Читать книгу Чому ми кохаємо - Хелен Фишер - Страница 5

«Вогонь пронизує моє тіло – біль мого кохання до тебе. Біль пронизує моє тіло з полум’ям кохання до тебе. Недуга блукає моїм тілом разом із коханням до тебе. Біль закипає й от-от вибухне коханням до тебе. Охоплений полум’ям мого кохання до тебе, я пам’ятаю, що ти повідала мені. Я думаю про твоє кохання до мене. Мене розриває твоє кохання до мене. Біль і знову біль. Куди йдеш із моїм коханням? Мені сказали, що ти підеш звідсіль. Мені сказали, що покинеш мене тут. Моє тіло заніміло від горя. Пам’ятай, що я сказав, кохана. Прощавай, моя любове, прощавай»1. Цей зболений вірш записали й переклали зі слів невідомого індіанця з племені квакіутль у південній Алясці 1896 року.

Скільки чоловіків і жінок кохали одне одного в усі часи, ще до нас із вами? Скільки їхніх мрій здійснилося, скільки пристрасті розтрачено намарне? Часто, під час прогулянок чи просто байдикуючи, я задумуюся про всі розпачливі сердечні справи, поглинуті цією планетою. На щастя, люди у всьому світі залишили нам чимало доказів їхнього любовного життя.

З Урука, міста-держави в стародавньому Шумері, до нас дійшли вірші на клинописних табличках, що прославляють пристрасть Інанни, цариці Шумеру, до Думузі, пастуха. «Коханий мій, утіхо моїх очей», – кричала йому Інанна понад чотири тисячі років тому2.

Ведичні та інші індійські тексти, написані в період з ХІ до VIII ст. до н. е., розповідають про Шиву, міфічного володаря Всесвіту, який закохався в Саті, молоду індійську дівчину. Бог у мріях «бачив себе та Саті на гірській вершині, / охоплених коханням»3.

Дехто так ніколи й не зазнав щастя кохання. Одним з таких закоханих був Кайс, син вождя племені стародавньої Аравії. Арабська легенда VII століття н. е. оповідає, що Кайс був вродливим кмітливим хлопцем, допоки не зустрів Лейлу, яку так назвали (в перекладі з арабської Лейла – «ніч») через її чорне, мов воронове крило, волосся4. Кайса настільки одурманило кохання, що якось він покинув свою школу та біг вулицями, викрикуючи ім’я дівчини. Відтоді його звали Меджнун, що означає «божевільний». Невдовзі Меджнун пішов у пустелю, жив там у печерах зі звірами та співав вірші коханій, а Лейла, замкнута в шатрі свого батька, вислизала вночі, щоб відправити з вітром любовні послання. Співчутливі перехожі час від часу приносили ці благання кошлатому, майже нагому поетові. Їхня взаємна пристрасть зрештою призвела до війни між їхніми племенами й до смерті закоханих. Залишилася тільки ця легенда.

Легенда про Мейлань також дійшла до нас після смерті дівчини. У китайській казці ХІІ століття «Нефритова богиня» Мейлань, пещена п’ятнадцятирічна юнка, дочка високого чиновника в Кайфені, закохалася в Чана По, жвавого парубка з довгими тонкими пальцями й талантом до різьблення з нефриту. «Відтоді як були створені небо і земля, тебе створили для мене, а мене для тебе, і я тебе не відпущу», – мовив Чан По до Мейлань одного ранку в саду її сім’ї5. Та в Китаї панувала жорстка соціальна ієрархія, а закохані належали до різних класів. У відчаї вони втекли, та невдовзі їх викрили. Хлопець утік. Дівчину поховали живцем у батьковому саду. Але історія Мейлань і досі проймає душі багатьох китайців.

Ромео та Джульєтта, Паріс і Єлена, Орфей і Еврідіка, Абеляр та Елоїза, Троїл і Крессіда, Трістан та Ізольда: тисячі романтичних віршів, пісень та історій крізь століття дійшли до нас із давньої Європи, а також із Близького Сходу, Японії, Китаю, Індії та інших суспільств, від яких лишилися пам’ятки письменства.

Навіть там, де не було писемності, залишилися свідчення цього пристрасного почуття. Досліджуючи 166 різноманітних культур, антропологи знайшли докази кохання в 147 з них, а це майже 90 %6. (У решті 19 суспільствах науковці просто не спромоглися вивчити цей аспект життя людей.) Від Сибіру до малозаселених регіонів Австралії й до басейну Амазонки люди співають любовні пісні, складають вірші та переказують одне одному міфи й легенди про кохання. Багато хто практикує любовні чари: носить амулети та обереги, готує зілля чи відвари, щоб стимулювати любовний запал. Багато хто втікає з дому. А інші сильно страждають від нерозділеного кохання. Дехто вбиває своїх коханих. Дехто скоює самогубство. А чимало людей настільки глибоко занурюються в тугу, що майже не можуть їсти чи спати.

Знайомлячись із віршами, піснями та розповідями людей з усього світу, я переконалася, що здатність до кохання міцно вплетена в тканини людського мозку. Кохання – це універсальний людський досвід.

Що ж це за мінливе й часто неконтрольоване почуття, яке відбирає розум, даруючи блаженство однієї миті та відчай – іншої?7

Анкетування про кохання

«О, скажи мені правду про кохання», – палко промовляв поет В. Г. Оден. Щоб зрозуміти, у чому насправді полягає цей проникливий людський досвід, я ретельно вивчала психологічну літературу про кохання, відбираючи ті властивості, симптоми чи стани, які неодноразово згадувались. Це сильне почуття є комплексом багатьох специфічних ознак8.

