Читать книгу Мисливець. Змінити долю - Сергій Короп - Страница 2

1992 рік. Карпатський перевал.

Автобус повільно рухався під гору, намагаючись подолати крутий підйом гірського перевалу. Водій, закарпатський вуйко – Іван, беззлобно бурчав собі під ніс на рідному діалекті, лаючи державну та місцеву влади, не здатні відремонтувати і очистити від снігових заметів гірські траси.

– Най вас шлях трафить, Вар’яти! Тілько красти можете, а на людей вам плювати! Еге, ж?! – Іван повернув голову до молодого хлопця – Сашка Світогорова, який сидів поряд, на передньому сидінні, і мовчки дивився у вікно, милуючись зимовим Карпатським пейзажем.

– Що? – перепитав хлопець, захоплений своїми думками. – Вибачте, я не розчув питання.

– Кажу, ці кляті падлюки скуповують наші землі і ніц їх не цікавить: ні дороги, ні народи… – заторохкотів вуйко Іван, зрадівши, що знайшов «вільні вуха». – Ось зараз вилізем нагору, а як додолу з’їдемо? Га?

– Пригальмовуючи, напевно.

– Ага, «пригальмовуючи», – перекривив Іван. – Москаль, він і в Африці москаль. Ти, тілько поглянь, як же воно слизько! – гарячкував вуйко. – Я ж кажу, дороги навіть, не посипані піском і сіллю! Вар’яти! Най вас шлях трафить! Ми ж дітей веземо, а не дрова!

Світогоров обернувся в салон, і оглянув пасажирів – молоденьких хлопчаків-самбістів. Підліткова група з п’ятнадцяти чоловік їхала на збори до спортивного табору, що знаходився за перевалом у Воловці. Після зборів, їм доведеться виступати на чемпіонаті країни з самбо. Для хлопців це було справжньою подією, в цей не простий час лихих 90-х.

Корумпований уряд країни думав тільки про себе, примножуючи свій особистий капітал, а на народ, тим більше дітей, окрім своїх власних звичайно, йому було глибоко наплювати.

Звільнений з армії молодий офіцер, зумів організувати спортивну секцію по самбо для дітей і дорослих, і успішно розвивав її разом зі своїми однодумцями.

Сашко знову відвернувся від говіркого водія, і занурився у власні думки, спостерігаючи засніжені ялини густого лісу. Від довгого сидіння заболів поперек. Час від часу, застряглий уламок гранати, давав про себе знати болями в спині. Це нагадування про відрядження в гарячі точки. Боячись зачепити хребет, лікарі залишили осколок на місці поранення, наказавши Сашкові вести спокійний, розмірений, без навантажень спосіб життя. Якщо звичайно, той хоче пожити пересуваючись на своїх двох.

З армією довелося розпрощатися, хоча військова кар’єра тільки починалася. Був час, коли він навіть запив. І запив, як то кажуть, «по-дорослому». Ні до чого хорошого це не призвело. Тільки посилився біль в спині і з’явилася синюшна пухлина на обличчі, як у п’яниці зі стажем.

Зустрівши випадково на вулиці свого першого тренера по самбо – Короля Миколу Васильовича, Сашко зрозумів, після розмови з ним, що треба в житті все кардинально міняти, якщо він не хоче здохнути під тином, як бродячий собака.

Найскладніше – це робота над собою, над своїми слабкостями і лінню. Перемогти себе, свій біль і емоції не кожному під силу.

Сашко посміхнувся, згадавши, як болісно долав безкінечні кілометри бігових доріжок стадіону, як зводив себе в тренажерному залі і до знемоги відточував техніку рукопашного бою на основі самбо і айкідо, зі своїм найкращим учнем – Вовкою Джерелом. Вовка приїхав з Сахаліну і вже мав чорний пояс по джиу-джитсу. Чимало їм довелося попотіти разом, перш ніж вони відкрили спортивну школу самбо. Чому самбо? Тому, що ця назва відповідає слов’яно-арійському воїнству – самозахист без зброї. Тренер і учень почали навчати молоде покоління, додаючи в систему тренувань все нові напрацювання технік; кращі прийоми самозахисту, збираючи їх з різних видів єдиноборств. І результат не змусив себе довго чекати. Підлітки, замість того, щоб пити «правильне пиво» і курити тютюнове лайно, яке нав’язується державою за допомогою різних реклам та акцій, кинулися оздоровлюватися, і зміцнювати здоровий дух і тіло в спортивній федерації самбо. Крім того, юні спортсмени успішно займали призові місця на міжрегіональних змаганнях. Ось і зараз, кращі їдуть на підготовчі збори, після яких, представлятимуть своє місто на чемпіонаті країни.

Дивлячись на щасливі обличчя своїх підопічних, Сашко посміхнувся.

«Як добре, – думав він, – здоровий спосіб життя, фортеця тіла і духу – ось, що треба для людини, щоб стати щасливою!»

І це все в його руках. Спостерігаючи за ними і навчаючи їх, сам стаєш сильнішим і витривалішим.

Тренуючись майже щоденно, навіть забув про свої поранення і переломи. Нехай, сьогодні, і небагато дітей тренується в залі, але, навіть ці «декілька» не підуть по підворіттях упиватися пивом, курити тютюн і приймати наркотики.

Прорвемося!

«Все одно, мрія: відкрити спортивні безкоштовні зали для дітей і молоді по всій країні, збудеться! Чи не вічно нас будуть грабувати і обдурювати. Буде і на нашій вулиці спортивна школа!»

– Олександре Корнійовичу, а довго ще їхати? – запитав один із хлопців.

– Скоро доїдемо, – підбадьорююче відповів тренер, – що, втомилися трохи?

– Трохи, – весело сміючись, і радіючи поїздці, в один голос відгукнулося кілька дітлахів. – Хочеться швидше! Ще краще гелікоптером! – Шумно перекрикуючи один одного, підхопили маленькі спортсмени.

