Читать книгу Не накидайтеся на зефір! Солодка формула успіху - Хоаким де Посада - Страница 6

Прокинувшись наступного ранку, Артур дістав із пакетика ще одну зефірну пастилку, збираючись з’їсти відразу дві, але потім вирішив зачекати. Можна було б поласувати ними, коли він повернеться додому ввечері, або ж завтра вранці взяти вже чотири. Найбільше йому зараз кортіло послухати продовження розповіді Джонатана Пейшнта, і на це у нього була година поїздки. Його роботодавець додому на ніч не повертався й тепер чекав, аби Артур відвіз його на зустріч в інший кінець міста.

– Добре виглядаєте, містере П. Ви повбивали любителів зефіру вчора ввечері?

– Ні, але, сподіваюся, переманив декількох на свою сторону. Я мав довгу розмову з президентом латиноамериканської компанії – я навіть розповів йому про зефір, – і він сказав, що погодиться на десятимільйонний контракт, якщо я пообіцяю внести цю історію в програму наших курсів!

– Це ж чудово, містере П. Я вражений. Ви перетворили мільйонну угоду на десятимільйонну, потім побачили, як вона знову стала мільйонною, згодом – нульовою, а тепер це знову контракт на десять мільйонів доларів. Ваші зефірні пастилки примножуються приголомшливими темпами!

– Дякую, Артуре. Я дуже задоволений. І якщо ти не проти, розкажу тобі сьогодні ще одну історію.

– Зовсім не проти, містере П. Вона якось пов’язана із зефірною теорією?

– Я розповім, Артуре, а ти вирішиш сам. Зробиш підсумковий аналіз історії.

– Підсумковий аналіз історії – скорочено ПАІ. Мені подобається. Починайте, містере П.

– Декілька років тому я мав честь познайомитися з Аруном Ґанді, онуком видатного Махатми Ґанді.[8]

– Ага, тепер про того, хто не їв зефіру. Він часто взагалі нічого не їв, аби отримати бажане.

– Твоя правда, Артуре. І Махатма Ґанді дуже скромно оцінював свої миролюбні досягнення. Ти знаєш, як він одного разу висловився про секрет досягнення успіху?

– Ні, але ж ви мені скажете, містере П?

– Якщо правильно пам’ятаю, це звучало приблизно так: «Вважаю, що я не більш ніж посередня людина зі здібностями, нижчими за посередні. Я не маю й тіні сумніву в тому, що будь-який чоловік або жінка здатні досягти того, чого досягнув я, коли докладуть стільки ж зусиль і виплекають у собі таку саму надію та віру».

– Зусилля та віра. Ви вірите в це, містере П?

– Так. Вони ведуть до успіху довшими шляхами, але обіцяють суттєвішу винагороду.

– Мегазефір! То що сталося, коли ви зустріли онука Ґанді?

– Звісно, він ставився до Махатми з великою повагою і розповів, що батько відправив його жити до дідуся, коли хлопцю виповнилося дванадцять. Він пробув там до тринадцяти з половиною років.

– Моя мама теж залюбки відіслала б мене куди завгодно, коли я був у цьому віці.

– Так, я впевнений, мій батько волів би зробити так само. У перехідному віці хлопці завдають багато клопоту. Арун розповів мені, що багато чого навчився від Махатми, що стосується дисципліни та мудрого застосування влади – приміром, Махатма брав гроші за свої автографи (він усвідомлював вартість свого підпису) та віддавав їх бідним. Та найціннішим у житті уроком, який він отримав декілька років по тому – коли йому було сімнадцять, – він завдячував своєму батькові.

Якось він підвозив батька на нараду до офісу, розташованого за п’ятнадцять кілометрів від дому. Прибувши на місце, батько попросив сина з’їздити до автомайстерні, зачекати, поки полагодять машину, і забрати його з роботи не пізніше п’ятої години. Він особливо на цьому наголосив: декілька днів поспіль він працював подовгу та дуже втомився, тому прагнув залишити офіс рівно о п’ятій.

Арун запевнив його, що все зрозумів, і відігнав автівку на ремонт. Опівдні він планував піти перекусити, а потім повернутися до майстерні. Проте несподівано механік вручив йому ключі – ремонт уже було завершено.