменшити спеціальними вправами. От якби лікар у приймальному відділенні екстреної терапії відчував такий же біль, як і пацієнт, якого йому привезли, – на тому, мабуть, його робота б і завершилася. Саме тому лікар іноді видається родичам пацієнта бездушним, мов камінь. Бо до тих, хто нам близький, у нас вищий рівень емпатії.

Існує припущення, що дзеркальні нейрони допомагають безпосередньо й автоматично розпізнати задуми та емоції інших. З аутистами ж не все так просто, можливо, тому, що в них менше дзеркальних нейронів, або тому, що вони в них хоч і є, однак менше треновані. У психопатів перемикач емпатії нерідко стоїть на позначці «Вимк.», а це явно підштовхує їх до перевтілення в іншу людину.

Лише 10 % нейронів у ділянці премоторної кори мозку – це дзеркальні нейрони, які несвідомо регулюють моторну систему, щоб запустити в мозку поведінку, яку ми бачимо в інших. Уже згадані експерименти з балеринами показують, що система дзеркальних нейронів при народженні ще не до кінця розбудована, а поступово тренується досвідом, який ми здобуваємо. Тож і з віддзеркаленням ідеться про пластичність кори мозку. Люди, які народилися без рук, віддзеркалюють рухи рук інших у тих ділянках мозку, які самі вони використовують для губ або ступнів. Окрім того, зона їхніх ступнів поглинає ту ділянку, яка в людей із руками відповідає зоні рук.

За допомогою системи дзеркальних нейронів у мозку може бути просимульований певний тип поведінки й оцінені відповідні його наслідки. У такий спосіб виникають функціональні коаліції, кооперації, угруповання та груповий зв’язок, які утворюють соціальний «клей» суспільства. Отже, завдяки дзеркальним нейронам ми поєднані одне з одним.

Дзеркальні нейрони пов’язані також зі стадною поведінкою, – наприклад, у Нідерландах під час участі національної команди в чемпіонаті світу з футболу, навіть якщо комусь і не подобалася ця команда, він миттю переходить у табір її прихильників. Адже коли ми підлаштовуємося до норм групи, наша система винагород дарує нам дозу дофаміну.

Якщо ж не пристосовуватися до групи, то підкрадаються неприємні відчуття. Я це знаю з власного досвіду роботи в міжнародних комісіях, де розглядають проекти наукових досліджень і ухвалюють рішення стосовно грантів. Коли я отримав на рецензію проект, сфера досліджень якого мені близька, то міг його чітко оцінити і при цьому дійшов висновку, що дослідження накульгує «на всі ноги», я, звісно ж, вирішив віддати негативний вотум. Коли ж досвідчені науковці, яких я особисто дуже поважаю, одне за одним виступали з похвалою цього проекту, в мене поступово почав вселятися неспокій: може, це я щось не так оцінюю? Зрештою я таки зібрав докупи всю свою твердість, аби відверто та без прикрас схарактеризувати проект. Авжеж, не дуже приємні відчуття, коли ти не йдеш у ногу з групою.

Клухарєв та інші (2009) виявили, що в такій ситуації, коли ти виступаєш проти групи, активуються сигнали в передній ділянці поясної кори та у вентральному смугастому тілі, характеризуючи таку поведінку як неправильну. Навіть коли власні спогади про якусь ситуацію чіткі й точні, люди рано чи пізно узгоджують їх із неправдивими спогадами інших. Так ми вчимося пристосовуватися до норм групи. Тож наш мозок створений, аби поводитися так, як інші, – з усіма ризиками, які за цим криються. В екстремальних ситуаціях це призводить до утворення суперорганізмів.