Сашко підсів до хлопців ближче:

– Колись, давним-давно в Китаї, жив один великий мудрець на ім’я Ван Цзуньює, – діти притихли, слухаючи свого вчителя. – Так ось, він, навчаючи солдатів військовому мистецтву, говорив: «Не слід ні відставати, ні випереджати, необхідно слідувати згортанню і поступатися розпрямленню».

– Так це для воїнів було сказано, – відгукнувся один з хлопчаків, – ми ж ще маленькі!

– Вірно. Маленькі, – згідно кивнув головою тренер. – Але ви вже давно ступили на путь воїна, тільки-но переступивши поріг спортивного залу. А справжній воїн той, хто і в мирному житті, і на війні веде однаковий, дисциплінований спосіб життя не тільки по відношенню до самого себе, але і до навколишнього світу.

Автобус несподівано зупинився. Не змовляючись, всі пасажири виглянули у вікна, в надії, що довга подорож нарешті закінчилася. Сашко піднявся зі свого місця і підійшов до водія, що нерухомо дивився перед собою в лобове скло.

– Чого зупинився? – спокійно запитав водія.

– Маю файну думку, – скоромовкою відповів вуйко, показуючи пальцем прямо на дорогу.

– ?

– Ондечки, бачиш, річка замерзла? – заторохкотів Іван. – Якщо їхати в об’ізд, то, по такій дорозі, будемо лише вночі, бодай його. А тутечки, через річку – Дубина, а за нею – Воловець. Крига витримає. Маємо мало пасажирів, тим паче дітей. І автобус легкий. Перескочимо і гайда до Воловця. Будемо ся, паленку пити в колибі. Га? Москалю?

Сашко заперечливо похитав головою:

– Я не можу ризикувати дітьми. А, якщо лід не витримає? Ми ж всі потонемо! Ні! Їдемо, як годиться. По дорозі!

– «Ризикувати…, не витримає!» – передражнив вуйко молодого тренера. – Я тутай, всє життя проживши, і тувово… кайво… – підбирав Іван слова переконання. – Най тя шлях трафить, тут всі їздять через річку! Іди, сам подивись, якщо не ймеш віри майстру! – він нервово відвернувся від тренера і затарабанив пальцями по керму. – Там крига така… що міцніша за землю! Ось! Іди, іди, сам побачиш, москалику.

Повагавшись трохи, Сашко піднявся з сидіння:

– Гаразд, зараз перевірю. Без мене ні кроку! – наказав він, виходячи через відкриті двері автобуса.

– Та йди вже. Хома невіруючий. Руський вар’ят, – бурчав вуйко хлопцеві в слід.

Почекавши, поки той відійде подалі від автобуса, Іван раптом завів двигуна і поїхав. Проїжджаючи повз Світогорова, він виглянув у відчинене вікно і крикнув сміючись:

– Тепер іди пішки аж на той берег, раз не хтів, як всі люди! Ми будемо там на тебе чекати!

– Стій!!! – крикнув Сашко. – Лід ще крихкий! Стій! Зупинись, рагуляко!

Він щодуху помчав слідом за автобусом, під колесами якого чулося поскрипування крихкого льоду. Від однієї думки, що може статися, хлопця кинуло в піт. Несподівано, автобус розвернуло і понесло уздовж річки. Транспортний засіб став некерованим. З жахом в очах, Сашко побачив, що на середині замерзлої річки крижане покриття досить тонке. Падаючи і піднімаючись, він намагався якомога швидше наздогнати автобус.

Що це? Автобус різко зупинився… і почав плавно занурюватися під лід.

– Ні! Боги, допоможіть дістатися! – благав Сашко. – Хлоп’ята тримайтеся, прошу вас!

Ось ще кілька метрів і він дотягнеться до напів зануреного автобуса. Задні колеса ще трималися на поверхні, тоді як, передні поступово йшли під воду. Хлопець з усієї сили вдарив у бічне скло. Він наносив потужні удари ногами і руками, розбиваючи кулаки до крові, але скло виявилося досить міцним. Що ж робити? Двері були зачинені.

– Відійдіть назад! – волав до хлопчаків. – Не хвилюйтеся, я звільню вас!

Автобус трохи нахилився на бік. Відчинилися двері водія і вуйко з труднощами вибрався назовні.

– Йой! Йой! – репетував він, відповзаючи на колінах від тонучого автобуса. – До-по-мо-жіть!!! Лю-доньки-и!!!

Не роздумуючи, Сашко стрибнув у крижану воду і забрався всередину салону. Діти злякано мовчали, не розуміючи, що відбувається.

– Всі цілі? – запитав тренер, швидко перераховуючи хлопчаків. – Слухай мою команду! – Твердо наказав він, висмикуючи шнур запасного виходу, і видавлюючи скло. – По одному, поповзом! Чуєте? Поповзом у напрямку берега! Всім ясно, що треба робити?

Хлопці, мовчки, закивали.

– Тоді, перший пішов! – викидаючи першого-ліпшого, крикнув Сашко.

Автобус почав швидко занурюватися. Вода в салоні прибувала з наростаючою швидкістю, заливаючи вікно запасного виходу. Підтягуючи одного за другим, Сашко виштовхував всіх хлопців з салону. Боковим зором він бачив, як хлопці повзуть до берега.

«Головне, не піднімайтеся на ноги, на повний зріст, хлопчики, прошу вас!» – Одна думка крутилася в голові Світогорова.

– Набираєш побільше повітря і виринаєш! – мовив останньому.

Автобус повністю пішов під воду і Сашко, останніми зусиллями, виштовхнув хлопчика з віконного отвору. Останнє, що він бачив, це були ноги учня, що борсались вгорі над головою. Сильний холод пронизав усе тіло. Стало нічим дихати… повітря не вистачало… Сашко відкрив очі і ротом вдихнув холодну воду… Десь далеко в підсвідомості, він відчув, що у нього працюють… Ні, безпорадно звисають задерев’янілі руки і ноги.

«У мене ж ноги поморожені», – раптом майнула в голові думка.

«Поморожені. Ха-ха-ха», – хтось засміявся поруч.

«У нього ноги поморожені!» – чулися звідусіль людські голоси. Людей? Ні, ті голоси не були людськими. Просто голоси.