Тоді, щоб переконатись, що ці характеристики любовної пристрасті універсальні, я використала їх як основу анкети про кохання, яку розробила сама. З допомогою Мішель Крістіані, тоді ще аспірантки Університету Ратґерса, а також доктора Маріко Хасаґави і доктора Тосікадзу Хасаґави з Токійського університету я розповсюдила цю анкету серед чоловіків і жінок з Університету Ратґерса в Нью-Джерсі та з Токійського університету (а також із околиць цих місць).

Опитування починалося так: «Це анкета про закоханість, почуття сильного захоплення, пристрасті чи сильного любовного потягу. Якщо зараз ви не закохані в когось, але пристрасно кохали в минулому, будь ласка, відповідайте на запитання, маючи цю особу на думці». Учасникам було запропоновано кілька демографічних питань, що стосувалися віку, фінансового стану, релігії, етнічної належності, сексуальної орієнтації та сімейного стану. Я також запитувала про їхній роман. Зокрема: «Як давно ви закохані?», «Скільки часу на день у середньому ви думаєте про цю людину?» і «Чи відчуваєте ви іноді, наче ваші почуття вам не підвладні?»

Тоді йшла основна частина анкети (див. додатки). Вона містила 54 твердження, як-от: «У мене більше енергії, коли я з ___»; «Моє серце б’ється частіше, коли я чую в телефоні голос ___»; «Коли я на заняттях / на роботі, мій розум постійно повертається до ___». Я розробила всі ці запитання, щоб відобразити ознаки, які найчастіше пов’язують із коханням. Опитувані мали вказати, якою мірою вони погоджуються з кожним запитом, за семибальною шкалою – від «цілком погоджуюся» до «цілком не погоджуюся». Усього анкету заповнили 437 американців та 402 японці. Тоді статистики Макґрегор Сузукі та Тоні Оліва зібрали всі ці дані й виконали статистичний аналіз.

Результати вразили. Вік, стать, сексуальна орієнтація, релігійна належність, етнічна група – жодна з цих людських змінних не мала особливого значення у відповідях.

Наприклад, люди різних вікових груп відповіли на 82 % тверджень без значних статистичних відмінностей. Люди віком понад сорок п’ять років указували, що вони так само захоплені коханою людиною, як і ті, кому не було й двадцяти п’яти. Гетеросексуали та гомосексуали дали подібні відповіді на 86 % запитань. На 87 % запитів американські чоловіки і жінки відповіли практично однаково: гендерних відмінностей майже не було. Американські «білі» й «кольорові» відповіли аналогічно на 82 % запитань: раса майже не відігравала ролі в любовному запалі. Католики і протестанти не показали суттєвої різниці у 89 % тверджень: належність до певної церкви не була визначальним фактором. А там, де ці групи продемонстрували «статистично значущі» відмінності у відповідях, одна з груп, як правило, була трохи пристраснішою, ніж інша.

Найбільші відмінності були між американцями і японцями. У більшості з 43 запитань, де продемонстровано статистично значущі варіації, одна нація просто виявила більшу пристрасть. А 12 запитань, що продемонстрували разючі відмінності, як виявилося, мають очевидні культурні пояснення. Наприклад, лише 24 % американців погодились із заявою: «Коли я говорю з ___, я часто боюся сказати щось не так», тоді як із цією заявою погодились аж 65 % японців. Я підозрюю, що конкретно ця варіація виникла через те, що взаємини з протилежною статтю в молодих японців не такі часті й більш формальні, ніж в американців. Отже, зважаючи на все це, у двох дуже різних суспільствах чоловіки й жінки дуже схожі в почуттях любовної пристрасті.

Закоханість. Усепоглинаюче кохання. Пристрасне кохання. Засліплене кохання. Називайте його як хочете, та люди всіх епох і культур «зачаровані, знервовані та здивовані» цією непереборною силою. Стан закоханості – універсальний для людства; це частина людської природи9.

До того ж ця магія торкається кожного з нас майже однаково.

«Особливе значення»

Одна з перших речей, що трапляється, коли ви закохуєтеся, – це те, що ви відчуваєте раптову зміну в свідомості: ваш «об’єкт кохання» набуває, як кажуть психологи, «особливого значення». Ваш коханий стає оригінальним, унікальним і надважливим. Один закоханий чоловік висловився: «Мій світ перевернувся. Там з’явився новий центр тяжіння, і цим центром була Мерилін»10. Шекспірівський Ромео висловив це почуття більш лаконічно, описуючи кохану: «Джульєтта – сонце»[2].

Перш ніж стосунки переростуть у кохання, вас можуть приваблювати кілька різних людей і ваша увага переходитиме від однієї особи до іншої. Та поступово ви почнете концентрувати свою пристрасть на певній людині. Емілі Дікінсон назвала цей приватний світ «вашим королівством».

Це явище пов’язане з неможливістю для людини відчувати одночасно закоханість у більш ніж одну особу. У моєму анкетуванні 79 % чоловіків та 87 % жінок заявили, що вони не підуть на романтичне побачення з кимось іще, коли їхня кохана людина не поряд (додатки, питання № 19).

Зосередженість уваги

Людина, охоплена пристрастю, зосереджує майже всю свою увагу на об’єкті кохання, часто на шкоду всьому та всім навколо себе, зокрема роботі, сім’ї та друзям. Ортеґа-і-Ґассет, іспанський філософ, називав це «ненормальним станом уваги, що виникає в нормальної людини». Ця зосередженість уваги – головний аспект кохання.

