Читать книгу Storona - Illia Bolokhov - Страница 51

Все так же

крутится планета.

Все то же

Солнце день за днем.

Все та же

осень без приметы

Вскипает

золотом-огнем.

Активный шаг,

портфель,

убранство.

Идет Тарас

к дедуле,

в штаб.

И только небо

в постоянстве,

А человек,

то царь,

то раб.

Здесь стиль

классический

у зданий,

Да жизнь,

такая как всегда —

Все ищут хлеб

и ищут знаний.

Проходят

грузные года.

Приходят

новые названья,

Границы,

тень

пустых идей,

Ну а земля

все ждет свиданья

Со свежим

прахом

наших дней.

Идет Тарас,

блестит таблица

С названьем улицы

висит,

Где имя

буквами

кроится:

«Джохар Дудаев» —

нам гласит.

Да,

знала улица

и эта

Немало

разности имен —

И даже

русского поэта,

Ну а теперь

здесь новый кон.

Кому

террор

с сепаратизмом,

Кому борец,

свободу дал —

Джохар Дудаев

Львову

жизнью

Названьем

улицы

предстал.

Тарас пришел —

вот офис

деда

Здесь

с сине-желтым

на ровне

Флаг

красно-черный

веет цветом

О той

бандеровской поре.

И шик,

и блеск,

и аккуратность —

Ігнат не метится

скрывать

Своё богатство,

свою

знатность

И на Тараса

смотрит стать,

С каким-то,

что ли поученьем,

Стремясь,

сочувствие отдать.

Во взгляде

доброе

призренье

И превосходства

смутна гладь.

«О, мій дідусь,

кажи

коли ми

Почнемо діяти.

Коли?

Щоб пізно

не було

робити,

Щоб руки

сильними були.

Я знаю,

бачив підготовку.

Та ти ж

мене

сам відправляв

До таборів,

багато толку

Від тих військових

жорстких вправ.

Готов

чекати

скільки треба,

Але вогонь

мій

вже горить.

Країна чахне,

бачить небо,

Що наша

влада

тут творить.

Хоча не наша,

а Російська

Вона продасть

країну всю

За газ,

за я́рлики

ординські,

За те,

щоб бути

у строю.

Ти подивись,

що роблять

гади —

Корупція

та свавілля́

І хочуть

мову

знищува́ти

Прикрившись —

хартія добра.

А що на сході,

що там в Кри́му?

Ніби нема

країни жил —

Ні мови —

честі України —

Братва та флот

російських сил.

Я пам’ятаю

ветеранів,

Що тренували

нас тоді.

Вони

нам все

розповідали —

Кавказу

барви

та вогні.

Вони

в Чечні

фронти тримали,

Щоб на

Крим наш

не йшла Москва.

Та у літах

четвертих гнали

Тих,

кто

приїхав за хабар —

Цих супостатів

синьо-білих,

Що рабський нам

пригріли пар.

А зараз що?

Коли напливи?

Робити діло

вже пора.

Донбасу ми

чужі та страшні,

Їм Кремль там

промив мізки.

Алярм підняти

буде важко,

Вкраїнський пряник варт,

й різки.

Бідніють люди —

це навколо,

Спасибі Богу,

що не ми,

Але не може

бути довго

Цей без

– законня

фальші

мир[63]» —

Тарас

на выдохе

остался,

И встал

дед

с кресла,

после – сел

И вот уже

ответ раздался,

Теперь Ігнат

слова пропел:

«О, мій онук,

не в поспіх діло.

Ми «банду геть»

закричимо,

Коли

збагатитися

сміло

Нам підвернеться

часу тло.

Патріотизм —

це гарна справа,

Я сам колись

був у вогні,

Але

якщо

без капіталу

Тоді

не треба

це мені.

І не дивись

ти так

на мене

Я

у ненависті

вже свій.

Дух

революції

поверне

Мені грошей,

тобі

світ мрій.

Не ображайся,

але з часом

Ти зрозумієш

всіх та все,

Так

в Україні

є проказа

Вона для мене

інша є.

Донецький клан

хоче

придбати

Усі потоки

лиш собі.

Ми кинем цих

чортів за грати

Їх

допоможуть

вороги.