На душі стало спокійно. Крижаний холод зник. Дихання відновилося. Не було більше почуття страху за дітей. Яких дітей? Неважливо. Нічого не важливо.

«Хто це говорить?» – запитало «Я».

Сашка Світогорова – «Я». Він знав, що він є! Але себе не бачив. Тільки відчував і… спостерігав кіно. Так, кіно. Дуже знайоме. Його «Я» вже бачило цей фільм.

О, Боже! Це ж його власне життя.

«Це його життя! Ха-ха-ха! – сміялися навколо голоси. – Ото дурний! Розумний! Добрий! Злий! Справедливий! Егоїст! Коханець! П’яниця! Спортсмен! Хороший! Поганий! Дурник! Уважний! Подивися на себе!»

Сашко заметушився. Що з ним відбувається? Де він сам? І чому він бачить себе маленьким, щойно народженим?

Мати і батько радіють його появі на світ. Тато підкидає на руках маленького Сашка. Той, від щастя заливається сміхом.

Ось він пішов у перший клас. Як добре він навчався.

«Ой, що це?».

Перша двійка, і він радісно біжить зі школи додому порадувати батьків з першою оцінкою.

Сашко вдома за уроками. Йому одинадцять років. Відчиняються двері квартири і вбігає мама вся в сльозах:

– Тато розбився!

Похорон батька. Мати сумно сидить біля домовини.

Закінчено 8 клас і Сашко у дворі Київського Суворовського училища. Вся рота вишикувалась на плацу. Прапорщик на прізвище – Повстюк, вичитує суворовців…

Ярославське вище військове училище. Дискотека. Багато дівчат, звучить музика Сандри і Саважа. Кохання…

…Що це?!

Засліпило очі від сліпучого сонця. Неймовірно суха спека. Вертушка МІ-8 забирає поранених. Перед Сашком його бойовий друг, старлей – Женька Звєрєвщіков:

– Тридцять дві пробоїни на борту, – говорить Женька, прикурюючи сигарету тремтячими пальцями. – Духи насіли з усіх боків, ледве вирвалися. Завантажимо поранених і головне – дійти до бази.

Наступний фрагмент: ракета «земля-повітря» збиває МІ-24. Палаючим факелом вона падає вниз. Зам. ком. полку – Піянзін Іван Федорович заживо згоряє в Афганському небі над Кабулом.

Нічне полювання. Вертушки винищують аули душманів. Рідний командире, ми помстилися за тебе!

Повернення додому. На згадку про службу залишився осколок в спині. Назустріч біжить рідна мати, ридаючи на ходу. Беззвучно. Вона обіймає свого сина, не вірячи своїм очам, що він залишився живий.

І знову кадри фільму з зображенням похорону. Тепер в дерев’яній домовині лежить найдорожча людина на всьому білому світі – МАТИ.

Ніяких емоцій або переживань. «Я» просто дивиться фільм. Документальний або художній? «Я» не знає. Просто фільм.

Наступна дія – поневіряння, пияцтво, тренування, навчання. Діти – тренування – автобус – крижана вода і… хтось, чи щось доторкнулося. До плеча? Ха-ха-ха! Нічого ж немає, всюди порожнеча.

– А ти відкрий очі, – тихо промовив голос.

«Я» Сашка підкорилося голосу, і очі розплющилися. Оглянувши себе, «Я» нічого не побачило. Тільки перед ним стояв невідомий чоловік, особа якого здавалася знайомою.

– Вірно, – м’яко відгукнувся чоловік. – Ти мене знаєш. Я – Велес!

«Один з Слов’янських Богів», – подумало Сашкове єство.

– Ось бачиш, і представлятися не треба.

«Він що, читає мої думки?»

– У цьому світі телепатичний зв’язок, – спокійно відповів Велес. – Всі тутешні можуть спілкуватися на уявному рівні.

«Я помер?» – подумки запитав Сашко.

– Ні. У Всесвіті нічого і ніхто не вмирає. Ти просто переживаєш досвід смерті.

– Хіба існує різниця між смертю, і досвідом смерті?

– Звичайно. Ті, хто пережив досвід смерті, знаходять віру відразу, в один момент. З ними відбуваються дивовижні перетворення.

– Які перетворення? Я навіть не спостерігаю своєї людської сутності. Моє тіло зовсім відсутнє.

– Ти сам не хочеш його бачити і відчувати, – сказав Велес, вказавши долонею у бік Сашка. – Подивися уважніше на себе і навкруги. Тобі відразу все стане зрозуміло.

Невидиме, відчутне «Я» оглянуло себе зверху до низу. Сашко стояв на повний зріст і розглядав свої руки і ноги. Одягнений він був в улюблену футболку і потерті джинси.

– Отакої! – з подивом промовив, озираючись навколо і переймаючись гармонією навколишньою природою і величчю чудового лісу.

За кілька кроків знаходилося синє озеро. З першого погляду, воно вражало незвичайною спокійною блакиттю. У дзеркальному відображенні водної гладі виднілися яскраво-зелені дерева, крони яких торкалися води. Над головою, Сашко побачив небесну вись без жодної хмарини. Лише яскраве сонце висвітлювало пишність природного чуда, розстеленого перед очима.

Олександр спостерігав Божественну красу, серед якої зараз перебував. З’явився тигр, повільно наблизився до хлопця. Він ліг біля його ніг і примружив очі. Страху не було.

– Мені з дитинства хотілося погладити цю велику кішку, – молодик глянув на Велеса. Той, лише мовчки посміхнувся і розвів руками.

Сашко погладив тигра по голові.

– Яка м’яка шерсть, – здивувався він. – Під час медитації, я завжди малював в уяві образи точно такого ж озера і лісу. Іноді, тигра або пантеру, що грілися в сонячних променях.

– Думки матеріальні. Всі образи реальні і існують не тільки в нашій уяві, – сказав Велес. – Варто було пригадати, як ти враз опинився там, де тобі вже доводилося бувати. І де відчував гармонію спокою.

