Читать книгу Герой нашого часу (збірник) - Лесь Подерв’янський - Страница 1

Герой нашого часу
(Повісті перша та друга)

Оглавление

Повість перша

Дійові особи

Савка, герой нашого часу.

Ахванасій, учень Савки.

Митродора Пилипівна, вже пожила, але гарна курва.

Анжела, Жанна і Вероніка, блядовиті дівчата.

Соломон, молодий і наглий жид.

Дія перша

Великий стіл. На столі стоять миски з бацилою.

За столом сидять Савка і Ахванасій і наябують бацилу.


Савка (з набитим ротом до Ахванасія). Я сьогодні Анжелу виїбу, бля буду. Ти в це діло не мішайся. Бо я тобі залупу відріжу і натягну на їбальника, бля буду, пойняв?


Ахванасій. Пойняв.


Савка. Курва буду.


Савка гидко спльовує шматком бацили на підлогу.


Савка (до Ахванасія). Підбери, синок хуїв.


Ахванасій похапцем підбира з пола неапетитні шматки бацили.


Савка. Їж, шакал йобаний.


Ахванасій похапцем з’їда бацилу.


Савка. Кому спасіба нада сказать?


Ахванасій (з набитим ротом). Дяді Савці.


Савка. Вчити вас, синків, треба. Ніхуя ще служби не пойняли.


Савка витира масні губи піджаком і любовно ляскає Ахванасія по маленькому лобі, так що той гепається на запльовану Савкою підлогу.


Савка (задоволено). Шо не ясно, йоб твою в Дарданели мать?


Ахванасій мовчить, низько опустивши маленького лоба, і раз по раз любовно зиркає на Савку манюніми оченятами.


Савка. Шо стоїш, як Ісусик? Бабу їбав?


Ахванасій. Ги-и-и…


Савка. А хочеш їбатися?


Ахванасій. Ги-и-и…


Савка. Ги-ги, йобаний череп.

Дія друга

Квартира Соломона з великими бра, консолями, камінами і канделябрами.

В квартирі Анжела, Жанна і Вероніка.

Вони бавляться різними цацьками, що їх так багато в квартирі у Соломона.

Входить Соломон, зі смаком одягнутий в домашнього фартушка.


Соломон. Дівчата, хто буде чай пить, а хто кохве?


Анжела. Я кохве буду.


Жанна і Вероніка. Ми теж кохве будемо.


Входить Митродора Пилипівна, вже пожила, але гарна курва.


Митродора Пилипівна. Я щас була на діспуті «Шо такоє щастя». Нічого, культурно побазарілі, правда, лєктор був якійсь припєздяний.


Анжела. Я так думаю, што щастя каждий по-своєму понімаєт. От у меня бил одін пацанчік, ми с нім встречалісь, так он мнє всьо врем’я свой характер показував…


Раптом відчиняються двері, і в кімнату ввалюються Савка і Ахванасій. Вони в розхристаних тулупах, сопуть і дико зиркають по сторонах налитими кров’ю оченятами.


Митродора Пилипівна (сама до себе). Гарний пацанчік, їбать мене в дишло!


Савка (грізно). Анжела, тєбє двє мінути на розмишлєніє. Наябуй кохве і пиздуй за мной.


Ахванасій (дивиться на Савку ніжним поглядом). Ги-и-и…


Анжела. Ти посмотрі, какой он бистрий!


Савка. Харош піздєть.


Соломон. А хто ви такой? Прішлі, матюкаєтесь тут. Што такоє?


Савка. Та йоб твою мать, жидок. Я тебя раз перєїбу – у тєбя залупа отвалиться.


Ахванасій. Савка, впиздь його, шоб не базарив.


Савка пиздить Соломона. Соломон відразу ж пада.


Митродора Пилипівна (сама до себе). От ето удар!


Савка. Шо, нравиться? На.


Савка пиздить Митродору Пилипівну.

Митродора Пилипівна падає, як мішок з гамном.


Ахванасій. Так їх, дядя Савка.


Савка (агресивно харчить). Щас в ігру поіграем. Цель ігри – вийти живим із боя. Всім стать к стєнє.


Ахванасій. Га – га-га (регоче).


Вероніка. Савка, не пиздь, я нє винєсу.


Савка. Винєсєш.


Савка пиздить Анжелу, Вероніку і Жанну.

В результаті на полу лежать п’ять тіл без ознак життя.


Савка (чуха потилицю). Піздєц, нахуй.


Ахванасій. А тепер що робить будемо?


Савка (шуткує). А будемо хуєм груші збивать.


Ахванасій. От погуляли ми сьогодні! Особенно я ржав, коли ви тьолок пиздили. Ото піздєц!


