Читать книгу Гендерне тяжіння: виклики та рішення - Катерина Левченко - Страница 1

Ґендер.

Сьогодні це поняття стало часто вживаним. Навіть модним! І набуває дедалі більшої популярності.

Так само, як і словосполучення з ним. Наприклад:

«ґендерна рівність»,

«ґендерна політика»,

«ґендерні підходи»,

«ґендерна інтеграція».

Бо сьогодні ґендерну політику в нашій країні визнано одним з пріоритетів державної політики.

Водночас, ставлення як до самого терміну «ґендер», так і до його похідних у суспільстві не є однозначним.

Хтось пишається своєю діяльністю, пов’язаною з утвердженням ґендерної рівності та формуванням ґендерної політики сучасної України.

Хтось говорить про нього з нерозумінням і навіть зі злістю.

Дехто пов’язує ґендер із приватними питаннями: мовляв, ґендерної рівності прагнуть жінки, незадоволені своїм життям, або ті, у яких загалом усе склалося непогано, є матеріальні статки, та вони прагнуть більшого.

А хтось ним активно маніпулює, використовуючи як зброю в гібридній війні!

Що ж, наявність такого широкого спектру поглядів та думок є свідченням неабиякої актуальності й важливості ґендерної проблематики.

Можу стверджувати, що додаткової ваги ґендерна рівність набуває як умова модернізації суспільства та успішності розпочатих реформ.

Сьогодні навіть мовні питання не викликають таких гострих дискусій, як ті, що пов’язані з питаннями рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Зміни в політиці відбуваються набагато швидше, ніж у суспільній ментальності. Така різна швидкість і є одним із чинників існуючих маніпуляцій навколо ґендерної тематики.

Я стикаюся з цим щодня, щогодини. Не лише на побутовому рівні, але й у робочому активі.

Та, як відомо, крапля камінь пробиває.

Заперечувати ґендерну рівність і права жінок так само марно, як забороняти схід сонця чи дощову хмару. Терміни можна скасувати, але явища залишаться.

Тому я дивлюся на все з оптимізмом: ґендер та ґендерна рівність в Україні використовуватимуться не лише як терміни, а як норма суспільного життя, поваги та врахування взаємних інтересів.

Мій досвід громадської активності, пов’язаної з захистом прав жінок та відстоюванням ґендерної рівності, нараховує вже понад чверть століття. І я вважаю, що варто поділитися певними роздумами й напрацюваннями з цих питань. Сподіваюся, вони стануть у пригоді тим, хто також ними займається чи планує це робити.

Будучи докторкою юридичних наук (а тема моєї дисертації – «Організаційно-правові засади управління процесами формування ґендерної політики в Україні»), професоркою, я маю понад триста наукових праць, у тому числі з ґендерної проблематики. Але цього разу вирішила, що спробую уникати «науковості».

Принаймні там, де мені це вдасться.

Але при цьому писатиму про серйозні речі.

Мої нариси – особистий погляд на те, як державна ґендерна політика розробляється і реалізується, які має перспективи і як вписується в міжнародний контекст. Бо мій «ґендерний» досвід базується не лише на роботі в Україні, але й узагальнює участь у багатьох подіях, які стали частиною світової історії становлення концепції ґендерної рівності. Наприклад, участь у Четвертій Всесвітній Конференції ООН щодо становища жінок, яка проходила в Пекіні 1995 року, або багаторічна робота як експертки Ради Європи.

Для мене рух у бік ґендерної рівності почався на початку 90-х років. Скажу чесно: багато знайомих не розуміли, чому я обрала саме такий напрям своєї роботи та наукової діяльності. Чи то він здавався їм несерйозним, чи просто не розуміли, про що йдеться.

Та водночас була й велика підтримка, яку я отримала від свого чоловіка, від батьків, наукових керівників, колежанок і колег, а згодом і від доньок. Це дуже допомагало.

За роки, що минули відтоді, багато що змінилося. І діапазон сприйняття (чи несприйняття) того, чим я займаюся, дуже широкий. Навіть широчезний! Хтось дивується: мовляв, ну чого тобі бракує в житті? А інші захоплюються: як уже багато зроблено і які обнадійливі маємо перспективи!

Отже, постійно тримаю форму. Не нудно!

Між тим, саме такий широчезний діапазон оцінок сьогодні накладається на дуже серйозні й вагомі речі, які відбуваються в державі.

Ми прагнемо жити в цивілізованому та модернізованому суспільстві з усіма його ознаками: з відкритістю, відповідальністю та участю. Ми рухаємося цим шляхом, хоча й не завжди з тією швидкістю, на яку розраховували. І на моє глибоке переконання, одним із чинників, який зумовлює «недомодернізацію» українського суспільства, є ґендерна дискримінація та порушення прав жінок.

Аналітики Всесвітнього економічного форуму в Давосі щорічно публікують доповіді «Глобальний ґендерний розрив», вбачаючи в ньому гальмо модернізаційних процесів. Серед показників ґендерного розриву називають, зокрема, недостатні можливості рівної економічної участі жінок і чоловіків, доступу до освіти, охорони здоров’я, процесу ухвалення рішень та управління державними справами тощо.

«Більшість шансів для більшої кількості людей» – одна з провідних ідей сучасного суспільного поступу. Такий підхід стосується представників обох статей. Та особливо актуальний він саме для жінок, зважаючи на їх дискримінаційне становище в суспільстві та суттєві порушення їхніх прав.

Останнім часом позитивні зміни в ґендерній сфері почали стрімко посилюватися. Зміцнилася відповідна державна політика, державний механізм, ґендерна інтеграція. І є зацікавленість суспільства.

Це мене надихає в улюбленій справі. Хочеться не тільки більше робити, але й більше популяризувати її.

Бажаю, щоб мої роздуми додали користі й вам!

І обов’язково маю згадати про ще один важливий момент.

Присвячую цю книгу моєму чоловікові Андрію Дунебабіну, який у 1994 році був разом з Олександром Карповим та Вадимом Карасьовим, котрі створювали в Харкові громадську організацію «Феміністська асоціація «Гуманітарна ініціатива». Тобто він завжди на моєму боці.

Так само, як і моїм донькам – Ользі та Олені. Їм також моя присвята.

Оля подарувала безсмертну фразу, котру я настільки люблю цитувати, що не можу не згадати й тут. «Мамо, – казала вона, маючи десять років, – мені потрібен текст Конвенції про права дитини, бо мої права порушуються, а я не пам’ятаю, за якою статтею».

Оленка навчається в ІПСА (Інститут прикладного системного аналізу) в Київській політехніці, свідомо чи несвідомо доводячи, що STEM (Science, Technology, Economics, Mathematic – наука, технологія, економіка та математика) і для хлопців, і дівчат – це круто!

А ще присвячую цю книгу пам’яті мого батька, який вірив у мене та в мої сили. Разом із мамою він не вбачав жодних перешкод для втілення будь-яких моїх ідей та мрій.

Перевага чоловіків зрештою заснована не на фізичній силі, а на мовчазній згоді суспільства з системою цінностей, яка зовсім не біологічна за своєю суттю.

Кейт Міллет