– У мене таке відчуття, що я дізнався про секрети всіх віків, суті Всесвіту, Зірок, Місяця – всього. Я володію знанням всього, що виникло з самого початку і буде до безкінечності.

– У цьому полягає твоє призначення.

– Що ти маєш на увазі, Велес? – стрепенувся Сашко, при слові «призначення». – Я думав, що знаю своє призначення на Землі?

– То було одне з багатьох. Тут, ти дізнаєшся про справжнє призначення дане тобі Богом.

– У чому ж воно полягає?

– Перед поверненням до земного світу, ти отримаєш необхідні знання для виконання свого призначення, – продовжував Велес. – Твоя психологічна врівноваженість підніметься вище середнього рівня. У тебе зникнуть хвороби, життя стане глибшим і змістовнішим. Ти знайдеш відповіді на фундаментальні філософські проблеми і питання. А найголовніше, ти дізнаєшся про те, що в житті найважливіше, – Велес посміхнувся з ледь помітною хитринкою в очах.

– Я і так знаю, – впевнено сказав хлопець. – Перемога над собою.

– Найважливіше в житті – Любов до людей, розуміння кожної особистості. Ти прийдеш до нового розуміння життя і смерті – сутності потойбічного світу. Смерть – це вихід свідомості на більш високий рівень. І в цьому, після земного життя, на людину чекає не односторонній суд, а максимальне саморозкриття і розвиток. Адже, накопичення знань триває, навіть після смерті. Але нові знання і розуміння приходить не відразу. Скинувши тіло, душа нічого не розуміє і не знає.

– Я з’явився в цей світ таким, яким пішов зі старого, – знизав плечима Сашко, – ніяких корінних змін особистості при переході до потойбічного світу, зі мною не відбулося.

– Вірно. Ти залишився таким же, як і був. Все що ти напрацював на Землі, залишилося з тобою. Збереглася лише твоя індивідуальність.

– Значить, все-таки, я помер?

– Ти знову повторюєш дурне запитання, – Велес уважно дивився хлопцеві в очі. – Ти – не помер, і скоро твій дух повернеться назад.

– У власне тіло?

– Так.

– Як скоро? – заметушився Сашко. – Наскільки мені відомо, душа не може багато часу перебувати на далекій відстані від фізичного тіла. Інакше, вона… залишає земний світ і… – підбирав він потрібні слова. – І… переходить в потойбічний… тобто в цей… як я розумію…

Велес знову посміхнувся одними куточками уст:

– У твоїй свідомості, зараз повний сумбур думок. Але, я зрозумів твоє запитання, – він вказав на озеро кивком голови. – Давай сядемо на березі цього чудесного витвору твоєї уяви, і продовжимо нашу розмову.

Вони сіли на м’яку зелену траву, яка випромінювала божественний аромат м’яти і польових квітів. Велес продовжував:

– Що стосується відсутності часу, то в цьому світі часу не існує взагалі. Тому, твої страхи з приводу повернення, даремні. Тепер, щодо душі і тіла. Твоя душа ні на мить не покидала фізичного тіла.

– Як це? – ошелешено спитав хлопець. – А я?… Я ж тут. Чи, хто зараз перед тобою?…

– Дух, – рівним голосом мовив Велес. – Твоє безсмертне «Я», твоя свідомість, твої накопичені знання, твоя сутність і накопичений досвід минулих перевтілень.

– Виходить, крім душі і тіла, існує ще й… дух?

– Звичайно. Поміркуй сам. Коли людина вмирає, що відбувається?

– Відомо що: тіло ховають, а душа… йде…

Велес поплескав хлопця по плечу і доброзичливо продовжив замість нього:

– Душа – з’єднання твоїх тіл: ефірного, астрального і ментального. Вона на 40-вий день розкладається. А Дух несе частку твоєї свідомості, і йде до Бога. Якщо ти встиг за прожите життя збільшити і зберегти свою свідомість, то після фізичної смерті у тебе вистачить сили пам’ятати себе незмінним, і будеш усвідомлювати себе надалі як особистість. Таким чином, твоє «Я» не розчиниться в Божественному.

– Ось чому душа за життя болить, переживає, страждає. А дух доводиться зміцнювати і загартовувати?

– Вірно.

– Велес, дозволь задати тобі ще одне запитання? – отримавши ствердну відповідь, Олександр проговорив: – Ти казав, що мені треба повернутися до земного життя?

– Так. Неодмінно.

– Тоді, я не зовсім розумію, що я тут роблю? І, до чого ти мені про все розповідаєш? Коли прийде мій час, я і так про все дізнаюся.

– Вселенський Розум, по-вашому – Бог, який створив все живе і розумне на Землі, має задуми по відношенню до людей. І якщо треба надати допомогу, Він надає її тим, діяльність яких лежить у руслі Його Божого промислу. У Світі настала глобальна, суспільна криза, що може спричинити за собою зникнення людської цивілізації. Ваша цивілізація – четверта. Все залежить від людства в цілому. Якщо люди не відновлять свою родову пам’ять і не придбають Знання і Міру, то ваша цивілізація може зникнути з лиця Землі, щоб відродитися по-новому.

З самого першого твого народження, Олександре, ти був створений Божим Воїном Білого Вогню, тобто Світлим Горінням. Звідси, був наречений ім’ям Світогора – мисливця. З кожним твоїм перевтіленням, збільшуючи власне усвідомлення, Дух Світогора, набираючись досвіду, готувався до свого призначення. Сьогодні прийшов час виконати його! Ти один з багатьох Воїнів Білого Вогню, Води, Вітру і Землі. У кожного є свої завдання. Ти – МИСЛИВЕЦЬ!

– Мисливець? Що це означає?

– Мисливець Справедливої Міри. Твоєю місією буде відновлення справедливості шляхом знищення Зла і Брехні. Бажання жити завжди, яке знаходиться в серці кожної людини, дано Творцем не без мети. Це пов’язано з бажанням щастя, якого прагне кожний. Бог, даючи людині відомі бажання, дає разом з тим і засоби їх здійснення. Людина здатна здобувати щодня нові пізнання. Від дитинства до старості, скільки успіхів вона може зробити в науках! Як вона може вдосконалити себе в благочесті! Людина може ще більше вдосконалюватися і краще вивчити чудесне видіння світу Божого. Вона хоче викорінити з свого серця пороки і на їх місці насадити чесноти, тобто ще більше наблизитися до того ідеалу, який вказаний Самим Богом.

