Читать книгу Вітер з України - Павло Тичина - Страница 1

Нікого так я не люблю,

як вітра вітровіння.

Чортів вітер! Проклятий вітер!

Він замахнеться раз —

рев! свист! кружіння!

і вже в гаю торішній лист —

як чортове насіння…

Або: упнеться в грузлую ріллю,

піддасть вагонам волі —

ух, як стремлять вони по рельсах,

аж нагинаються тополі!..

Чортів вітер! Проклятий вітер!

Сидить в Бенгалії Рабіндранат:

нема бунтарства в нас: людина з глини.

Регоче вітер з України,

вітер з України!

Крізь скельця

Захід мов з-за ґрат:

то похід звіра, звіра чи людини? —

Регоче вітер з України,

вітер з України!

Чортів вітер! Проклятий вітер!

Він корчувату голову з Дніпра:

не ждіть, пани, добра:

даремна гра!

Ax,

нікого так я не люблю,

як вітра вітровіння,

його шляхи, його боління

і землю,

землю свою.