Читать книгу Проект «Україна». Галерея національних героїв - Группа авторов - Страница 22

Воєначальник і політичний діяч

Котовський – особа неоднозначна і незвичайна. Це була людина, яка «зробила себе самого». Певна річ, хтось може заперечити: мовляв, Котовського зробила революція, і коли б не вона, то був би він відомий хіба що завсідникам одеської «малини» і поліцейським приставам, у кращому разі – читачам бульварної преси. Так-то воно так, та не зовсім так. Непересічність Котовського визнавали навіть ті, хто, здавалося б, повинні були ненавидіти його лютою ненавистю.

Народився Григорій Котовський 12 (24) червня 1881 року в Бессарабії, в селі Ганчешти (нині місто Хінчешти, Молдова) у родині заводського механіка. Його батько – обрусілий православний поляк, походив із старовинного польського аристократичного роду, який колись володів маєтком недалеко від Кам’янець-Подільського.

Приблизно з початку 1904 року ім’я Григорія Котовського все частіше починає мелькати в поліцейських зведеннях і розмовах обивателів, що приписують йому уявні і дійсні «розбійницькі подвиги». В кінці 1905 – на початку 1906 року Котовський та його поплічники особливо «старалися»: десятки нападів і нальотів викликали жах і одночасно навіть якесь захоплення обивателів. Так тривало до 18 лютого 1906 року, коли Котовського заарештували на одній із конспіративних квартир у Кишиневі. 31 серпня він утік з Кишинівського тюремного замку, що добре охоронявся, проте пробув на волі менше місяця. 24 вересня його ловлять і знов поміщають у камеру.

13 квітня 1907 року почався суд над Котовським і його спільниками. Незабаром був оголошений вирок – десять років каторги. У лютому 1908 року Котовського відправляють у Миколаївську каторжну в’язницю. Після «екскурсії» по каторжних в’язницях імперії він опинився в Забайкаллі на золотих копальнях, а пізніше його перевели на будівництво Амурської залізниці, звідки 27 лютого 1913 року він утік.

25 червня 1916 року хутір Кайнари, де ховався Котовський, оточили півсотні жандармів. Григорій намагався втекти, але, отримавши дві кулі в груди, був схоплений.

Цього разу з Котовським не церемонилися, і за свої діяння він отримав, як кажуть, по «повній». Вирок суду був короткий і ясний. «Підсудного Григорія Котовського, 35 років, як уже позбавленого всіх прав засудити до страти через повішення». У Котовського залишався один мізерний шанс на порятунок, і він його використав. Котовський написав лист Надії Брусиловій, дружині командувача Південно-Західним фронтом Олексія Брусилова (того самого, чиїм ім’ям був названий знаменитий прорив, що увійшов до всіх підручників військової науки). Чому саме до неї? Річ у тому, що чоловік Надії Брусилової у той час, крім іншого, утверджував смертні вироки. Якимись неймовірними шляхами лист Котовського дійшов до адресата. І серце генеральші тьохнуло! Жінка була вразлива і, як багато хто, вірила у безкорисливість вчинків Котовського, тому вона умовила чоловіка відмінити смертний вирок.

«Котовський з’явився, буржуй сполохався!» – цією репризою молодий Леонід Утьосов вітав звільненого з в’язниці в травні 1917 року Котовського.

У квітні 1919 року, після того, як в Одесі й околицях встановилася Радянська влада, Котовський отримав посаду воєнкома Овідіопольського військового комісаріату. Не така вже значна посада, проте це був тільки початок. Уже в червні Григорій Іванович стає командиром 2-ї піхотної бригади 45-ї стрілецької дивізії. А ось це вже серйозно: під керівництвом Котовського, що не має, до речі, ніякої військової освіти, знаходяться три полки. Повоювати Котовському довелося немало – і проти білих, і проти махновців з петлюрівцями, і проти поляків, у бою з якими він був важко поранений і дивом вижив.

Громадянську війну Григорій Котовський закінчив командиром 2-го кавалерійського корпусу – пост дуже високий. І отримав його Котовський завдяки своєму другу, другій людині в керівництві Радянської України Михайлу Фрунзе. Також за допомогою Фрунзе в 1924 році Котовський добився утворення Молдавської автономної республіки у складі УРСР і став членом відразу трьох ЦВК – Союзного, Українського і Молдавського. Григорій Іванович був сповнений планів, адже разом із Фрунзе, який на той час став наркомом оборони, вони представляли серйозну силу. І раптом…

«У ніч на 6 серпня в радгоспі Цупвійськпромгоспу «Чебанка», в тридцяти верстах від Одеси, передчасно загинув член Союзного, Українського і Молдавського ЦВК, командир кавалерійського корпусу товариш Котовський». Це коротке повідомлення «Правди» від 7 серпня 1925 року потрясло всю країну.

Це вбивство було і залишається однією із загадок радянської епохи. Вбивця, якийсь Мейєр Зайдер, з яким Котовський був знайомий ще до війни, не ховався від слідства. Паралельно із справою Зайдера суд розглядав справу якогось нальотчика, що убив зубного техніка. У цій справі вирок був однозначним – вища міра покарання – розстріл. Зайдеру ж, що убив «героя революції товариша Котовського», дали всього 10 років. Більше того, вже в 1928 році, не відсидівши і третини терміну, він вийшов на волю. Втім, уже в 1930 році Зайдер був убитий, за офіційною версією – трьома ветеранами дивізії Котовського.

Все це дає підстави припускати, що смерть Григорія Котовського не була звичайним побутовим вбивством. Очевидно, в Кремлі почали припускати, що Котовський, набираючи силу з дня на день і дуже популярний у народі, та ще в тандемі з Михайлом Фрунзе, не менш популярним в армії, може скласти «небажану конкуренцію». Утім, чи був наказ прибрати Котовського, ми, очевидно, так ніколи і не дізнаємося…