Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 17

Холодний вітер шарпає дерева

І розгортає хмар товстий сувій.

Чомусь сьогодні схожий він на лева,

Що зранечку голодний й дуже злий.

То зареве, немовби навіжений,

А то заскиглить, наче кошеня.

Увечері він був такий блаженний,

А от сказився нинішнього дня.

І чим йому весна не догодила,

Що стільки в ньому зараз люті й зла?

Чи, мо’, не так вночі його любила,

Чи взагалі, можливо, не прийшла?..

Ох, весно-весно, чом не кажеш очі?

Прошу, зміни складний характер свій

Й холодний вітер ніжно, по-жіночі,

Ти обніми й цілунками зігрій.

Бо він не злий, йому бракує ласки,

Якої ти, напевне, не дала…

Перетвори цей холод в ніжну казку,

Бо нам усім так хочеться тепла.