Читать книгу Де зерно, там і полова - Марко Кропивницький - Страница 7

Ті ж і Свирид.

Свирид. Про віщо чурукуєте? Пилип. Звичайно, про те, що, мовляв, щодня тебе муля…

Харитон. О, муля, аж дошкуля!

Денис. Було б ще дошкульніш, та вже й нікуди!

Харитон. Дід Кирило кажуть, що відьми розплодилися, а Роман глузує!

Денис. Сказано: багач та ще й грамотій!

Роман. То дід глузують над вами, а я навсправжки кажу, що ті відьми дідові снилися.

Кирило. Га? Снилися?.. Як тільки дочиталися до хреста, я луп очима: стоїть мацапура попліч мене і шкіриться!.. Відкіля це ти, думаю, вискіпалася? Ще й з дійницею на голові! Стоїть і звіриться на мене… Я їй тиць дулю навідлі, отакечки – о! На тобі, кажу, хвостата прояво! Щезла!.. Зирк управоруч, аж і друга!..

Харитон. Сторія!

Роман. Це ви, діду, задрімали та до того ще постилися троє день…

Кирило. Батькові своєму лисому розкажи!

Роман. А чом же ніхто інший, опріч вас, не бачив тих відьом?

Харитон. Бо дід, так вони средствія такого знають, що сподобилися їх бачити!..

Роман. Неправда! Нехай дід так зроблять, щоб ті відьми отут з’явилися, тоді і я повірю!

Кирило (плює). Тьху! (Пішов).

Свирид. Ну… Тадже ж і в книжках повинні писати про відьом?

Роман. Пишуть!

Пилип. Аякже! Мій старший хлопчина якось читав мені про «бабу-ягу, костяну ногу».

Роман. То ж казочка, а казочка – побрехенька. А є такі книги, у котрих і правду пишуть.

Харитон. Яку ж правду?

Роман. А таку, що багато ще є людей у дитинячім зрості, котрі вірять усякій нісенітниці.

Свирид. Хто ж його зна, котрій книжці і вірити?

Харитон. Стривайте! Ну, а через що ж нема у нас дощів, через що? Кажуть: куди відьма махне рукавом, туди й хмари прожене. Правда, Денисе? Так же кажуть?..

Денис. Нехай отой розумний каже.

Роман. Аби б дощі, то вже й хліб родитиме?

Харитон. Атож як?

Роман. У книжках пишуть і достометно викладають, що засухи відтоді настали, як повирублювали ліси та позамулювали річки…

Денис. Чорт батька зна що плетуть!

Свирид (до Дениса). Та ну, не перебаранчай!

Роман. І знов доказують і те, що люде здебільшого обробляють землю «на нехай».

Деякі. Як то «на нехай»?

Роман. Сяк-так подряпають, як ще колись-то діди та прадіди дряпали.

Харитон. Одначе ж за прадідів хліб родив?

Свирид. Ще й який хліб!

Денис. Навдивовижу!

Роман. Тоді земля мала силу; а тепер вже переорали її на попіл, знесилили. Замість того щоб обробляти, наприклад, так, як німці-колоністи обробляють землю, наш брат тільки дряпа і всі надії склада на бога.

Денис. Як бог захоче, то й на голому вродить.

Харитон. Без бога ні до порога.

Роман. А звичайно. А друга приказка каже: «Поможи, боже! – Роби, небоже!» Отже, німці, мабуть, цю приказку добре розжували.

Свирид. Так то ж німці!

Роман. Такі ж люде, як і ми; і тому ж богові моляться. Німці до ладу обробляють землю та ще й удобряють.

Пилип. Там і спромога, і снасть інша!..

Харитон. Та, може, воно… Ну, скажіть, на милость божу! Тепера у мене плуг є, то леміш на ньому ще від діда! Що ж мені – поламати його чи спалити та німецького купувати?

Денис. Ось знаєте, що я вам скажу? Дайте ви мені отак, як я оце стою: десятин з тридцять землі на вічність та плугів зо три, волів, годів на п’ять вільготу…

Пилип. Та ще чого?

Денис. Ще чого? Та хоч і годі!

Свирид (усміхається). І небагато чоловікові забагнулося!

Денис. І тоді побачите, яким я зразу зроблюсь розумним.

Пилип. А так, так!..

Денис. Ти-бо не такий! Чого шкіришся? У тебе плуг, волів є, то й розум у тебе є! Свирид має дві пари волів та четверо коней? Він теж розумний! Тепера у Романового батька: сімдесят десятин землі, свій хутір, худоби сила, грошей повні кишені, усякі достатки!.. То же Роман мусить бути розумнішим над вами обома… Одним лицем: памещик-о! А ми злидні, то ми вже дурні, болвани!.. Шапочку повинні здіймати перед дукарями!.. Ні, ти спершу дай мені силу, то й я показав би себе!

Пилип. Оце правда! Що правда, то не гріх! Таку вже правду сказав, як на квитанції списав! Хто-хто, а ти показав би себе: щодня одвідував би всі шинки.

Денис. А чи не плюну я тобі межі очі?