Але, Брехня – страшний вірус, занесений на Землю чужими темними силами, веде все людство до неминучої загибелі. Ця зараза поширилася через релігію і політику, знищуючи розумні істоти. Не можна дати загинути четвертій цивілізації! Не можна допустити повного зникнення Людства! Людина – є вінець усього земного творіння. Але, це творіння не закінчено. Люди – тільки каміння, яким судилося увійти в спорудження чудового будинку. Вони знаходяться в підготовчій школі і проходять тільки дитячий вік того довгого століття, ім’я якого – «ВІЧНІСТЬ».

Воїни-мисливці знищують страшний вірус, пануючий на Землі у світі хаосу, злоби і брехні.

А провідником твоїм буду Я – Слов’яно – арійський Бог – Велес!

– Покровитель всіх мешканців Землі і опікун волхвів – служителів культу язичницьких Богів, – сказав Олександр.

– Не тільки волхвів наділяв Знаннями, але і мисливців-воїнів, як ти, – Велес витягнув руку вперед і випрямив долоню у напрямку до озера. – Зараз, я допоможу тобі згадати, хто ти є, потім продовжимо навчання.

Прямо над водою з’явився великий екран. Вірніше, зображення дії в 3D. Сашко побачив бій.

Якийсь чоловік дерся на кам’яну стіну по довгій драбині. Зверху, на голови атакуючим, летіли стріли, пронизуючи тіла наскрізь; сипалися величезні валуни, розбиваючи людські голови; лилася вогненна рідина, перетворюючи людей в живі смолоскипи.

«Це ж я!» – побачив Сашко молодого хлопця, який майже дістався до верхівки стіни. Він однією рукою міцно стискав руків’я меча, а другою – тримався за канатний поручень.

«Я пам’ятаю цей бій!» – прозвучало в хлопчачій голові.

Три стріли вп’ялися йому в груди, і він падав навзнак, вниз, на голови друзів по зброї. Одна з стріл пронизала серце.

«Як легко і приємно вмирати!» – м’яким теплом розливалася думка по всій його сутності…

…Спираючись на дерев’яний ціпок, монах озирнувся на сонце, що сходило. Воно щойно з’явилося з-за високої гори – Фудзіяма. Сашко достеменно знав, він – монах, і не добереться сьогодні до свого відокремленого житла пустельника. Повернувши голову, старий побачив нечисленну групу бродячих самураїв.

– Агов! Монаше! Нам наказано вбити тебе! – крикнув один, оголюючи меча.

– Нам пристойно заплатили! – показав золоті монети інший.

– Усі живі істоти прагнуть до смерті. Це істина, якій воїн слідує до кінця, – сказав Сашко устами ченця, згадуючи чергове перевтілення. – Усвідомлення зупиняє смерть.

Відбиваючи удари дерев’яним ціпком, старий розтрощив голови двом самураям. Але, випущена стріла вдарила його в спину, і пронизала наскрізь серце мудреця.

«Мій останній вчинок став найкращим у моєму житті!» – майнула щаслива думка в свідомості, помираючого ченця.

Докладніші видіння були в горах Афганістану, Індії, на Руських полях битв, поки не показало сьогоднішню картину потопаючого автобуса з дітьми.

Видіння зникло.

Велес не промовив ні слова, лише уважно дивився на Олександра і розумів, що той згадував головне призначення своєї сутності, шляхом минулих перевтілень і накопичених знань.

– Коли людина усвідомлює страхітливу природу Знання, вона усвідомлює, що смерть – незамінний побратим, вірний супутник що знаходиться завжди поруч, – сказав вголос Сашко. – Вона є головним фактором, що перетворює знання в енергію і реальну силу. Все в житті завершується дотиком смерті. І все, чого вона торкнулася, стає Силою, – він задумливо подивився вдалину, немов очікуючи почути відповідь у безкінечності.

– Основне, що потрібно від тебе, ти виконав. Згадав і усвідомив особисту низовину, – провідник підбадьорливо поплескав хлопця по плечу. – Тепер, тобі відома істина – що таке смерть для людей.

– Смерть – лише перехід до ще прекраснішого життя і звільнення від тягара.

– Вірно, – підтримав провідник. – Народження – не початок. Смерть – не кінець. І те, і інше – лише повторювані випадки в довгій послідовності життів, за допомогою яких людина піднімається вгору до духовного пізнання самого себе. Виконуючи своє завдання, ти, крім відновлення справедливої міри, зобов’язаний дати зрозуміти людям, що для них смерті не існує, бо вони безсмертні сини Божі. Смерть стосується лише фізичного тіла, вихід з якого звільняє людину від сліпої сили матерії. Адже, тіло людське і ця фізична матерія приховують духовні реалії, подібно до того, як серпанок дня приховує вічно сяючі зірки.

– Щоб люди це сприйняли, їм необхідно підвищити свій духовний рівень, позбавляючи себе від матеріальної залежності і страху смерті?

– Саме так! – Вигукнув Велес. – Розвиваючи свою свідомість, людство зуміє відрізнити правду від брехні! Крім того, розвиток свідомості дасть їм можливість розуміти життя і смерть набагато краще і розумніше, наскільки взагалі можливо. Людство зможе уникати болю і відчувати приголомшливу насолоду. Вмираючи, вони зможуть виявити, що розвиток після смерті можливий. Тоді життя для більшості людей стане великим ривком вперед.

– Яким чином, знищуючи людську плоть обплутану злобою і брехнею, я зможу допомогти їм розвинути свідомість? – здивувався хлопець.