Савка (мєтко подитожує). В етой жізні так, Хваня, хто сільнєє, тот і прав.


Ахванасій. Ги-и-и…


Завіса

Повість друга

Дійові особи

Савка, герой нашого часу.

Ахванасій, учень Савки.

Горгона Пилипівна, сестра впиздженої Савкою Митродори Пилипівни.

Хабібулін, кунак Савки.

Єгорка Іванцов, геолог і дурний кацап.

Васіліса Єгоровна, женщіна мужской мєчти.

Дія перша

Страшне провалля, над яким жахливо літають орли.

Над самим краєм провалля стоять Савка і Ахванасій і плюють униз.


Савка (плює униз). Пригай, нахуй!


Ахванасій (плює униз). Ну його в пизду, блядь!


Савка (показує на орла). Дивись, блядь нахуй.


Савка бере каменюку і мєтко швиря в орла.

Підбитий орьол камнєм падає вниз.


Ахванасій. Савка, а шо ти кинув?


Савка. Гранату.


Обидва регочуть. Деякий час Савка і Ахванасій з цікавістю дивляться вниз.


Савка (плює униз). Піздєц, нахуй.


Ахванасій (плює униз). Мєткость рук, блядь, і нікакого мошенства.

Дія друга

Аул. Біля аулу сидить Хабібулін і пале люльку, набиту кізяком.

Входять Савка і Ахванасій. В руках у Ахванасія забитий орьол.


Ахванасій (до Хабібуліна). Стоїмо, бля, а він летить, бля, так Савка як запиздячить, бля. Кажу: «Піздец, нахуй», – а Савка: «Ніхуя собі», – та палкою як переїбе, каже: «Чмо йобане». Знаєш Савку? А я забрав, оце борщ зваримо. Ніхуйово погулялі.


Савка (плює). Нє дєлай волни, Хваня.


Хабібулін (осматрює забитого орла). По-вашему, ето сич називається?


Ахванасій. Шо за сич, блядь, ніхуя не просцу.


Савка (внєзапно). Чурка йобаний, блядь, чєрез мінуту віжу борщ на столє, кругом всьо блєстіт-свєркаєт! Шо не ясно, бля?


Хабібулін бистро зникає, несучи з собою орла.


Ахванасій. Йобані чурки заїбали, нахуй.


Ахванасій підбира люльку, набиту кізяком, покинуту Хабібуліним, і пале її.

Мимо проходить Горгона Пилипівна, сестра забитої Савкою Митродори Пилипівни, вдягнута туристкою.


Ахванасій. Диви, Савка, мамка нехуйова.


Савка. Я таких мамок, Хваня, тоннами на хую вєртєл.


Ахванасій. Було б время, можна було б зайня тися. Неохота тока мудохатися.


Горгона Пилипівна. Рєбята, ви нє студєнти, случайно?


Савка (спльовує). Ми доктори, нахуй.


Горгона Пилипівна. Зачєм же ви так грубо? Я к вам по-харошему. Вот у меня сєстра в горо дє, она тоже студєнткой била, так, знаєте, інтє рєсно – новая жизнь. А у молодьожі сєйчас вообщє тяга к знаніям. Я б, кажется, всьо б отда ла, чтоб знов ето всьо пєрєжіть – такой ето кайф. Так, что лі, по-вашему, називаются еті ощу щєнія? Ви нє смотрітє, што я старая, я ваші еті молодьожниє слова знаю, сама такая була. І випить могу, і поговоріть, і поспоріть. Ну от, скажітє – хто ваш любімий поет? У мєня такоє мнєніє, єслі чєловєк нє любіт поезію, он сам сєбя обкрадиваєт, мне жалко такого чєловєка! Ілі, когда я віжу, молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говорітє! Для мєня, єслі чєловєк нє любіт пріроду, нє любіт животних, нє знаєт поезію родного края, он для мєня нє существуєт!


Під час балачок Горгони Пилипівни Савка і Ахванасій сидять мовчки, дегенеративно відкривши роти, як то роблять хворі на аденоїди, і мовчать.


Горгона Пилипівна. От я смотрю на вас: молодиє, здоровиє, умниє, всьо у вас єсть, – і завідую вам по-харошему. Всьо у вас впєрєді!


Ахванасій. Заїбала нас тут, шось пиздить, а шо – хуй просциш.


Савка. Переїби, шоб не пизділа.


Ахванасій пиздить Горгону Пилипівну.

Горгона Пилипівна падає довго і важко, як мішок з гавном.

Входить Хабібулін з відром, у відрі кипить борщ, зварений з орла.


Хабібулін. Ми з неї тоже будєм борщ варить, чи може так зажарім, нахуй, да і з’єдім?


