Читать книгу Великі проводи - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 3

Серед гаю, під горою,

Старий дуб стоїть;

З-під кореня того дуба

Криниця дзюрчить.

Дзюрчить-біжить криниченька,

Наповня ставок.

Над тим ставком нахилився

Вишневий садок.

Похила хатиночка

З садка визира.

В тій хатинці проживає

Бабуся стара.

Сама соб як мізинець,

Кругом гай шумить

Полягла трава висока:

Нікому косить.

Чий же то в траві високій

Протоптаний слід?

Носять діти-онучата

Бабусі обід.

Бабувати вона ходить

До добрих людей,

А зимою у запічку

Вовну в них пряде.

Там дітвора з повитухи

Не зводить очей,

Слухаючи пісень її

Та старих річей.

Як водиця із-під дуба

У ставок біжить,

Так бабуся з маленькими

Дітьми бубонить.

А весна-красна настане —

Вона знов у гай,

Знов до дуба підгірнього,

Бо там її рай.

То не квітки між травою,

То — думки її:

Як спогляне, то й згадає

Радощі свої:

«Цвіте ясний, цвіте красний!

Не довго цвітеш;

На хвилину, милий боже,

Щастя нам даєш.

Ой, сон-траво і ти зоре!

Густіше бриніть,

Де дружина моя вірна

Під явором спить.

А ти, водо дзюркотлива!

Течи із ставка

У Сулу зеленолугу…

Там моя дочка.

Русалкою покутує

Розум молодий,

Що не втекла, необачна,

Лихої біди.

Передай їм, дзюркотонько,

Плач довічний мій,

Матерніми слізоньками

Личко їй обмий.

Козаченьку-безбатченку!

Ти — крадений цвіт…

Цвіти ж собі і красуйся

На весь божи світ.

Ой, як я тебе не бачу,

На серці печаль;

А побачу твою вроду —

Візьме серце жаль:

На послугу, на утіху

Панству уродивсь,

І від роду козачого

Навіки одбивсь». 

Ой блиснула грімниченька,

Густу хмару розриваючи:

Засіяли козаченьки,

Дубровою проїжджаючи.

Попереду пан отаман

Показує їм доріженьку.

Кінь вороний, сам молодий, —

Чого ж клонить він голівоньку?

То не маки процвітали,

Густу траву іскрашаючи:

То козаки луку вкрили,

Кониченьків попасаючи.