Читать книгу Суки отримують все - Ирена Карпа - Страница 10

Я довго ходжу поміж м’ясних рядів Житнього ринку. Дивлюся на всі ці відрізані хвости, вирізані язики, печінки, нирки, ребра, смужки сала з кров’ю, смужки м’яса з салом, плями крові на оббитих бляхою прилавках. Масні пальці продавщиць перемацують скривавлене м’ясце, язик мертвої корови лягає на шальки, на язику фломастером хтось написав латинське S чи наше Г, корові то вже байдуже.

Я ходжу поміж м’ясних рядів ринку. Я не веґетаріанка. Я привчаю себе не ригати від того, що бачу. Привчаю свій організм, щоб його не нудило, щоб я могла дати відсіч будь-якому мудилові…

Я хочу в наступному фільмі знімати м’ясо, багато м’яса, на ньому лежатимуть товсті голі жіночі тіла, їх обмацуватимуть криваві пальці. Ну, це так – буде зовсім короткий момент, але щоби знудило в кінотеатрі геть усіх, крім мене.

Я прилаштовуюся за якоюсь жіночкою років тридцяти семи, у вузьких чорних джинсах і шкірянці. Вона пробує сир, я хухаю їй на вухо. Сир їй не подобається. Я його не пробую. Іду за нею далі. Сир у наступної бабці їй подобається.

– Хороший сир? – пильно вдивляюся їй в очі я.

– О, то дайте й дитині попробувати! – каже сусідня до сирної бабця.

Дитина пробує сир. Сир жирний. Прізвище бабки – Упир. Це на її ліцензії зазначено. Ліцензія упиря. Ліцензія упиря з правом продажу сиру.

Жіночка купує сир і йде собі. Не зав’язуйте, каже, я його зразу з’їм. Упир погоджується і не зав’язує.

– І мені такий же шматок, – кажу я.

– О, а я думала, то мама з доцьою, – каже Упир.

А ні, а ні, а ні, – думаю я. Тут-то я вам і не попалася. Ось вам мої аж сім гривень, Упир. Всіляких вам, Упир, благ і торгово-трудового дня вам харошого. Пасіба.