Читать книгу Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання. 1-4 класи - Группа авторов - Страница 46

За лісом, за пралісом
Чарівні казки
Дарунки з трьох зернин

Оглавление

В одному селі жив великий дідич. Мав стільки полів, лісів, худоби й усілякого добра, що навіть цісар йому заздрив. А в того дідича служив бідний чоловік Максим. Слуга мав хатку з одним вікном. Вітер зірвав з покрівлі солому, і, коли йшов дощ, вода текла по стінах. У хатині жила й Максимова родина. Родина немаленька, а їсти було нічого. Настала весна. Треба щось посіяти, а в мішку ні зернини. Жінка сумує, плаче:

– Люди вже позасівали, а в нас іще й не орано. Роби щось, чоловіче, бо не доживем до другого року.

– Не журися, – відповів Максим, – я піду до дідича й попрошу, аби позичив нам хоч трохи насіння. Засіємо, і на другий рік у нас буде своє.

– Ну, йди, не чекай.

Пішов Максим до дідича. Став перед порогом і каже:

– Так і так, світлий пане, не маю чим засіяти свій кавалок поля. Дайте мені хоч трохи насіння, аби мої діти не повмирали з голоду.

Дідич витріщився на нього й закричав:

– Аби мати – треба робити!

– Та я роблю у вас день і ніч!

– Ти, лайдаку, не кажи мені дурниць!

Опустив Максим голову й пішов додому. Розповів жінці, що йому дідич відповів. Надворі сонечко гріє. Пташки з теплих країв прилетіли, всюди весело. А Максим сидить зі своєю жінкою на призьбі й сумує, бо діти ходять голодні та слабі, як мухи. Раптом до Максимової хатки прилетіли дві ластівки й почали ліпити під стріхою гніздечко. Максим уздрів їх і сказав:

– Бідні ластівочки, нащо ви ліпите гніздечко під такою дрантивою стріхою? Таж як піде дощ, то вам дітей затопить.

Та ластівки не розуміли людської мови. А якщо й розуміли, то мовчали. Зліпили гніздечко, виклали пір’ячком, знесли яєчок і висиділи зграйку маленьких пташенят. Коло хати Максима стало так весело, що душа раділа. Але одного разу звідкись явився страшний змій, який почав тягнутись до ластів’ячого гніздечка. Діти заверещали:

– Тату, до наших ластів’ят лізе якийсь змій!

Максим вибіг надвір, схопив довбню, і почалася бійка не на життя, а на смерть. Гепав змія по хребті, поки його не переламав. Змій ледве відповз і сконав у темному яру. Трьох ластів’ят страшний змій схопив, а четверте пташеня вдалося врятувати. Але й з ним сталася біда: йому під час бійки поранили ніжку. Максим забрав пташечку до хати, діти її дозирали, годували. Коли могла пташка вже літати, випустили на волю, аби шукала своїх маму й тата. Минуло літо, і настала осінь. Ластівки полетіли у вирій. Усю землю завіяло снігом. Та минула й зима, пташки вернулися додому, до своїх гніздечок. У Максимовій хаті злидні так розсілися, що не дають дихати. Та ось одна ластівочка ударила крильцем у шибку. Максим вийшов надвір і спитав:

– Чого ти хочеш, дорога пташино?

Ластівочка поклала йому на долоню якесь зеренце й прощебетала:

– Посій перед дверима.

Через якусь хвилину прилетіла знову. Поклала на долоню друге зеренце:

– Посій перед вікном.

Фуркнула й вернулася з третім зеренцем:

– Посій коло криниці.

Максим красно подякував їй і зробив так, як вона сказала. Посіяв три зернини, почав чекати врожаю. Другого дня вранці діти повставали й повибігали на сонечко. Але скоро вернулися в хату, вкрай перелякані.

– Тату, у нас коло хати щось таке дивне виросло, ой-йой-йой!

– Та чи вам наснилося?

– Ні, тату, подивіться.