– Людський недолік – бачити і не розуміти, чути і не слухати, – провідник карбував кожне вимовлене слово, намагаючись сфотографувати сказане в пам’яті Олександра. – Вбиваючи зло, засіле в тілі людини, ти звільняєш його дух від тяжкості і полону, що не дає розвиватися свідомості. Після фізичної смерті, його особистість відправиться в, так зване, чистилище, де буде вирішуватися його подальша доля: дати ще один шанс або почати життєвий цикл заново, тобто з пилинки. Одним словом, як убиті, так і ті невинні, які більше не загинуть від їхніх рук, знайдуть в кінцевому підсумку розвиток свідомості. Хто на що заслуговує. І це призведе до того, що ти будеш підвищувати людську свідомість, тим людям, які тебе будуть оточувати. І це допоможе зробити світ кращим для кожного.

– Виходить, що це найкращий спосіб жити, якщо хочеш бути корисним всьому людству?

– Залишається тільки керуватися і знати п’ять категорій поділу людства, – незворушно сказав Велес, – на які поділяється саме людство. Тобі належить з ними працювати, тому важливо запам’ятати їх.

– Так розкажи мені, ти ж мій провідник, а значить, і учитель, – усміхнувся Сашко.

– Охоче. Але для початку я пропоную тобі ознайомитися з, так званим, потойбічним світом, як прийнято називати його у людей, – Велес піднявся на повний зріст, запрошуючи мисливця взяти з нього приклад. – Я покажу тобі місто загиблих людей, чиє життя обірвалося раптово, через навмисні або трагічні задумки Не-людей. Тобі доведеться спілкуватися з невинно убієнними, щоб дізнатися місцезнаходження зла, щоб згодом, його знищити. А я, буду просвіщати тебе і навчати необхідним знанням.

– Значить, я зможу побачити своїх батьків? – зрадів Сашко.

– Ні! – суворо відповів провідник. – Ні в якому разі!

– Але чому? Адже вони теж загинули передчасно! Батько розбився в автокатастрофі, мати померла від інфаркту…

– З ними ти зустрінешся, коли настане твій час! – обірвав Сашка Велес. – Зараз перед тобою стоять інші путі!

Мисливець замовк, вловивши в голосі провідника невдоволення. Вони йшли по головній широкій дорозі, оточеній красивими квітами невідомих сортів і видів. Сашко ніколи не розбирався в кольорах і не розумів їх привабливості, але завжди купував їх матері: до дня народження або у свята, знаючи, що вона дуже любить ці квіткові рослини. Зараз дивлячись на чудову ідилію з квітів, хлопець згадав матінку і подумав, що непогано було б за життя, хоча б раз піднести їй один букет цих прекрасних цвітінь.

– Твоя мати живе в оточенні квітів ще більш красивіших, ніж ті, що ти бачиш, – сказав Велес, і продовжив розмову: – У кожної людини є інстинкти умовні та безумовні. Є звички, розум і інтуїція. І в залежності від того, який з інстинктів домінує більше, він відноситься до певної категорії людства. Наприклад, людина живе за таким інстинктом:

«Хочу грошей, хочу жінку, хочу жерти і пити» і т. д. – Це «людина-тварина». Вона не замислюється ні над чим, тільки споживає.

Наступний тип – «людина-зомбі». Його розум обслуговує звички автоматизму і заперечує інтуїцію. Зомбі йде на роботу, після роботи традиційне пиво і додому. Так повторюється кожен день.

За ним слідує «людина-біоробот», яка не замислюється ні про що на світі. Ні про духовність, добро, зло, знаннях і т. д. Таких більшість. Ними легко керувати. Ними маніпулюють політики і церковники.

Якщо розум людини вміло керує звичками, інстинктами, але заперечує інтуїцію – це «демон» – четверта категорія людства. Він насолоджується своїм розумом, своєю волею.

Людина тільки тоді відбувся як ЛЮДИНА, коли вона вміло керує інстинктами і звичками, і керується в діях з Совістю. Ось тобі чотири керівництва людської психіки, з якою тобі доведеться зіткнутися: тваринний, зомбі, біоробот і демонічний.

– А п’ятий тип? – запитав Мисливець. – Ти казав про п’ять різновидів.

– Є ще п’ята категорія, – з жалем у голосі промовив провідник. – Це ті, що опустилися нижче тваринного рівня. До них відносяться вбивці за матеріальні засоби, насильники-шкуродери і їм подібні тварюки – рептилії, в людській особі. Скоро тобі належить познайомитися з ними і їх жертвами для відновлення справедливої Міри.

Вони увійшли в город, який вражав різноманітністю охайних і симпатичних будиночків так не схожих один на одного. На вулицях було багато зелених дерев, особливо фруктових. Транспорт повністю був відсутній, а люди то зникали, то з’являлися на рівних просторих дорогах.

– Ось воно – Життя після Смерті! – радісно сказав Велес, розводячи руки в сторони, показуючи супутнику красу і гармонію потойбічного світу. – Воістину це і є початок самої чудової, прекрасної свободи. Бо тут більше немає тієї гнітючої необхідності займатися непотрібними, чужими справами. Хоча, спочатку думки і почуття прагнуть доторкнутися до матеріальних речей.

Велес водив Сашка по всьому місту і пояснював облаштування потойбічного світу, звичайно в рамках дозволеного Всевишнім Богом, щоб не порушити інформаційний баланс між вимірами у Всесвіті. Тільки те, що повинен знати воїн-мисливець тимчасового простору.

Цікаво було дізнаватися про нове, незвідане життя після смерті. Що відбувається з людиною і куди вона потрапляє після закінчення життєвого путі. І то, як вона обходиться без життєво необхідних матеріальних благ. Наприклад, їжа, яка є однією з найбільших причин діяльності та особистих зусиль на фізичному плані, перестає мати там будь-яке значення, оскільки все харчування потрібне тонким людським тілам, автоматично поглинається з навколишньої атмосфери.

