Читать книгу Аліса в Дивокраї - Льюїс Керролл - Страница 1

Крізь літній золотавий день

Наш човник ледь пливе,

Бо в ручках крихітних весло

Вертиться, мов живе,

А юні очі бачать скрізь

Щось дивне та нове.

Жорстока трійце! Ви, кого

Не зморить і до ночі,

Про казку просите того,

Хто так спочити хоче!

Та що там важить голос мій

Супроти трьох дівочих…

Велична Прима віддає

Наказ почать скоріше,

Секунда молить: «Будуть хай

Дивацтва там і вірші!»,

А Терція перепиня

Лиш раз на мить, не більше.

Та ось вже дивляться вони,

Принишклі і мовчазні,

Як Дивокраєм тихо йде

Дівчатко уві сні,

І майже вірять в те, що є

Всі речі ці чудні.

І раз у раз, коли вогонь

Фантазії загас,

І бідолаха каже: «Я

Закінчу потім сказ»,

Маленькі бестії кричать:

«Прийшов для потім час!»

Так поставав наш Дивокрай:

Химерні ці місця

Творили ми разом, коли

Нас путь втішала ця.

Та ось додому вже йдемо —

І сказ добіг кінця.

Алісо! Казку цю сховай

Туди, де серця стук,

В ті сховки, для яких нема

Ні часу, ні розлук,

І бережи, як в чужині

Букетик з рідних лук.[1]