Закохані також зосереджуються на всіх подіях, піснях, листах та інших дрібничках, які в них асоціюються з коханими. Мить, коли він зупинився в парку, щоб показати їй весняну бруньку; вечір, коли вона кидала йому лимони, в той час як він готував напої, – для засліплених коханням такі буденні моменти багато значать. 73 % чоловіків та 85 % жінок у моєму опитуванні пригадали банальні речі, які сказали чи зробили їхні кохані (додатки, питання № 46). А 83 % чоловіків і 90 % жінок бачили ці дорогоцінні епізоди перед очима, коли задумувалися про своїх найдорожчих (додатки, питання № 52).

Мільярди інших закоханих, певно, накривала хвиля ніжності, коли вони думали про миті, проведені з коханою людиною. Зворушливий азійський приклад такого випливає з китайського вірша ІХ століття «Бамбуковий килимок» Юаня Ченя. Чень страждає:

Я ніяк не можу скласти

бамбуковий килимок:

тієї ночі, що я привів тебе додому,

я спостерігав, як ти розгорнула його11.

Для Ченя побутовий предмет набув священної сили.

Історія ХІІ століття «Ланселот» Кретьєна де Труа ілюструє той самий аспект романтичної пристрасті. У цій епопеї Ланселот знаходить на дорозі, якою їхала королева Ґвіневра зі своїм почтом, її гребінь. Поміж його зубців заплуталися кілька золотих волосин королеви. Де Труа пише: «Він полюбив ті волосини, сто тисяч разів торкався ними до очей, уст, чола та щік»12.

Возвеличення коханих

Також закохані починають перебільшувати, навіть возвеличувати незначні риси об’єкта кохання. Якщо на них тиснути, майже всі закохані можуть перелічити те, що їм не подобається в їхніх коханих. Але вони відкидають ці спостереження або переконують себе, що ці недоліки – унікальні та милі. «Отже, залюбленим у пристрасті пориві / коханих дам і вади милі», – розмірковував Мольєр. Безумовно. Деякі навіть обожнюють своїх коханих за їхні недоліки.

А ще закохані боготворять позитивні риси своїх коханих, кричуще нехтуючи реальністю13. Це погляд на життя крізь рожеві окуляри. Вірджинія Вульф дуже яскраво описала цей міопічний погляд, кажучи: «Але любов […] це лише ілюзія, історія, яку людина вигадує про іншу людину. І весь час розуміє, що це неправда. Звісно, що розуміє: чому ж тоді завжди намагається не зруйнувати ілюзію?»

Наша вибірка американців та японців, безумовно, ілюструє цей «ефект рожевих окулярів». Приблизно 65 % чоловіків та 55 % жінок в опитуванні погодилися з твердженням: «____ має певні недоліки, та вони мене зовсім не турбують» (додатки, питання № 3). А 64 % чоловіків і 61 % жінок погодилися з твердженням: «У ____ я люблю все» (додатки, питання № 10).

Як же ми обманюємо себе, коли кохаємо. Чосер мав рацію: «Любов сліпа».

«Нав’язливе думання»

Одним з основних симптомів кохання є «нав’язливе думання» про коханих (так його називають психологи). Ви просто не можете викинути об’єкт кохання з голови.

У світовій літературі існують приклади нав’язливого думання. Китайська поетеса IV століття Цу Є писала: «Як мені не думати про тебе…»14 Анонімний японський поет VIII століття нарікав: «Мою тугу ніяк не втамувати». Жиро де Борнейль, французький трубадур XII століття, проспівав: «Через надто сильне кохання […] мої думки так страшно мене мучать» 15. А абориген маорі з Нової Зеландії висловив свої страждання такими словами: «Лежу довічну ніч, не зімкнувши очей, / Кохання мене тишком вполювало».

Хоча, мабуть, найяскравіший приклад нав’язливого думання маємо в середньовічному шедеврі Вольфрама фон Ешенбаха – «Парсифалі». У цій оповіді, їдучи легким галопом на коні, Парсифаль побачив три краплини крові на зимовому снігу, пролиті дикою качкою, яку поранив сокіл. Це нагадало йому про рум’янець на білосніжному обличчі його дружини Кондвірамур. Остовпілий Парсифаль застиг у стременах, занурившись у роздуми. «І так він замислився, загубився в думках, допоки його відчуття / не покинули його. Всесильне кохання зачарувало його»16.

На жаль, Парсифаль тримав свій спис піднятим – лицарський знак виклику. Невдовзі два лицарі, які разом із королем Артуром стали табором на сусідньому лузі, зауважили це та скочили на коней, щоб стятися з ним у герці. Лише коли один із супутників Парсифаля прикрив жовтим шарфом краплини крові, лицар вийшов з любовного ступору, опустив зброю та кинувся у смертельний бій.

Кохання всемогутнє. Не дивно, що 79 % чоловіків та 78 % жінок в анкетуванні повідомили, що на заняттях і на роботі їхній розум постійно повертається до коханих (додатки, питання № 24). А 47 % чоловіків і 50 % жінок погодилися, що «не має значення, про що я починаю думати, зрештою мої думки зводяться до ______» (додатки, питання № 36). Інші опитування дають аналогічні результати. Учасники повідомляють, що думають про свій «об’єкт кохання» понад 85 % дня17.

У Мільтона у «Втраченому раю» Єва каже Адамові: «Спілкуючись із тобою, я забуваю про час».