Так само як і на Землі, «повітря» там заряджене божественною життєвою силою. Воно виливається через Сонце і містить все необхідне для підтримки тілесного існування у тому світі. Весь процес поглинання і засвоєння цієї життєвої сили відбувається настільки ж несвідомо, як на фізичному плані відбувається дихання. Тому харчування там не викликає особливих проблем і його забезпечення не є джерелом ділової активності. Одяг в потойбічному світі створюється силою думки. Оскільки матерія там відразу ж відгукується на думку. Щоб одягнутися, досить подумати, що ти одягнений. Хоча там можна зустріти людей одягнених по-різному, відповідно до моди своєї епохи і звичаям свого народу. Найпростішим там є зручне вільне вбрання колір і прикраса, яка може миттєво змінитися зусиллям волі.

Пересування проводиться знову ж силою думки. Подумати, що знаходишся в якомусь місці – значить відправитися туди. Швидко чи повільно, за бажанням, чудовий рух нагадує політ.

Житло, четверта причина бізнесу і людських зусиль на фізичному плані, також створюється в цьому світі за допомогою думки. Як і за життя на Землі, люди збираються там разом в будинках і містах. Якось захистити своє особисте життя після смерті буває потрібно так само, як і на Землі. Але, звичайно, укриття від суворого клімату і погану погоду не потрібно. Оскільки земні кліматичні умови там не відображаються.

Таким чином, життя у тому світі настільки ж різноманітне і чарівне, як і життя на Землі і більше того – будь-яку діяльність там вдається проводити далі і займатися нею довше, ніж на Землі, де постійно тиснуть і заважають різні обставини.

На подив мисливця, він побачив там не тільки дитячі центри, групи допомоги новоприбулим, які потрапили в скрутні обставини, а й тих людей, які шукали більшого світла, радості і корисності за напрямками знань. Багато світлої любові і краси, де відкривалася широка область діяльності.

Але, між іншим, були й інакші умови проживання. Наприклад, для самогубців існувало три різновиди посмертного досвіду. Самогубство благородне, і вчинене з безкорисливим мотивом, після шоку, який супроводжує раптову смерть, призведе до нового життя в нормальних умовах вже описаних вище.

Самогубці другого роду, менш гідні, оскільки ними рухали егоїстичні мотиви, відразу ж після того як покинуть фізичне тіло занурюються в порожню безсвідомість, і залишаються в цьому стані до того терміну, коли повинна була наступити їх природна смерть. Потім, в результаті дії закону ритму вони прокидаються і займають своє місце у новому житті.

Слухаючи пояснення Велеса щодо потойбічного життя, Сашко прийшов до висновку, що час смерті точно визначено людською власною поведінкою, звичайно, якщо не брати до уваги таких ненормальних подій як самогубство.

Доля самогубців третього роду ще менш завидна. Це ті люди, зазвичай грубі і чуттєві, які наклали на себе руки, коли життя вирувало, часто рухомі пристрастю або страхом. У новому житті вони виявляються прикутими до земних речей, їх грубі бажання тримають їх біля землі і вони можуть бачити копії земних речей, повторені в тонкій матерії. Будучи не в змозі від цього звільнитися, вони живуть, зависнувши між цим світом і наступним. Проваджені бажаннями і пристрастями, яких вони не можуть цілком задовольнити, вони притягуються до тих місць на фізичному плані, де люди віддаються чуттєвим надмірностям і з’єднуються свідомістю з тамтешніми п’яницями і розпусниками. При цьому люди на фізичному плані відчувають посилення бажань і, хоча вони не усвідомлюють цього, для них це виявляється настільки ж згубно, як і для прив’язаних до землі душ, які шукають з їх допомогою задоволення.

– І це тільки мала дещиця потойбічного світу, – віщав Велес мисливцеві Світогорову, – лише та мізерна частина, яку тобі дозволено показати.

– У своїх снах, мені доводилося бачити вулиці цього міста і людей, які проживають у цьому світі, – згадав хлопець. – Тепер я можу пояснити сни, в яких моє тіло легко і швидко злітало ввись, або потихеньку ковзало по повітрю. Виявляється, це звичайна манера пересування в цьому посмертному світі.

У відповідь провідник лише загадково посміхнувся:

– У Всесвіті все живе і всі процеси носять коливальний характер: звук коливань, електрони, Земля навколо Сонця і т. д. Людина сприймає Світ органами своїх почуттів: зором, слухом, нюхом, дотиком і смаком. Тому, ти випромінюєш коливання і сприймаєш коливання, тобто все, що відбувається навколо тебе в якості коливальних процесів, в тому числі і біополе.

– Виходить, ніякої таємниці немає. Я постійно перебуваю в процесі коливання…

– І береш участь в життєдіяльності Всесвіту. Вічно.

– Постійно перевтілюючись, міняю старе віджите фізичне тіло на нове… і цей процес постійний… – задумливо промовив Сашко. – Я всього лише гвинтик у Божественній Свідомості…

– Ти не гвинтик, а воїн-мисливець Вогненного Світу, – поправив Велес.

– А в чому відмінність?

– Воїнів-мисливців лише кілька людей на сім мільярдів жителів планети Земля, що мають можливість переміщатися між вимірами. Саме на них покладена одна з найвідповідальніших місій – відновлення Правдивої свідомості Людства. Всевишній Бог готував їх з початку створення світу, але діяти вони почали з появою четвертої цивілізації, тобто теперішньої. І якщо ви, воїни-мисливці, не зможете виконати своє призначення – Світ людства загине!

– Значить я не один… такий?

– Звичайно.

– І ти знаєш всіх воїнів?

– Тільки тебе одного. Я твій провідник і вчитель з першого твого народження.

– Ангел охоронець?

– Можеш і так називати, якщо хочеш. Але, давай повернемося до нашої основної мети призначення.

Велес доторкнувся до плеча Олександра і обидва перемістилися в самий віддалений район города. Місцевість здалася хлопцеві досить знайомою. У своїх снах він вже бував тут неодноразово і по досить поважній причині. Сашко це знав напевно, але цю саму причину згадати не міг.

Вони опинилися в оточенні одноповерхових будинків, що потопали серед квітучого бузку. Раптом серце мисливця прискорено забилося, немов на першому побаченні. Йому стало настільки легко на душі, що добродушна посмішка мимоволі осяяла його лице.

– Я тут уже бував раніше! – вигукнув він.

