Сергій Параджанов (1924–1990) – особистість непересічна в усьому, починаючи з походження (в енциклопедичному словнику його називають «грузинським і українським режисером вірменського походження») і закінчуючи усім його життям. У середині 1960-х він увірвався в світовий кінематограф фільмом «Тіні забутих предків», і з того часу про нього не припиняють говорити. Ексцентричний, непередбачуваний, епатажний Параджанов не бажав і не міг жити «за правилами». Зрозуміло, що багатьом це не подобалось. Як сказав сам режисер, влада викреслила його з життя на 15 років – його то саджали до в’язниці, то просто не давали працювати. І все-таки він вижив і продовжив творити.
Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга» 2015 року. Художник-оформлювач. О. М. Іванова
Оглавление
Михайло Загребельний. Сергій Параджанов
Усім відомо, що у мене три Батьківщини…
Режисер народжується у дитинстві. Тбілісі. 9.01.1924 – 1945
Я гордий тим, що мій диплом підписаний і вручений Довженком. Москва. вдік. 1945 – 1952
Я режисер і пишаюся своєю професією. Фрески Сергія Параджанова
«Акоп Овнатанян». «Саят-Нова»
Роман Балаян
Висоцький
Продовження опали. Дружба з Віктором Шкловським
Сергій Параджанов та основоположники марксизму
Ліля Брік
«Як обійняти всіх, хто співчуває мені та любить мене?» Грудень 1973 – грудень 1977, чотири роки та одинадцять днів
«Не треба просити. Не треба принижуватися!» 1978–1990
«Як зняти фільм? Треба любити те, що знімаєш»
Отрывок из книги
Сергій Йосипович Параджанов народився у Тифлісі (Тбілісі з 1936 р.) 9 січня 1924 року в родині вірменських імігрантів з Туреччини. Батько – Йосип (Овсеп) Сергійович Параджанов (Параджанян) (1860–1962). Мати – Сірануш Давидівна Бежанова-Параджанова (1894–1975). Був хрещений з ім’ям Саркіс. У день його народження головна газета Закавказької СФР «Зірниця Сходу» опублікувала коротеньку бесіду з товаришем Сталіним «Про дискусію».
Курка кукурікнула, наче півень, білим кольором взимку розквітла вишня. Тифліс – місто забобонів. У Тифлісі вважають, що ці прикмети натякають на смерть. Тиран повідомив, що уявний розклад більшовиків – це суцільна вигадка, і заявив про воцаріння повної спільноти думок. Що він хотів сказати насправді? Ідея революції наказала довго жити. З 1924 року починалося всевладдя бюрократичної касти, для якої Маркс і Ленін мали таке ж значення, як Платон чи Конфуцій. Вони їх просто не читали.
.....
Потім хтось сказав, що 36-й зрадник… І я, комсомолець, акуратно ліловим квадратом закреслив його на світлині…
Через багато років… я блукаю рідним містом, не впізнаваний ніким, не впізнаючи нікого… Але хтось різко зупиняється, ніяковіючи, проводжає мене поглядом… І все…»
