Читать книгу Казки і легенди часів Київської та Галицької Русі - Сборник - Страница 18

Було тутеньки два брати: один мав диявола і був багач, а другий – бідний. І той бідний живе, змучився. А на братовому помірку ходить коза, визбирує в ратички колосся і носить багачеві. Той заходить, злапав те Щастя і каже: «Будь моїм!» – «Я не можу бути твоїм, бо ти маєш Нещастя, а воно душить. Твоє Щастя є під липою в полі. Маєш піти вирубати липу, так тобі гроші висипляться». – «А де ж моє Нещастя?» – «Під пєцом. Аби встав по півночі так тихенько, аби-но ти, твоя жінка і діти повтікали. Аби все лишив». Зібралися втікати. Чоловік каже: «Знаєш, що, жінко, я вернуся, – забув фляжчину на горілку. Треба повернутися». Вернувся він, йде до хати, а те Нещастя собі води налило в цебер, купається. Він за двері, а воно його за голову: «Де ж ти був? Ти мене саме лишив». Тоді він злякався, йде, Нещастя вилізло на плечі, а він несе. Жінка чекає.

Йде, так діти померзли, хтіли спочити, а те Нещастя злізло собі і гріється. Грається, розкидає по дітях. Йде знов. А воно на плечі – гульк. Близько дороги була вода, а він витягнув ту фляжчину та й каже: «Якщо ти таке мудре, влізь в ту фляжчину». Влізло, зашпутував та в воду. Не може вилізти воно. Каже: «Пусти мене, дам тобі, що схочеш. Я від тебе відчеплюся. Не хочу бути з тобою». Пішов до теї липи, зрубав її, взяв ті гроші, купив фільварок. Але його брат перечув, йому стало жалко. Каже: «Брате, приїдь до мене в гості. Не питай, приїдь». Брат узяв запріг коні, їде шляхом. А те Нещастя виходить з води. Приїхав туди, де живе його брат, а він уже пан. Побалювали, стало йому завкретно, бере їде. Приїздить до тої води. Відімкнув ту фляжку, а воно каже: «Аж я тепер від тебе не відчеплюся». – «Йди до брата». – «Ей, я буду в тебе». Побігло наперед, позапалювало, де що було, тому багачеві. Той приїхав і застав усе в вогні.