– Знаю, – коротко сказав провідник. – Тепер, будеш бувати ще частіше. Цей район – фронт інформаційної роботи для мисливця. Звідси будеш виходити на зачистку.

– Яким чином? – не зрозумів юнак.

– Бачиш дітей. Які бавляться і веселяться?

Вулицями, на дитячих майданчиках, – всюди лунав дитячий сміх. Багато хлопчиків і дівчаток бігали наввипередки. Сашко звернув увагу, що навколо не було жодного дорослого. Тільки діти та підлітки. Одні малювали крейдою на широких тротуарах і дорогах, інші – грали в м’яча і бадмінтон, треті – каталися на роликових ковзанах.

– По-моєму, крім них самих, тут нікого немає, – посміхнувся Сашко.

– Це особливе місце, – з сумом зауважив Велес. – Перед твоїми очима безвинно забиті чисті дитячі душі, знищені рукою безжальних, злісних нелюдей-рептилоїдів. Ці світлі створіння зможуть перевтілитися лише тоді, коли буде знищений їх вбивця, який займе своє місце в Чистилищі для подальшої переробки.

– Мабуть доведеться пізнати, з кого саме розпочати виконання покладеної на мене місії?

– У Всесвіті і в паралельних вимірах все впорядковано і погоджено. Згідно закономірності і черговості дій, тобі самому нікого шукати не знадобиться. Кожен знайде мисливця сам. Обернись! – наказав провідник.

Сашко побачив у себе за спиною знайоме озеро. Дзеркальна синя гладь в оточенні величі зеленого лісу.

– Моє озеро медитацій, – видихнув воїн здивовано, але одразу усвідомив, звідки воно з’явилося тут. Уявне переміщення образів.

– Над водною гладдю ти переглядав свої минулі життя. На цьому ж місці, на березі, ти зможеш бачити нелюдей-вбивць і їх місцезнаходження. Знищивши їх у фізичному світі, будеш повертатися сюди: в потойбічний, за наступними цілями.

– Я так розумію, мені доведеться переміщатися між паралельними вимірами?

– Правильно розумієш. Це для тебе не складе особливих труднощів. Подорожі відбуватимуться під час медитацій. Варто лише подумки опинитися на березі цього озера і відчути запашні аромати прибережної трави, як миттєво опинишся тут. Так само – назад в світ людей.

– Зрозуміло, – кивнув хлопець. – Сподіваюся, це все мені не привиділося уві сні.

Не кажучи ні слова, Велес завдав легкий удар в плече відкритою долонею. В одну мить Сашко здригнувся від опіку і глянув на своє плече. Він аж присвиснув від побаченого. На місці удару красувалося татуювання у вигляді схрещених мечів і диска Місяця або Сонця між ними.

– Що це? – сторопів мисливець.

– Знак, – просто відповів Велес. – Твій персональний знак. Кожен з воїнів-мисливців має точно такий малюнок. Це щось на зразок оберега, за допомогою якого ти будеш невразливий.

Хлопець з цікавістю розглядав татуювання на плечі:

– Точно! Тепер чітко пригадую! Адже у всіх минулих життях, ці мечі завжди були при мені, на лівому плечі, де днем перебував під покровом Сонця, а вночі мій шлях висвітлював Місяць! – проголосив Сашко.

– Ну що ж, на перший раз ти дізнався досить, – промовив провідник. – Згодом, ми продовжимо наші розмови, а поки повертайся назад до земного світу. Дітлахи-вихованці, напевно, тебе зачекалися. Проведи збори і розпочинай виконання місії мисливця Справедливої Міри. І – не впусти в свою душу гнів, так само як і жалість!

* * *

Сашко відкрив очі і побачив лікарняну палату. Поруч з його ліжком, сиділи на стільцях Вовка Джерело і молоденька медсестра. Він щось тихо говорив їй на вухо, від чого дівчина ніяковіла і прикривала долонею рота, щоб не сміятися занадто голосно. Вона лише тихо повискувала. При цьому, її худенькі плечі смішно здригалися. Пробудження Сашка першим побачив Володька:

– З поверненням, старий! – весело крикнув він і підійшов до лікарняного ліжка. – Ну ти даєш, сенсей! Герой-підводник!

– Де діти? – запитав Сашко.

– Не хвилюйся. Всі цілі та неушкоджені. Чекають твого пробудження, щоб вирушати на збори до Воловця, – заторохтів Джерело. – Поки ти дві доби відсипався, я пригнав Коляна, таксиста «газельки», щоб продовжити путь. Старший групи додзвонився мені на мобілу.

– Як ви себе почуваєте? – запитала співчутливо медсестра. – Лікар казав, що у вас нічого не пошкоджено, і коли прокинетесь, зможете подорожувати далі.

– Це – медсестра Леся, – Вовка підморгнув і показав великий палець. – Піклувальниця!

З розмови з’ясувалося, що з протилежного берега, жителі місцевого села помітили потопаючий автобус і пересуваючих по льоду діточок. Всім була надана необхідна допомога. Останнім з води виринув Сашко в непритомному стані. У невеликій місцевій лікарні його оглянув терапевт і, переконавшись, що з хлопцем все добре, приставив медсестру, щоб вона спостерігала за ним, поки той прийде до тями.

– Ну, слава Богу, все обійшлося, – Сашко зітхнув з полегшенням і встав з ліжка. – Мені тут таке наснилося, ніби я побував на тому світі. – Він підійшов до умивальника і почав вмиватися. – Зараз приведу себе в порядок і їдемо! – Вмиваючи лице, голосно крикнув. – Прикинь, Вовчику, я реально подумав, що потрапив у загробний світ! Треба ж, навіть знак отримав, – Світогоров зняв футболку, маючи намір обполоснути тіло холодною водою, і… застиг на місці.

Оторопіло вирячився в дзеркало.

На лівому плечі відсвічувала яскрава картинка у вигляді двох схрещених мечів, між якими знаходився круглий диск Сонця чи Місяця.

«Не впусти в свою душу гнів, так само як і жалість, мисливцю», – почув він прощальні слова Велеса, що звучали в усьому єстві воїна Справедливості.