Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 74
В’яже весна теплий день перевеслами…
«Набубнявіло небо низьке…»
ОглавлениеНабубнявіло небо низьке
Й сховалось сонце. Не пече…
Здається, дощ вже близько-близько,
От-от із хмари потече.
Птахи принишкли, парк і квіти…
Не дощ, здається, а гроза!
Ось гуркотнуло… Свиснув вітер
І… впала дощова сльоза.
