Читать книгу Дао де цзин - Лао-цзы, Ле-цзы - Страница 2

Шлях, про який можна розповісти, не є постійним Шляхом.

Ім’я, яке можна назвати, – не завжди постійне Ім’я.

Де імені немає, там початок усіх речей,

Де ім’я є – там матір усіх речей.

Тому, постійно не маючи бажання, бачиш його витік,

А постійно маючи бажання, бачиш його результат.

Те й інше є спільним,

Вони мають різні імена, але однаково позначаються.

У сокровенного є ще сокровенність:

Ось звідки виходить усе витончене.

Коли в світі дізнаються, що краса – прекрасна,

негайно з’являється каліцтво.

Коли в світі дізнаються, що добро – добре, з’являється зло.

Наявне та відсутнє одне одного породжують.

Важке і легке одне одного створюють.

Довге та коротке одне одного виявляють.

Високе і низьке одне одного встановлюють.

Музика та голос одне одному відгукуються.

Попереднє і наступне одне за одним йдуть.

Так буде завжди.

Тому премудра людина віддається справі недії

І втілює безсловесне вчення.

Десять тисяч речей створюють – і він нічого не відкидає,

Народжують – і він нічим не володіє.

Все звершують – і він за це не тримається.

Успіхи приходять – і він не занурює себе в них.

Він ні в чому не перебуває – і від нього нічого не йде!

Не підіймайте «гідних» –

Тоді люди не будуть змагатися.

Не цінуйте рідкісні товари –

Тоді люди не будуть розбишакувати.

Не виставляйте напоказ привабливі речі –

Тоді в людських серцях не буде бентеги.

Ось чому премудра людина, керуючи людьми,

Спустошує їхні голови

І наповнює їхні животи,

Послаблює їхні прагнення

І зміцнює їхні кістки.

Вона завжди робить так, що у людей немає ні знань, ні бажань,

А знавці не наважуються щось зробити.

Дій недією – і в усьому буде лад.

Шлях – порожнеча, що все в собі вміщує,

Користуйся нею – і вона буцімто не переповнюється.

О, глибочінь! Предок десяти тисяч речей!

Тупить свої гострі краї,

Розв’язує свої вузли,

Гамує своє світіння,

Уподібнюється своєму праху.

Невловиме! Воно неначе існує вічно.

Я не відаю, чиє воно дитя.

Здається, воно передує Верховному Владиці!

Небо і Земля не мають людяності,

Для них вся тьма речей – що солом’яні собаки.

Премудра людина не має людяності,

Для неї всі люди – що солом’яні собаки.

Простір між Небом і Землею

Подібний до ковальських міхів:

Пусте, а не можна його усунути,

Натисни на нього – і з нього вийде ще більше.

Хто збирає знання, той скоро стомиться,

То чи не краще триматися серединності?

Дух, що хилиться додолу, не вмирає;

Це зветься Сокровенною Матір’ю.

Брама Сокровенної Матері

Називається коренем Неба та Землі.

В’ється і в’ється, такий мінливий!

Користь його вичерпати неможливо.

Небо вічне, Земля незнищенна.

Небо і Земля вічні та незнищенні завдяки тому, що не існують

для себе.

Ось чому вони можуть бути вічними та незнищенними.

Тому премудра людина ставить себе позаду,

а опиняється попереду;

Не думає про себе – і себе зберігає.

Не бажає нічого для себе –

Чи не тому може розраховувати на все своє?

Вище благо, як вода:

Вода приносить благо всій пітьмі речей і ні з чим не бореться.

Збирається в місцях, яких люди уникають,

Ось чому вона близька до Шляху.

Для життя благотворна земля;

Для серця благотворна глибина;

У спілкуванні благотворна доброта;

У промовах благотворна довіра;

У правлінні благотворна смиренність;

У діяннях благотворне вміння;

У рухах благотворний сам час.

Лише там, де немає суперництва, не буде і збитків.

Чим утримувати наповнене до країв,

Краще вчасно зупинитися.

Хто намагається нагострити гостріше,

Не збереже досягнутого надовго.

Коли золото й яшма заповнили покої,

Нікому не під силу їх зберегти.

Той, хто хизується багатством і знатністю,

Сам накличе на себе біду.

Подвиг здійснений, слава стала, а сам сховався –

Ось Шлях Небесний.

Пестуй душу, обіймай Єдине – можеш не втрачати їх?

Зосередь дух, прийди до м’якості – можеш бути, як немовля?