Савка. Чурка хуєв! Скіки тєбя учіть можна, блядь! А шо, борщ залупою їсти будем?


Хабібулін похапцем кидається за ложкою.

Тим часом Ахванасій витаскує з борща противну орлячу голову і висмоктує в неї мозги.


Ахванасій. Ти, Савка, попробуй! В голові фосфору дохуя, волоси випадать перестануть.

Дія третя

В горах.

Єгорка Іванцов, геолог і дурний кацап, і Васіліса Єгоровна, женщіна мужской мєчти, рвут траву і собірают камні.


Єгорка Іванцов (наморщивши лоба). Врємя собірать камні і врємя іх разбрасивать, как ви счітаєтє, Васіліса Єгоровна?


Васіліса Єгоровна. Об чом ви щас думаєтє, Єгорка?


Єгорка. Єслі чєстно, то я думаю о вас, Васіліса Єгоровна.


Васіліса Єгоровна. Вот как! Ето уже становітся інтєрєсно. І что же ви обо мнє думаєтє?


Говорячи всю ету мульку, Васіліса Єгоровна прінімаєт очароватєльную позу, стріля глазами в різні боки і поправля на головє волоси красівими жестами рук.


Єгорка Іванцов. Я думаю, что такая женщіна, как ви, должна украшать жизнь мужчіни, Васіліса Єгоровна. Можно, я вас поцелую?


Васіліса Єгоровна. А вот етого как раз і ніззя.


Єгорка Іванцов. Как же так, почєму ніззя?


Васіліса Єгоровна. А так, ніззя і всьо.


Васіліса Єгоровна показує Єгоркє Іванцову кончік язика, отчєго дєлается єщьо прєкраснєй. Саме в цю мить з’являється Савка зі своїми учнями – Ахванасієм і Хабібуліним.

В руках у Савки камінь, який він тупо підбрасує в руці.

У Ахванасія в руках кусок іржавого дрота, який він, сам не знаючи для чого, підібрав з підлоги.

У Хабібуліна в руках забитий ховрашок, котрого він несе за задні ноги.


Ахванасій (показує на Єгорку і Васілісу). Диви, Савка.


Хабібулін. Синка раз запиздячить, і піздєц йому буде.


Єгорка Іванцов (побачивши Савку з компанієй). Товаріщі, сюда ніззя, тут гадюк много, укусят!


Ахванасій. Пригай вніз, синок хуєв, пока я разрєшаю!


Єгорка Іванцов (виймає геологічєскій молоток). Тока попробуйте подойті, уркагани, всєх повбиваю!


Під час цеї гнєвної речі Хабібулін кида в Єгорку ховрашком і влучає йому в їбальніка. Єгорка падає і плачучи повзе з гори вниз. Васіліса Єгоровна, яка безперечно вважає, шо щас її нємєдлєнно будуть їбати, гнєвно свєрка глазами і робить хорошу міну при поганій ігрі.


Васіліса Єгоровна. Тока попробуйте подойті, подонкі, я брошусь уніз!


В словах Васіліси Єгоровни бринить надія на те, шо, может, всьо обойдьотся тіхо-мірно і їй не прийдьотся цього робить.


Савка. Пригай, нахуй!


Ахванасій (запопадливо). Так шо, Савка, може їбати і нє будем, мєнє шо-то нє хочєтся…


Хабібулін (запопадливо). Нахуй она нам така здалась. Правда, дядя Савка?


Васіліса Єгоровна. Хлопчики, та ви шо?


Савка. Пригай, нахуй!


Васіліса Єгоровна. А может, давайтє поговорім, рєбята. Ви ізвінітє, я сначала, було, подумала, шо ви жлоби, так вийшло случайно. Ви мнє даже понравілісь, я даже подумала, какіє інтєрєсниє пацанчікі в горах гуляют…


Васіліса Єгоровна починає роздягатись, стоячи на краю обрива.

При цьому вона прєлєстно висовує кончік язика.


Савка. Ця хуйня тобі нє допоможе. Хлопці, будєм грать в ігру «Артілєрія бьйот по своїм».


Савка і хлопці набирають повні жмені каменюк.

Васіліса Єгоровна, стоячи на краю обрива, іздає пронзітєльний крик і взмиває ввись. Деякий час вона кружляє в повітрі, потім безвозвратно ісчєзаєт в разрєжонних пространствах горного повітря.

Савка, Ахванасій і Хабібулін стоять мовчки, над ними літають орли. Хабібулін і Ахванасій чухають потилиці.


Ахванасій. Заїбали, курви, чи женщіни, чи, може, якісь кури, хуй просциш…


Завіса

Герой нашого часу (збірник)

Подняться наверх