І всі

ображені

Донбасом,

Точніше,

мафією

цей

Піду́ть за нас

та пі́дуть

разом

До революції

людей.

Ти зрозумій

без капіталу

Ні одна

із

святих

ідей

Не буде

бомбою

чи даром,

Не буде

жити

для людей.

Нехай

не згоден

ти зі мною,

Не згоден зараз,

буде ще.

Але

все ж

одній

стороною —

Ми

революцією

є.

І ще

нам треба

набирати

До свого

табору

людей.

Усіх,

хто не

здоволен владой

Хоч росіянин,

хоч єврей.

Ти ж знаєш

що у Придністров'ї

Бік обіч

воювали

ми

З кацапами,

проти Молдови

Для української

землі.

Братів в

політиці немає —

Є

особистий

інтерес.

І друг

нам ворогом буває

І ворог

другом буде десь.

Усі

хто будуть

за країну,

Для нас

складають ланцюги

Із капіталу

і людини,

А на вершині

будем ми.

Та підем – у

Європу, НАТО

Союзи

величезних справ.

Грошей та обрій

де багато

Для різних

смачних

бізнес-страв.

Усю історію

країна

Між них

розділена була:

Москви

брала

нас темна сила,

Європи

розкіш та діла.

Але тепер

ми вибір

статський

Свій

зробимо,

та назавжди

Він буде —

не Переяславський

Європи

він

ситі́

вогні[64]»

«Напевно я

все зрозумію[65]» —

Вспотел

измученно Тарас.

»Є

твої

наміри

і мрії

Мої

скликають разом

нас.

Але скажи

мені,

чому так,

Чому

під ко́гось

треба йти?

Під цю Європу,

скоро смута

Там буде

з Шпенглера

руки.

Під цю

ординськую Росію,

Що статус

нашої Русі

Собі же вкрала,

іга хвиля

Чекає розпад

їх усіх.

Я згоден,

треба вербувати

Персону кожну,

що встає

За Україну

постояти,

Щоб не було,

бо намір є

У росіян,

у белорусів,

Що нашу мову

вчать,

ллють жах

Проти

загарбницьких

улусів,

Таких нам треба

в спільний шлях.

Чому ж

від ядерної зброї,

За слово добре

здихались?

Обман – слабким,

а сильним – воля.

Де ж Балто

– Чорноморська вісь?

Я буду

разом із тобою,

Все розумію,

в нас мета,

Але я хочу

добру долю

Для України,

недарма[66]»

Ігнат

примерив

разны роли,

Не стал

с Тарасом продолжать:

«Не жди

обицяної волі…[67]» —

Ухмылкой

доброй

справил стать.

Конец

дискуссии

идейной,

Пора

работу

выполнять.

Тарас

в бумагах

и затеях

В сети

заветы выпускать.

Различных

планов

видов

схемы,

Патриотический

заказ.

Статьи

серьезные

и мемы —

Всё,

что цепляет

чуткий глаз.

Его проста

работа с дедом,

Ігнат к себе

внучка прибрал

Пусть занимается

тем делом,

Пока в душе

огонь,

накал.

Как образумится,

так станет

Внук

прагматичным,

деловым,

Чтоб деньги

падали

листами

С идей

– деревьев

молодых.

Настал же вечер

неохотно,

Когда работа

только всласть,

Проходит

время

беззаботно

В часах

счастливых

сильна власть.

И вот

уже

Тарас

наш

дома,

Здесь всё

семейство собралось.

Вот даже

папа на приеме

В той ссоре

с мамой,

не сдалось

Им в редкий

час,

когда

все вместе

Жить в мире,

раньше как,

в любви

Андрій

с Марієй

месят тесто

Из ссор,

претензий и тоски.

Тарас же

верит

в брака узы,

Пусть

есть

проблемы,

есть огрех.

Но ведь

пройдут

те все

обузы

И снова

будет

лишь

успех.

Тарас же помнит,

как когда-то,

Отец и мама

были в стать

Светлы,

и счастливы,

и брата

Решили

меньшого зачать.

Он помнит,

как Євген рождался,

Он помнит

радости портрет,

Ну а потом

в разъезд подался

Андрій,

в писательский завет.