Очищай таємне дзеркало – можеш бути без вади?

Люби народ, пильнуй лад у царстві –

можеш перебувати в недії?

Небесні врата відчиняються та зачиняються –

можеш бути жіночним?

Осягай усе в чотирьох межах – можеш обійтися без знання?

Породжує та вигодовує,

Все народжує і нічим не володіє.

Всьому передує, а не шукає в тому опори,

Всіх старший, а нічим не править;

Ось що зветься сокровенною досконалістю.

Тридцять спиць колеса сходяться в одній ступиці,

Але користь від колеса в тому, що в ступиці немає нічого.

Ліплять із глини посудину,

Але користь від посудини в тому,

що всередині неї немає нічого.

Прорізають вікна і двері, щоб вдався будинок:

А користь від будинку в тому, що в ньому є пустота.

Воістину:

Те, що маєш, дає вигоду.

А те, чого не маєш, дає користь.

Від п’яти кольорів у людей сліпнуть очі.

Від п’яти звуків у людей глухнуть вуха.

Від п’яти ароматів люди не відчувають смаку.

Той, хто женеться щодуху за здобиччю, втрачає розум.

Рідкісні товари псують людські звичаї.

Ось чому премудра людина

Служить утробі й не служить очам,

Тому відкидає те і бере це.

Милість безчестить: її бійся.

Цінуй велике нещастя як самого себе.

Що означає «милість безчестить: її бійся»?

Милість для нас – приниження.

Бійся, коли її отримуєш,

Бійся, коли її втрачаєш.

Ось що означає «милість безчестить: її бійся».

Що означає «цінуй нещастя, як самого себе»?

Тому, що у мене є «я», у мене є й нещастя.

Якби у мене не було мого «я», чи міг би я бути нещасливим?

Воістину: тому, хто цінує себе більше за світ,

Можна довірити світ.

Тому, хто любить себе, як світ,

Можна вручити світ.

Дивлюся на нього і не бачу – називаю його найглибшим.

Вслухуюся в нього і не чую – називаю його найтихішим.

Торкаюся його і не можу вхопити – називаю його найдрібнішим.

Цих трьох неможливо визначити,

Тому я змішую їх і розглядаю, як одне.

[Це одне] вгорі не світле, внизу не темне,

Тягнеться без кінця і без краю, не можна дати йому ім’я.

І знову повертається туди, де немає речей.

Воно зветься безформною формою, нематеріальним образом,

Воно зветься туманним і невиразним.

Зустрічаєш його – не бачиш його голови,

Проводжаєш його – не бачиш його спини.

Триматися Шляху давніх,

Щоб керувати нині сущим,

І знати Первозданний Початок –

Ось що таке основа та нитка Шляху.

Ті, хто в давнину запроваджували Шлях,

Занурювалися в витончене та початкове,

потаємно в усе проникали.

Настільки глибокі вони були, що пізнати їх не можна.

Тому, що пізнати їх не можна,

Коли доведеться описати їхню зовнішність, скажу:

Зосереджені, немов переходять річку в зимову пору.

Обережні, немов остерігаються турбувати сусідів.

Стримані, немов у гостях.

Податливі, немов на сонці лід.

Могутні, немов один цілісний стовбур.

Усе вміщають у собі, немов широка долина.

Усе вбирають у собі, немов каламутні води.

Якщо каламутній воді дати відстоятися, вона стане чистою.

А те, що довго спочивало, зможе поступово ожити.

Хто зберігає цей Шлях, не знає пересичення.

Не пересичуючись, він плекає старе і не шукає нових звершень.

Дійди в порожнечі до межі.

Зберігай спокій із усією ретельністю.

Усі речі в світі виникають спільно,

Я так пророкую їхнє повернення.

Речі є без ладу, без ліку,

І кожна повертається до свого коріння.

Повернення до кореня – це спокій,

Спокій – це повернення до долі.

Повернення до долі – це сталість,

Знання постійності – це просвітленість,

Не знати сталості – сліпотою накликати біду.

Хто знає постійність, той усе вмістить у себе;

Хто все вмістить у себе, той неупереджений.

Хто неупереджений, той царство,

Хто царство, той подібний до Неба.

Хто подібний до Неба, той втілює Шлях.

Хто втілює Шлях,

Той перебуватиме довго

І до кінця днів уникне шкоди.

З найвищими було так: низи просто знали, що вони є.

Нижче стояли ті, кого всі любили та прославляли.