Емоційний вогонь

З 839 американців та японців у моєму опитуванні про кохання 80 % чоловіків та 79 % жінок погодилися з твердженням: «Коли я впевнений(а), що ____ кохає мене, я почуваюся легшим, ніж повітря» (додатки, питання № 32).

Жоден інший аспект закоханості не відомий охопленому коханням настільки, як потік палких емоцій, що плине мозком. Дехто стає до болю боязким чи незграбним у присутності коханої людини. Дехто блідне. Декого заливає рум’янець. Дехто тремтить. Дехто запинається. Дехто потіє. Дехто відчуває слабкість у ногах, запаморочення чи як «мурашки бігають по тілу». Інші розповідають про прискорене дихання. І багато хто описує вогонь у зоні серця.

Катулла, римського поета, безумовно, вразило кохання. Він писав своїй коханій:

Жінка в «Пісні Пісень», єврейській любовній поемі, складеній між Х і IV ст. до н. е., каже: «Я млію від кохання»20. А американський поет Волт Вітмен віртуозно описав цей емоційний вихор словами: «У мені вирує лютий шторм, я пристрасно тремчу»21.

Закоханих огортає таке сп’яніння, що багатьом з них важко їсти чи спати.

Інтенсивна енергія

Втрата апетиту та безсоння безпосередньо пов’язані зі ще одним непоборним відчуттям кохання – колосальною енергією. Як казав антропологові юнак з острова Манґая в південній частині Тихого океану, коли він думає про свою кохану, то «почувається, наче підстрибує до неба»22. 64 % чоловіків та 68 % жінок у нашому опитуванні також відзначили, що їхні серця починали прискорено битися, коли вони чули голос своїх коханих у телефоні (додатки, питання № 9). А 77 % чоловіків і 76 % жінок зазначили, що відчували сплеск енергії, коли були зі своїми коханими (додатки, питання № 17).

Барди, менестрелі, поети, драматурги, письменники – люди століттями оспівували пожвавлення, незграбне заїкання та нервовість, гупання серця й задишку, які супроводжують кохання. Та серед усіх, хто описував це психічне та фізичне сум’яття, ніхто не висловився красномовніше, ніж Андреас Капелланус, освічений француз, що в 1180-х роках обертався у вищих придворних колах і написав «Про мистецтво благородного кохання», літературну класику того часу.

Саме в той час у Франції виникли традиції куртуазного кохання. Цей умовний кодекс прописує поведінку закоханого щодо об’єкта кохання. Закоханий часто був трубадуром – високоосвіченим поетом, музикантом і співаком, здебільшого з лицарського стану. Об’єктом кохання досить часто була дружина знатного європейського вельможі. Трубадури складали, а потім співали дуже романтичні вірші, поклоняючись і лестячи господині дому.

Проте ці «романси» мали бути цнотливими й жорстко відповідати складним кодексам лицарської поведінки. Тому в своїй книжці Капелланус систематизував правила куртуазного кохання. Між іншим він також перелічив багато основних рис кохання, серед яких – внутрішній неспокій закоханого. Він уміло висловив це: «Під час несподіваної зустрічі з об’єктом кохання серце закоханого починає тріпотіти». «Усі закохані постійно бліднуть у присутності своїх коханих»23, «Чоловік, що терзається думками про кохання, їсть і спить дуже мало»24.

Цей досвідчений у життєвих справах служитель церкви також говорив про «нав’язливе думання», притаманне закоханим, стверджуючи: «Що б не робив закоханий, усе закінчується думками про його кохану» та «Справжнього закоханого постійно й безперервно переслідує образ коханої». Він також беззаперечно визнавав, що закоханий зосереджує всю свою увагу на одній людині, стверджуючи: «Ніхто не може кохати двох осіб одночасно»25.

Основні аспекти кохання не змінилися за майже тисячу років.

Перепади настрою: від екстазу до відчаю

Для китайського поета VIII століття Лі Бо любовні стосунки були болісними.

У коханні почуття то піднімаються над землею, то прожогом летять униз. Якщо об’єкт кохання оточує закоханого увагою, якщо він або вона регулярно телефонує, пише пристрасні мейли або кличе пообідати, повечеряти чи порозважатися, тоді світ грає барвами. Та якщо об’єкт кохання поводиться байдуже, запізнюється чи взагалі не приходить, не відповідає на мейли, дзвінки або листи чи посилає інші негативні сигнали, закоханий впадає у відчай. Апатичні, пригнічені, такі залицяльники хандрять, допоки не зможуть пояснити собі вчинки об’єкта кохання, заспокоїти своє розтоптане серце та продовжити переслідування.

Закоханість може викликати різноманітні стрімкі перепади настрою, від веселощів, коли повертається кохання, до тривожності, відчаю чи навіть люті, коли пристрасть ігнорують або відкидають. Як стверджував швейцарський письменник Анрі-Фредерік Ам’єль, «що більше людина кохає, то більше страждає».

Таміли, народ Південної Індії, навіть мають слово, що позначає цей хворобливий стан. Такі любовні страждання називають маяккам, що перекладається як «інтоксикація, запаморочення, марення».

Мене не здивувало, що 72 % опитаних чоловіків та 77 % жінок не погодилися з твердженням: «Поведінка ___________ не впливає на моє емоційне самопочуття» (додатки, питання № 41). Але 68 % чоловіків і 56 % жінок підтримали твердження: «Мій емоційний стан залежить від того, як _______ ставиться до мене» (додатки, питання № 37).

