Читать книгу Детективне агенство Кота Макса - Иван Будз - Страница 2

Обережно ступаючи на круглі слизькі камінці, перебирався на протилежний берег бурхливої річки кролик Петик. Він з острахом поглядав на розбурхану холодну течію. Петику менше за все хотілося зараз опинитись в холодній воді. Але така вже в нього була вдача. Завжди, якщо він чогось не хоче – воно обов’язково трапиться. Ось і цього разу він посковзнувся й опинився по шию у воді, у найглибшому місці річки. Петик зібрався, було, позвати когось на допомогу. Але нікого близько не було, а найголовніше – він не мав права здіймати ґвалт, бо повертався в місто з таємного завдання.

Петик повертався із сусіднього містечка, де виконував завдання свого начальника і партнера – детектива Макса. Він розшукував у тому містечку неспростовні докази на неправомірні дії їхнього недруга Дага. Докази такі знайшлися. Правда, їх необхідно було ще додатково перевірити, але Петик вже поспішав порадувати Макса. Він завжди, виконуючи доручення або будь-яку відповідальну роботу, дуже поспішав. Ця його поспішність часто закінчувалась для Петика конфузом. Напевне, тому серед своїх колег він постійно був об’єктом для насмішок.

Схопившись за великий слизький камінь, Петик нарешті вибрався з води, обтрусився й безпорадно озирнувся навкруги. Знаходився він якраз посередині річки. Повертатись назад було безглуздо, і мерзнути мокрим на камені також не хотілося. Петик ще раз із острахом поглянув на темну холодну воду, і обережно перестрибнув на другий камінь. Переплигнувши ще на один камінець, він знову посковзнувся, задріботів кумедно лапками, навіть жалібно схлипнув і, звичайно, ще раз плюхнувся в річку. Цього разу вода накрила його з головою. Петик не вважав себе гарним плавцем. Навпаки, він панічно боявся води, тому, уже не звертаючи уваги на секретність своєї місії, голосно заволав:

– Допоможіть! Ря-туйте-е-е!..

На його щастя неподалік у цю ранню годину рибалив старий бобер на прізвисько Стовбур. Почувши несамовитий крик і побачивши, як хтось борсається по шию у воді, Стовбур закинув потопаючому кінець довгої вудочки, розрахованої на лови великої щуки. Гачок вудочки зачепився за рукав одежі Петика, і бобер зі спритністю досвідченого рибалки висмикнув його на берег. Оскільки врятований продовжував голосно репетувати, то Стовбур ще й стукнув його по голові товстим ціпком, щоб той замовчав. Бо яка може бути риболовля після подібного крику?

– Тихо, молодий чоловіче! Чого так шуміти?… – бобер відчепив від рукава постраждалого гачок і, нарешті, упізнав Петика. – О, та це ж наш «знаменитий детектив», – не без знущання в голосі промовив він. – Ти що, Петику, отак купаєшся? Холодно ж, мабуть…

– Та до чого тут купання?! – Петик, плигаючи на місці, щоб зігрітись, почав знімати з себе мокрий одяг. – Який дурень буде купатися в такий холод?…

– Отож-бо, і я так думаю… – Стовбур взявся допомагати постраждалому викручувати одежу.

– Я, коли хочете знати, – оправдовувався далі помічник детектива, – повертаюся з таємного завдання…

Тут він на мить затнувся, розуміючи, що так може видати їхні з Максом секрети. Але відразу ж продовжив:

– Я йду… із побачення. Розумієте?

– Так, так, чому ж не зрозуміти? Справа молода. Я також колись взяв собі дружину із сусіднього містечка, – бобер, посміхаючись, допоміг Петику одягнутись. – Але я жодного разу не плигав у воду в одежі.

Риболовля сьогодні була зіпсована. Стовбур зібрав вудочки, відро з небагатим уловом, і вони разом попрямували додому.