Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 2

Оскільки Ваша Святість, найблаженніший і найсвятіший отче, ще до свого обрання доручили мені описати життя-буття та справи народу флорентійського, то я з усією ретельністю і вмінням, що їх мені дали природа і житейський досвід, спробував уволити Вашу волю. У своєму викладенні дійшов до тих часів, коли по смерті Лоренцо Медічі Пишного змінилося саме лице Італії, а що подальші події грандіозністю й величчю своєю вимагають і писань у дусі високому, зміркував, що слушно було б звести все досі мною викладене в одній книзі й піднести її Вашій найсвятішій щасливості, аби Ви змогли зажити плоди моєї праці, вирощені з посіяного Вами зерна. Читаючи ці сторінки, Ви, Ваша найсвятіша блаженність, насамперед узрите, від яких тільки напастей і від яких можновладців залежала доля італійських держав після занепаду Римської імперії на заході, побачите, як верховні понтифіки, венеційці, королівство Неаполітанське і герцогство Міланське перші зажили честі й потуги в нашому краю, добачите, як Ваша батьківщина, скинувши завдяки своєму поділу імператорську кормигу, залишалася поділеною, поки нарешті здобула урядування в затінку Вашого дому. І оскільки Ваша найсвятіша блаженність найпаче наказали мені описувати подвиги Ваших предків так, щоб було видно, який я далекий від будь-яких лестощів (бо якщо чути від людей щиру хвалу Вам приємно, то удаване й запобігливе величання Вам завжди буде не до вподоби), я побоююся, коли б часом, розводячись про доброту Джованні, мудрість Козімо, людяність П'єро, пишноту й обачність Лоренцо, не накликав від Вашої святості докору в недотриманні Ваших указівок. А втім, я тут можу виправдатися як перед Вами, так і перед тими, кому писання мої припали б не до смаку, як недостовірні. Бо, виявивши, що спогади тих, хто колись оповідав про Ваших предків, надто хвалебні, я мусив або показати їх такими, якими побачив, або нічого не сказати про них, як роблять заздрісники. Якщо ж за їхніми славетними діяннями крилося честолюбство, супротивне, як дехто вважає, загальному добру, то я, не узрівши його, не повинен на ньому спинятись. Бо я в усьому своєму викладенні ніде не пробував ні заличкувати негідний вчинок машкарою доброчинності, ні очорнити достохвальну справу, зроблену буцімто з протилежною метою. Те, наскільки я далекий від лестощів, показують усі розділи мого літопису, і найпаче привселюдні виступи або особисті міркування, як прямі, так і непрямі, де вдача того, хто говорив, виявлялася цілком одверто в його висловах і в усій його поведінці. Чого я цураюся, то це лайки, бо вона нічого не додає до статечності й достовірності хроніки. Кожен, хто читатиме мою повість неупереджено, може переконатися в моїй безсторонності хоча б з того, як небагато я говорю про батька Вашої святості. Причина тут – його недовгий вік, через що слави він не зажив, а я не міг піднести його. А проте великі й славетні діяння започаткував саме він, бо породив Вашу святість. Якраз ця заслуга перевищує подвиги його предків і примножить йому більше віків слави, ніж років життя, що їх відібрала йому лиха недоля. Принаймні я, найсвятіший і найблаженніший отче, намагався в цих моїх писаннях, не приоздоблюючи істини, догодити всім, та, певне, не догодив нікому.

Якщо це так, то я не дивуюся, бо гадаю, що, ведучи хроніку своєї доби, не дошкулити багатьом просто годі.

Одначе в похід я вирушаю з веселим серцем, сподіваючися, що, піднесений і виплеканий щедротами Вашої блаженності, знайду також підмогу й оборону в потужній раті Вашої найсвятішої кмітливості. Тим-то з усією моєю звитягою і вірою, які не покидали мене ніколи в моїй праці, вестиму далі мої писання, якщо тільки не позбудуся життя або заступництва Вашої святості.