Прагнення до емоційного єднання

Закохані, як було відомо поету Метью Арнольду, жадають емоційного єднання з коханими28. Без цього вони гостро відчувають свою незавершеність, порожнечу, наче в них відсутня якась важлива частина.

Ця надмірна потреба в емоційному єднанні, характерна для закоханих, влучно описана в «Бенкеті», оповіді Платона про звану вечерю в Афінах у 416 р. до н. е. На цю святкову вечерю в дім Агафона зійшлися найвидатніші уми класичної Греції. Коли вони напівприлягли на свої ложа, хтось із гостей запропонував розважитися жартівливою дискусією: кожен по черзі описує та уславляє бога кохання.

Усі погодилися. Флейтистку відпустили. Тоді гості по черзі оспівували бога кохання. Дехто вважав цю надприродну постать «найдревнішим», «найпочеснішим» чи «найнеперебірливішим» з усіх богів. Інші стверджували, що бог кохання – «юний», «чутливий», «могутній» чи «добрий». Усі, окрім Сократа. Він почав похвалу з пригадування своєї бесіди з Діотімою, провидицею з Мантінеї. Говорячи про бога кохання, вона сказала Сократові: «Він завжди живе в стані потреби»29.

«Стан потреби». Мабуть, жодна інша фраза у всій літературі так чітко не описує сутність пристрасного кохання: потреба. У моєму опитуванні 86 % чоловіків та 84 % жінок погодилися з твердженням: «Я глибоко сподіваюся, що приваблюю _______ так само, як він/вона приваблює мене» (додатки, питання № 30).

Світова література пронизана цим прагненням злитися з об’єктом кохання. Римський поет VI століття Павло Силенціарій писав:

Івор Вінтерс, американський поет ХХ сторіччя, писав: «Нехай замкнуть в одній труні наш прах, / Єдиним духом станемо в віках»31. І Мільтон майстерно висловився у «Втраченому раю», коли Адам каже Єві: «Ми єдине ціле, одна плоть; втратити тебе – це втратити себе».

Філософ Роберт Соломон уважає, що це сильне бажання – основна причина слів закоханого: «Я кохаю тебе». Це не стверджування факту, а прохання про підтвердження. Ми прагнемо почути ці могутні слова: «Я теж тебе кохаю»32. Для емоційного зв’язку з коханими ця потреба настільки глибока, що, на думку психологів, відчуття самого себе закоханим стає розпливчастим. Як сказав Фрейд: «На своєму піку стан закоханості загрожує знищити межі між нашим еґо та об’єктом пристрасті».

Романістка Джойс Керол Оутс яскраво описала це почуття блаженного злиття: «Якщо вони зненацька повернуться, ми відсахнемося, / Відчуваючи, як поколює волога шкіра, / Чи розірве нас на двох людей?»

Шукаючи підказки

Не знаючи, чи їхнє кохання цінують, чи воно взаємне, закохані стають надмірно чутливі до сигналів, які посилає об’єкт пристрасті. Як писав Роберт Ґрейвс: «Прислухаючись до стукоту, чекаючи на знак».

У моєму опитуванні 79 % чоловіків та 83 % жінок повідомили, що, коли хтось їх сильно приваблює, вони аналізують вчинки своїх коханих, шукаючи підказки, які допоможуть зрозуміти, що ті відчувають до них (додатки, питання № 21). І 62 % чоловіків і 51 % жінок сказали, що іноді вони шукають альтернативний сенс слів і жестів своїх коханих (додатки, питання № 28).

Зміна пріоритетів

Багато палко закоханих змінюють свій стиль в одязі, манери, звички, а іноді й навіть цінності, щоб завоювати коханих. Пробуджений інтерес до гольфу чи уроків танго, колекціонування антикваріату, нова зачіска, Моцарт замість кантрі-музики з вестернів, навіть переїзд у нове місто чи початок нової кар’єри: люди, уражені коханням, переймають найрізноманітніші незвичні захоплення, переконання та спосіб життя, щоб зробити приємне своїм найдорожчим.

Сподвижник куртуазного кохання ХІІ століття Андреас Капелланус описував цей потяг, наголошуючи: «Кохання безвідмовне»33. А сп’янілий від кохання американець сказав прямо: «Усе, що подобалося їй, подобалося мені»34. І він не один такий. 79 % американських чоловіків та 70 % жінок у нашому опитуванні погодилися з твердженням: «Я намагаюся дотримуватися гнучкого графіка, щоб, якщо _________ звільниться, ми змогли бачити одне одного» (додатки, питання № 47).

Закохані вносять зміни у своє життя, щоб підлаштуватися під коханого.

Емоційна залежність

Закохані стають залежними від стосунків, дуже залежними. Шекспірівський Антоній звертався до Клеопатри: «серцем міцно я до твого прив’язаний стерна»[3]. У стародавній єгипетській ієрогліфічній поемі описано таку ж залежність: «Моє серце стало б рабом, / якби вона мене обійняла»35. Трубадур ХІІ століття Арно Даніель писав: «Я з голови до п’ят належу їй»36. Але найпристраснішим був Кітс, пишучи:

Закохані настільки залежні від об’єкта пристрасті, що невимовно страждають від «тривожної окремішності», коли не підтримують із ним зв’язок. Вірш японського поета-аноніма Х століття щемить відчаєм.

Закохані – це маріонетки, якими керують сердечні струни інших.