Вийшов Максим і бачить – перед порогом, під вікном і коло криниці три величезних гарбузи. Схотів підняти, але де там! – треба силу велета. Гарбузи уже достигли, блищали, як сонечко.

– Жінко, ану, розпалюй у печі вогонь, – втішився Максим. – Звари на обід гарбузяної каші.

Закотив гарбуз до хати й нагострив ніж. Коли розрізав на дві половини, то очам не повірив: там був білий хліб, калачі, бринза, м’ясо, ковбаса, солонина – варене, смажене, солодке, квасне й гірке… Максим викладав те добро на стіл, а в гарбузі нічого не зменшувалося. Як поїли добре, жінка накрила чарівний гарбуз білим рушником. А Максим закотив до хати другого. Розрізав його на дві половини, а там таке вбрання, що й найбільші пани подібного не бачили: шовкові сорочки, новенькі черевики, всілякі спідниці, намиста, коралі. Було все, чого бажав Максим, його жінка й діти. Жінка від утіхи аж заплакала й накрила той гарбуз найфайнішою скатертиною. Максим закотив до хати й третій гарбуз. Розрізав і злякався: з нього висипалася ціла купа золота. Накидав повну скриню золотих, і жінка накрила гарбуз полотном.

– Тепер ви, діточки мої, не будете вже голодувати, а я не буду кланятися захланному дідичеві, – каже весело Максим.

Він файно вбрав своїх дітей, жінку й сам ходив по селу, як ґазда, а не як жебрак. Через кілька днів став будувати собі хату. Люди здивувалися, що в бідного Максима з’явилися такі гаразди. Хтось розповів дідичеві. Прийшов пан та й питає:

– Скажи мені, Максиме, звідки в тебе багатство?

Максим відповів:

– Я, пане, не краду, і на мене ніхто не робив. А все, бачите, принесла мені мала ластівка.

І розповів, що з ним було. Дідич вислухав Максима й пішов до палацу. Його мучило бажання розбагатіти ще більше. Зліпив під карнизом ластів’яче гніздо й почав загулювати пташок. І якось так сталося, що дві ластівки дали себе загулити: залетіли в те гніздо, нанесли яєчка й сіли висиджувати їх. Як ластів’ята вивелися й трохи підросли, дідич почав визирати змія. Але змій не приходив. Це дуже злило дідича: пташки от-от вилетять, тоді їх не зловиш! Одного разу він приклав драбину, виліз до гнізда. Сам за змія побив ластів’ят, а одному з них поранив ніжку. Забрав ту пташку до палацу, дозирав ціле літо. А восени випустив, аби собі летіла у вирій. Минули осінь і зима. Настала весна. З теплих країв вернулися пташки. До вікна палацу підлетіла ластівка. Дідич вибіг надвір і спитав її:

– Який подарунок ти принесла мені, ластівочко?

Вона дала три зеренця і прощебетала:

– Посієш перед дверима, під вікном і коло криниці.

– Дякую тобі, пташечко. Тепер я стану багатшим від самого цісаря!

Дідичеві виросли так само три величезні гарбузи. Узяв барду[2], вдарив по одному й розрізав на дві половини. А звідти несподівано вилетіла хмара сарани. Кинулася на його лани та з’їла все, що там росло. Розтяв другий гарбуз. Звідти вибухнув вогонь. Спочатку загорівся дідичів палац, а потім весь маєток. Третього гарбуза не встигли й розрізати. Люди кажуть, що в ньому є кублище гадюк, які вилізуть тоді, коли дідич вернеться й захоче знову панувати. А Максим ще довго жив і не журився.


? Який герой тобі найбільше сподобався? Чому?

? У чому виявилась чарівність гарбузів?

? Хто такі дідич, цісар?

? Де треба було посадити зернини?

? Чи знаєш ти, чим небезпечна сарана?

2

Сокира, тесак.

Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання. 1-4 класи

Подняться наверх