Читать книгу Листи до Феліції (1914–1917) - Франц Кафка, Guillermo Sánchez Trujillo - Страница 12

До Феліції Бауер

Я, Ф., безперечно, ще ніколи, роблячи щось, не мав такого впевненого відчуття, що зробив щось добре і вкрай необхідне, як на наших заручинах[10], після них і зараз. Такого впевненого відчуття – точно ні. А Ти? Для Тебе? Для Тебе це теж так? Почни свого наступного листа відповіддю на це запитання.

Не ображайся на мене через мою перевтомлену, розсіяну, метушливу, можливо, і байдужу поведінку впродовж цих двох днів. Це означало ніщо інше, як те, що я зовсім був не в собі, а якось цілком у Тобі, хоч Ти, можливо, цього й не хотіла або лише терпіла, або взагалі лише відчувала.

Я не хочу, між іншим, казати, що це були хороші дні, і що вони могли б бути набагато кращими. Перший вечір між нами минув так, як я це й передбачав, так само зовнішньо, як і внутрішньо в мені. Те, що наступного дня я одразу мав би розмову з Твоїм батьком, я давно знав, і це зовсім не залежало б від нашої розмови напередодні. Це не залежало б навіть від надії колись пізніше, у спокої, ще раз мати змогу розпочати цю розмову. Я маю цілковиту довіру до Тебе, Феліціє, цілковиту довіру, спробуй зрозуміти це, наскільки це можливо. Те, що я запитував і знову ж запитуватиму, йде, радше, від чужої мені логічної потреби, ніж від потреби мого серця. Звичайно, у цій гостроті це неправильно, це так – лише приблизно; за логікою, є ще й інші джерела страждань.

(Що має на увазі фройляйн Блох з приводу цього [під цим], коли в телеграмі, яку я саме зараз отримав, вона пише «Щирі побажання вашій задоволеній Ґрете Блох»?)

Найгіршим і просто-таки нестерпним було те, що ми ніколи або лише на короткі миті лишалися на вулиці наодинці, і що я не міг отримати Твого поцілунку, який би мене заспокоїв. Ти могла б мені дати цю можливість, але не зробила цього, я ж був аж надто розгубленим, щоб добиватися її силою. Усі права, які мені дає факт заручення, для мене огидні й повністю неприйнятні, заручення є зараз нічим іншим, як без шлюбу грати комедію шлюбу на втіху іншим. Цього я не можу, навпаки – я можу страшенно страждати від цього. Іноді мені хотілося дякувати Богові, що ми не живемо в одному місті; але тоді мені знову хочеться дякувати Богові, адже якби ми жили в одному місті, тоді ми б, безперечно, одружилися раніше попри службові ювілеї[11]. Але хай там як, приїжджай зараз, і якнайскорше. Можливо, Твоя мати додасть кілька рядків до листа, який Ти пишеш моїм батькам; її тоді, звичайно, щиро запросять. Чи розказала Ти вже в конторі про свої заручини й чи домовилася з керівництвом про якомога раніший термін звільнення? Чи розірвала договір з лікаркою? Чи завершила роботу над журналом? Якби Ти могла також виконати лише одне з моїх багатьох прохань, тоді нехай воно буде таким: не працюй так багато, виходь на прогулянки та займайся гімнастикою, роби, що хочеш, лише не працюй ще поза конторою. Я візьму Тебе на роботу на час поза конторою й надсилатиму Тобі за це зарплатню, таку високу й так часто, як Ти забажаєш. Це я підтверджую своїм підписом.

Франц

[На берегах] Палкі вітання матері й сестрам.