Емпатія

У результаті закохані часто відчувають надзвичайну емпатію до коханих. В анкетуванні 64 % чоловіків та 76 % жінок погодились із твердженням: «Я почуваюся щасливим, коли ____ щасливий(а), і сумним, коли він/вона сумний(а)» (додатки, питання № 11).

Поет Е. Е. Каммінґс прекрасно пише про це, кажучи: «вона сміялася його радощами, вона плакала його горем». Багато закоханих навіть готові пожертвувати собою заради коханих. Мабуть, Адамова жертва заради Єви – найдраматичніша в західній літературі. У творі Мільтона, дізнавшись, що Єва з’їла яблуко, Адам теж вирішує з’їсти заборонений плід, знаючи, що це призведе до його вигнання разом із нею з Едемського саду та до смерті. Адам каже: «Бо з тобою / Я вирішив померти»38.

Страждання розпалюють пристрасть

Страждання часто живлять полум’я. Я називаю це цікаве явище «фрустрація-потяг», але воно більш відоме як «ефект Ромео та Джульєтти». Соціальні чи фізичні бар’єри розпалюють закоханість39. Вони дозволяють людині відкидати очевидні факти, зосередивши увагу на надзвичайних якостях об’єкта пристрасті. Це можуть стимулювати навіть сварки та тимчасові розриви з коханими.

Одним з найкумедніших літературних прикладів того, як небезпека посилює закоханість, є одноактна п’єса Чехова «Ведмідь»40.

У цій драмі дратівливий землевласник Григорій Степанович Смирнов приходить до будинку молодої вдови, щоб забрати гроші, які заборгував йому її покійний чоловік. Жінка відказує, що не заплатить ні копійки. Вона пояснює, що в жалобі, та кричить на нього: «Я не налаштована на грошові справи». Смирнов висловлює тираду проти всіх жінок, називаючи їх лицемірками, талалайками, пліткарками, скандалістками, ненависницями, наклепницями, брехунками, пустими, метушливими, безжалісними та нелогічними. «Бр-р-р-р! – здригається він. – Мене аж трусить від люті». Його злість викликає її гнів, і вони починають ображати одне одного. Незабаром він вимагає дуелі. Прагнучи зробити дірку в його голові, вдова витягує пістолети покійного чоловіка, і вони займають позиції.

Та разом з роздратуванням зростають і взаємна повага, і принадність. Зненацька Смирнов викрикує: «Оце жінка! Оце я розумію! Справжня жінка! Не скиглійка, не розмазня, а вогонь, порох, ракета! Навіть убивати шкода!» Через мить він освідчується їй у коханні та просить стати його дружиною. Коли її слуги з сокирами, граблями та вилами вриваються у вітальню, щоб захистити господиню, то натрапляють на закоханих, які сплелися в тісних обіймах.

Цей дивний взаємозв’язок між стражданням і закоханістю спостерігається в усіх нещасливих закоханих із переказів по всьому світу. Зрушене тими чи тими труднощами, їхнє кохання стає дедалі сильнішим.

Найвідоміша така історія в західноєвропейській літературі, звичайно ж, трагедія Шекспіра «Ромео та Джульєтта». Юні закохані з Верони XVI століття потрапили в тенета гіркої ворожнечі між двома владними сім’ями, Монтеккі і Капулетті. Ромео – Монтеккі, а Джульєтта – Капулетті. Проте Ромео закохується в Джульєтту, побачивши її на сімейній вечірці, і вигукує:

Джульєтту теж поцілила стріла Амура. Коли Ромео покидає банкет, вона питає свою мамку:

По ходу п’єси виникає ціла низка перешкод і непорозумінь, що лише посилюють пристрасть закоханих.

65 % чоловіків і 73 % жінок у моєму опитуванні погодилися з твердженням: «Я не перестану кохати ____, навіть коли все йтиме шкереберть» (додатки, питання № 26). А 75 % чоловіків і 55 % жінок погодилися: «Коли стосунки з _____ погіршаться, я просто докладатиму більше зусиль, щоб усе виправити» (додатки, питання № 6).

Один з несподіваних результатів опитування майже безсумнівно пояснюється роллю страждання в коханні. Гомосексуальні респонденти (і геї, і лесбійки) повідомляли про більші емоційні потрясіння, ніж гетеросексуали. Ці люди частіше страждали від безсоння, втрати апетиту та прагнули емоційного єднання з коханими. Я думаю, що, принаймні частково, цей психологічний стрес відбувається через соціальні бар’єри, які мусять долати багато гомосексуальних закоханих.

Ті, хто заповнював мою анкету, думаючи про колишнє кохання, також здавалися більш емоційно вразливими. Їм теж було складніше їсти та спати. Вони були сором’язливіші та незграбніші, коли поруч було колишнє кохання, страждали від «нав’язливого думання» та перепадів настрою, частіше описували прискорення серцебиття при спогадах про колишнє кохання. Я підозрюю, що багатьох з цих респондентів покинули їхні кохані, і це горе посилило їхню пристрасть.

Як човни в бурхливому морі, люди пливуть хвилями невимовних болю та радості, що утворюють кохання. А перешкоди лише посилюють ці емоції. Якщо ваші кохані одружені з кимось іншим чи живуть по той бік океану, якщо ви говорите різними мовами, походите з різних етнічних груп чи просто живете в різних частинах міста, така перешкода може посилити пристрасть.

Дікенс про це сказав: «Кохання часто досягає найпишнішого розквіту під час розлуки та за надзвичайно скрутних обставин». На жаль, це правда.