Ще нижче стояли ті, кого боялися,

А нижче за всіх – ті, кого зневажали.

Тому, хто в собі не має достатньо довіри, довіри не нададуть.

Нерішучий! Ось так він цінує слова.

Доб’ється успіху, зробить справу,

А люди кажуть: «У нас усе сталося само собою».

Коли Великий Шлях у занепаді,

постають «людяність» та «обов’язок».

Коли виникають суємудрість і багатознайство,

постає велика брехня.

Коли серед родичів немає злагоди,

постають «шанобливість» і «любов».

Коли держава в темряві і в смуті, постають «віддані підданці».

Усуньте «мудрість», відкиньте «розумність»,

І користь людям буде стократна.

Усуньте «людяність», відкиньте «справедливість»,

І люди повернуться до пошани та любові.

Усуньте спритність, не шукайте вигоди,

І в світі не стане злодіїв і розбійників.

Три ці судження не відкривають усієї істини,

Тому додам дещо, що цього стосується:

Будь невигадливим, бережи первозданну цілісність;

Позбувайся себелюбства, не потурай бажанням.

Відкинь ученість, і не будеш знати печалі.

«Звісно!» і «гаразд!» – чи далекі одне від одного?

Краса і потворність – що їх розділяє?

Страхи людські – не можна їх не боятися.

Темне! Пустельне! Не дістати його дна!

Всі люди сповнені радощів,

Немов святкують велику жертву або навесні сходять на вежу.

Я один певен, нічим себе не видаю, як немовля,

яке ще не посміхнулося,

Подорожній, котрий безсило волочиться –

і немає куди повертатися!

Все навколо мають у надлишку,

Я один начебто позбавлений всього.

У мене серце дурня – неясне, простодушне!

Звичайні люди такі швидкі на суд,

Я один перебуваю в невіданні.

Звичайні люди судять так ретельно,

Я один відчужений і бездумний.

Спокійний у хвилюванні, немов велике море.

Мчу привільно, немов немає для мене притулку.

У звичайних людей на все є причина,

Я один простий і прямий, немов неук.

Я один не такий, як інші,

Тому що вмію годуватися від Матері!

Сила всевмісної досконалості виходить єдино від Шляху.

Шлях же ось що таке: туманне, неясне.

О, злите! О, туманне! А в ньому є образи!

О, туманне! О, неясне! А в ньому є щось!

О, приховане! О, темне! А в ньому є насіння.

Ці насінини такі справжні! Вони дають упевненість.

З давнини і досі ім’я його не переходить,

Завдяки йому пізнаємо велич перетворень.

Звідки я знаю, що таке велич усіх перетворень?

Завдяки цьому.

Що скривилося – тому бути цілим.

Що зігнулося – тому бути прямим.

Порожньому – бути повним.

Старому – новим бути.

Хто має мало, отримає багато.

Хто має багато, той сліпий.

Ось чому премудрий тримається за Єдине

І так стає мірилом світу.

Не має «свого погляду» і тому просвітлений.

Не має «своєї думки» і тому всім світить.

Не рветься вперед і тому має заслуги.

Не хвалить себе і тому живе довго.

Він ні з ким не змагається, і ніхто в світі не змагається з ним.

Приказка давніх: «Кривому – бути цілим», хіба порожні слова?

Бути воістину цілим тільки йому дано.

Нечутне веління – те, що таке саме собою.

Сильний вітер не протримається весь ранок.

Раптова злива не протримається весь день.

Хто створює їх? Небо і Земля.

Навіть Небу і Землі не створити нічого довговічного,

Що ж, тоді це доступне людині!

Тому той, хто вірний Шляху, єдиний із Шляхом.

Той, хто вірний Досконалості, єдиний із Досконалістю.

А той, хто вірний втраті, єдиний із втратою.

Того, хто поєднаний із Шляхом, Шлях також приймає.

Тому, хто поєднаний із Досконалістю, Шлях дає Досконалість,

А того, хто поєднаний із втратою, Шлях також втрачає.

Лише тому, хто недостатньо довіряє іншим,

Також не буде довіри.

Хто став навшпиньки, довго не простоїть.

Хто широко крокує, далеко не піде.

Хто має свій погляд, трохи зможе зрозуміти.

Хто має свою правду, небагатьох зможе переконати.

Хто рветься вперед, слави не здобуває.

Хто дбає про себе, довго не проживе.

Для Шляху це лише «зайве частування, марне ходіння».