Читать книгу Українські прислів’я і приказки - Группа авторов - Страница 25

Біда куца, а горе чубате.

То не горе, що горює, а то горе, що сміється.

Як піде горе зрання, то аж до смеркання.

Тілько теє не минеться, як горенько ійметься.

Хоч случиться печаль на одну годину, забудеш про милу родину.

На трафунок – добрий трунок.

Не поможе і трунок, як прийде трафунок.

Горе – море: пий його, не вип'єш.

– … усього.

По смерті нема каяння.

– … покаяння.

Каяття пізно приходить.

Є каяття, та нема вороття.

Як не покаєшся – тобі буде могила, а мені кобила.

І ворогові своєму закажу.

І дітям своїм закажу.

Не буду до віку, до суду!

І до суду не буду!

Ти землю їв – зарікався!

Ти хрест цілував (зарікавшись).

Покаявся злодій у ягодах.

Зарікалася свиня їсти; біжить, коли троє лежить, – вона всі троє і з'їла.