Надія

«Скажи, що я можу жити з надією», – благав цар Пірр Андромаху в драмі Расіна про кохання та смерть. Чому закохані продовжують сподіватися, навіть коли колесо долі невпинно крутиться проти них?

Більшість мають надію, що стосунки відновляться, навіть через роки після трагічного розриву. Надія – ще одна з головних рис кохання.

Цей оптимізм виражено в прекрасному вірші поета XVI століття Майкла Дрейтона. Він починається так:

Цими словами Дрейтон із явною впевненістю заявляє, що їхній роман так просто закінчився. Та все ж наприкінці вірша він раптом змінює думку. Охоплений надією, він стверджує, що кохання ще можна врятувати:

Гадаю, це прагнення сподіватися вкоренилося в мозку людини багато тисячоліть тому, і наші предки наполегливо переслідували потенційних партнерів, доки не згасав останній вогник надії.

Сексуальний зв’язок

«Я сто разів воліла б померти, аніж жити без тебе, найдорожчого мені чоловіка. Бо, хто б ти не був, я палко кохаю тебе, неначе душу свою»[7] 44. Так зверталася Психея до свого чоловіка Ероса в «Золотому ослі», романі письменника ІІ століття Апулея. Оповідка продовжується: «Вона нахилилась над ним і, жагучо дихаючи, поквапно почала засипати його гарячими й тривалими поцілунками, водночас побоюючись, щоб він не прокинувся»[8] 45.

Поезія з усього світу свідчить про ще одну основну рису кохання – палке прагнення сексуального єднання з коханими.

У «Пісні над піснями» жінка закликає: «Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі! Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його!»[9] 46

Інанна, королева стародавнього Шумеру, вражена сексуальністю Думузі, каже: «О Думузі, твоя зрілість – моя радість!»47 Але наймилішим для мене є старий анонімний англійський віршик, що голосить:

Фрейд, як і багато науковців (і не тільки), стверджував, що сексуальне бажання – центральний компонент кохання48. Навряд чи це нова ідея. Ті, хто вивчає «Камасутру», індійський посібник кохання V століття, знають, що слово «любов» походить від lubh, що на санскриті означає «жадати».

Логічно, що кохання взаємопов’язане з сексуальним бажанням. Зрештою, якщо любовна пристрасть розвивалася серед наших предків, щоб спонукати їх зосередити своє прагнення спаровуватися на «особливій» людині, принаймні до запліднення (як я стверджуватиму в наступних розділах), тоді вона повинна бути пов’язана з сексуальним бажанням.

Результати мого опитування підтверджують це твердження. Аж 73 % чоловіків і 65 % жінок мріють про секс зі своїми коханими (додатки, питання № 34).

Сексуальна винятковість

Закохані жадають вірності в сексі, прагнучи, щоб їхні «божественні» стосунки не були заплямовані сторонніми особами. Коли хтось стрибає в ліжко з «просто другом», їм часто байдуже, чи цей партнер по ліжку спить з іншими. Та коли чоловік або жінка закохуються і прагнуть емоційного єднання з коханою людиною, в душі вони бажають, щоби партнер залишався їм сексуально вірним.

Багато світових історій кохання відображають цей сексуальний власницький інстинкт, як і бажання закоханих зберегти свою сексуальну вірність. Наприклад, після розлуки з Ізольдою Білявою Трістан побрався з іншою жінкою зі схожим іменем, Ізольдою Білорукою, значною мірою через те, що ім’я тієї жінки було майже таке ж, як і в його коханої. Але Трістан не зміг змусити себе сприйняти шлюб. В арабській легенді Лейла, розлучена з коханим Меджнуном і заручена з іншим, також уникала весільного ложа. І приблизно 80 % чоловіків та 88 % жінок в опитуванні погодилися з твердженням: «Важливо бути сексуально вірним, коли ти закоханий» (додатки, питання № 42).

З усіх рис кохання прагнення сексуальної вірності для мене найцікавіше. Імовірно, воно виникло з двох суттєвих причин: захистити батьків від зрад та виховання чужої дитини; захистити давніх жінок від того, що потенційний чоловік та батько їхніх дітей піде до суперниці. Прагнення сексуальної вірності дозволило нашим прабатькам захистити свою дорогоцінну ДНК, оскільки майже весь свій час та енергію вони витрачали, упадаючи за тим, кого обожнювали.

Та разом із намаганням забезпечити сексуальну вірність під час упадання з’явилася менш приваблива риса кохання, шекспірівський зеленоокий монстр, – ревнощі.

Ревнощі: «нянька кохання»

У своїй книжці про правила куртуазного кохання Капелланус писав: «Хто не відчуває ревнощів, не вміє кохати». Він назвав ревнощі «нянькою кохання», бо вважав, що вони розпалюють любовний жар49.

Цей проникливий церковник, як завжди, правильно все зрозумів. У кожному суспільстві, де антропологи вивчали любовну пристрасть, вони повідомляють, що обидві статі стають ревнивими, дуже ревнивими50. Як застерігала «Книга змін», китайська книга мудрості, написана понад три тисячі років тому: «Близький зв’язок можливий лише між двома особами, група з трьох осіб породжує ревнощі»51.

Емоційне єднання переважає сексуальне

Утім для закоханих бажання сексуального зв’язку та тяжіння до вірності в сексі не настільки важливі, як прагнення до емоційного єднання з коханими. Вони хочуть, щоб кохана людина телефонувала й казала: «Я тебе обожнюю», приносила квіти чи інші невеликі подарунки, запрошувала на бейсбол або до театру, сміялась, обіймала їх, оточувала увагою. Закоханий гаряче прагне любові у відповідь. Це прагнення до емоційної спорідненості набагато перевершує бажання простої сексуальної розрядки.