А вот

и брат

сидит,

он только

К экрану

светлому ПК

Прилип,

когда же с тренировки

Пришел,

поел

и «всем пока».

Тарас же видит,

недоволен

Євген отцом,

«семейный лад» —

Для брата не

священно слово.

Всю жизнь

его

такой расклад.

Євген того

не видел счастья,

Не видел

радостной семьи,

С его рождением —

ненастье —

Андрій в разъездах

дорогих.

Но ведь он ездит,

деньги чтобы

В семью прислать,

всех прокормить,

Он пишет,

он

«творіння робить[68]»,

Но что

тут можно

говорить.

Євген устал

от тренировки,

Он каждый день

даётся в пот

С донецким другом

ярко,

звонко

Он говорит,

точь-в-точь поёт.

И все в семье

про друга знают,

Лишь рады, что

нашел Євген

Того,

с кем можно

дружбы знамя

Поднять

для новых перемен.

«Ти знов, пахняр,

уткнув в комп'ютер[69]» —

Тарас к Євгену

подошел,

Взглянул,

обнял

его уютно,

А тот ему

в ответ: «Той що?

Я все зробив,

потренувався.

Я свару

слухать не хочу,

Мені

батьківський крик

не здався

Сиджу в навушниках,

мовчу[70]»

Тарас

отечески похлопал

Рукой

братишку по плечу.

Он

у

Євгена

видел злобу,

Что тушит

мирную свечу,

Огнем своим

максимализма

И не приятия семьи.

Тарас уверен —

в этой жизни

Перерастет

Євген грехи.

«Я бачу

злість

твою,

мій брате,

Але в житті

як не крути

Сім'ю

тобі

не обирати

Ти з тим що є

в любві

живи[71]» —

Тарас ушел

поесть на кухню,

А в след Євген

ему смотрел.

А за окном чужие

тухнут

Огни

из окон

чуждых дел.

«Я так втомилася,

не можу

Не розумієш

той журби.

Я за розлучення

і схоже

За нього також

будеш ти[72]» —

Финал

Марія

подтвердила

Из ссоры с мужем,

что никак

Не хочет

выделить

часть силы

Чтоб сохранить

несчастный брак.

Андрій смотрел,

смотрел пространно

Он вспоминал

былые дни.

Любовь в быту

чеканит раны.

Они —

потухшие огни.

Он был романтик

и работал

В конторе

папеньки-дельца.

Марієй грезил,

вышля ноты

Влюбленных фибр

молодца.

Но все прошло,

все изменилось.

Он стал писателем

тогда,

Лишь для того,

чтобы

укрыться

От всех

реалий

навсегда.

«Ти маєшь рацію,

кохана.

Минули

спільності шляхи.

Та до розлучення

ще рано.

Євген

хай виросте

трохи,

А потім все,

пробач,

я знаю…

Хоча,

чого

я б там не знав.

Я

тебе,

жінко,

поважаю,

Нажаль давно

все ж розкохав[73]»

На тихой ноте

все иссякло.

Глаза супругов

разошлись.

И вечер

поздний

лица спрятал.

Огни

на улице

зажглись.

Семья сидит —

тарелки,

кружки,

Все молча

в трапезе

гудят,

Лишь телевизор

крутит уши

В нем про Европу

говорят,

Что власть

решила

Украины,

В ассоциацию

с ЕС

Зайти,

и споры

из причины

Ведут уже,

пошел процесс.

Так вся страна,

под свет экранов

Вечерним

часом

собралась.

Сеть СМИ

из денег

разных кланов

Наш ум

окутала,

нам всласть.

И миллионы

украинцев,

Свой лик,

направив

в мертвый свет,

Едят нули

и единицы,

Им Мониту

Бог

дал обет.

От Закарпатья

до Одессы

Из Крыма

прямо

в Киев град,

Из Сумм

в Донбасские

замесы —

Угля,

культур,

крутых ребят.

Везде горит,

горит он синий

Огонь

экранов

и ТиВи.

В любой стране,

вот в Украине

Он разжигает

наши дни.

И все

в то пламя

окунулись.

Вот дом

Слободиных

и здесь

Потоки цифр

в свет

раздулись,

Сидит Иван,

он в мыслях весь.