Читать книгу Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Олександр Ільченко - Страница 44

І так він голосно своїм басилом загорлав у степу, порожньому й німому, аж Господь Бог прокинувся на небесах.

– Знов десь горить хвигура, – сонно сказав він. – Знов спати не дають, анахтеми!

– Господи ж Боже мій! Та це ж уп'ять війна! – І святому Петрові вже й спати розхотілось. – То вся Європа воювала повних тридцять літ. То голландці з ангелянами зчепились. То поляки й шведи воловодились. А тут…

– Війна, – бурчав Господь. – Усе війни та війни… мов скажені собаки! І нащо я їх наплодив! – І Бог, одвернувшись у темний куточок хмарини, безмрійно захріп.

Але святий Петро не спав.

Змагали невеселі мислі.

І він дивився в той бік, де в степу одна за одною займалися сторожові хвигури, перші знаки нової війни.