75 % чоловіків та 83 % жінок в опитуванні погодилися з твердженням: «Для мене важливіше знати, що ______ кохає мене, ніж займатися з ним сексом» (додатки, питання № 50).

Мимовільна, неконтрольована любов

«Се божество, сильніше, ніж я, прийшовши, правитиме мною віднині та навіки. Кохання заполонило мою душу»52. У ХІІІ столітті цими словами Данте описав мить, коли вперше побачив Беатріче. Він знав про панівну силу кохання. Справді, в основі цієї одержимості – її сила: кохання часто є незапланованим, мимовільним і, здавалося б, неконтрольованим.

Скільки закоханих відчули це магнетичне притягання?

Мабуть, мільярди.

«Нефритова богиня», китайська любовна історія ХІІ століття, оповідає про Чана По та Мейлань: «Що більше вони намагалися загасити пробуджене кохання, то більше відчували себе в його владі»53. А у Франції ХІІ століття Кретьєн де Труа у творі «Ланселот» писав про Ґвіневру: «Вона була змушена кохати попри саму себе»54.

Та роздуми на тему нестримної природи закоханості не обмежуються літературною уявою. Американський комерційний керівник років за п’ятдесят писав про свою співробітницю: «Я схиляюся до думки, що потяг до Емілі – радше біологічний, інстинктивний. Його не можна свідомо контролювати чи логічно пояснити. Я відчайдушно намагаюся протистояти йому, обмежувати його вплив на мене, спрямувати його, заперечити, насолоджуватися ним – і так, чорт, змусити її відповісти мені взаємністю! Хоча я знаю, що в мене з Емілі немає абсолютно ніяких шансів на спільне життя, думати про неї – це одержимість»55.

Навіть стриманий американський отець-засновник Джордж Вашингтон розумів силу кохання. У 1795 році він написав листа дочці своєї пасербиці, у якому радив їй остерігатися, щоб кохання не стало «пристрастю мимоволі»56.

Наші сучасники також відчувають безпорадність, що супроводжує цей стан. 60 % чоловіків та 70 % жінок в опитуванні погодилися з твердженням: «Насправді закохатися для мене не було вибором. Це почуття просто накрило мене» (додатки, питання № 49).

Перехідний стан

Кохання приходить незвано і так само може зникнути. Як співає Віолетта в трагічній опері Верді «Травіата»: «Живімо лиш для втіхи, кохання ж бо, як квіти, швидко в’яне».

Платон, знаючи про цю рису бога кохання, казав: «Народився він ні смертним, ані безсмертним. Того самого дня […] він живе-розквітає і вмирає, але […] оживає знову»[10] 57. Кохання непостійне, непевне, мінливе; воно може згаснути, потім розгорітися знову, а затим зітліти.

Скільки часу триває магія кохання?

Ніхто не знає. Група нейробіологів нещодавно дійшла висновку, що кохання зазвичай триває від дванадцяти до вісімнадцяти місяців58. Як побачите в третьому розділі, наше дослідження мозку показує, що кохання може тривати принаймні сімнадцять місяців. Але я б поставила на те, що тривалість кохання може відчутно змінюватися залежно від дійових осіб. Більшість людей відчули на собі скороминуче захоплення, що тривало лише кілька днів чи тижнів. І, як ви знаєте, коли стосункам перешкоджають, таке полум’я може палахкотіти багато років. Труднощі стимулюють пристрасть59.

Утім, коли партнери насолоджуються повсякденними радощами співжиття, цей жар у серці таки поступово спадає і часто замінюється іншою нейронною мережею в мозку, прив’язаністю – відчуттям спокою та єднання з коханим.

Багато форм кохання

Звичайно, кохання може набувати різних форм. Можна прокинутися на самоті серед ночі з відчуттям покинутості та відчаю. А тоді вранці отримуєш дзвінок або мейл від об’єкта пристрасті, і надія починає оживати. Потім ви зустрічаєтеся з милими за вечерею, говорите, смієтесь, а ваш екстаз перетворюється на відчуття безпеки та спокою. Після вечері ви йдете в ліжко, щоб разом почитати, і незабаром вас охоплює жага. А вранці кохана людина йде не попрощавшись, скасовує наступне побачення чи називає вас чужим іменем – і ви знову поринаєте в зневіру.

Що за погоня, боротьба шалена,

Сопілки й бубни? Що за божевілля?[11]

Джон Кітс добре розумів, що кохання – це вибух зовсім різних мотивацій та емоцій, які змішуються й формують безліч варіацій настрою. Доброта, захоплення, бажання, страх, підозра, ревнощі, сумніви, незграбність, збентеженість: у будь-яку мить цей калейдоскоп почуттів може зміщуватися знову і знову.

«Пристрасть нагадує паводки й потоки», – писав сер Волтер Релі60. Ми пливемо тими течіями. Але психологи розрізняють два основні типи кохання: взаємне (пов’язане з задоволенням та насолодою) і нерозділене (пов’язане з порожнечею, тривогою та скорботою)61. Майже всім нам відомі муки та піднесення кохання.

Ми не самотні. У своїй книжці «Вираження емоцій у людини і тварин» Чарльз Дарвін висунув гіпотезу, що в людей багато спільних почуттів із «нижчими» тваринами62. Справді, багато пухнастих та пернатих створінь, що живуть з нами на цій планеті, схоже, відчувають щось на кшталт закоханості.