Читать книгу Вересневі пісні. Вірші - Ірина Жадан - Страница 2

Є край, де гомонить сама луна,

Виблискує, мов дзеркало, відлуння

і відображень відголоски струнні —

Як хвилі золоченого руна.

Скарбниця дорогих самотніх слів,

Розсіяних у місячному полі —

Там час, як плугатар, іде поволі

На дзвін у кузні сивих ковалів

Вогонь надії в кузні не згаса.

Стучать, мов серце, молоти любові

По крапельках роси – відлуннях крові —

То з відображень постає краса.