Читать книгу Доктор Сон - Стивен Кинг, Клайв Баркер, Стівен Кінг - Страница 48

Він прокинувся невдовзі після півночі не від звуків вітру, а тому, що йому не терпілося висцятися, як якомусь біговому коню. Він піднявся, почовгав до ванної кімнати і ввімкнув за її дверима світло. Циліндр стояв у ванні, і був він наповнений кров’ю.

– Ні, – шепнув Ден. – Це мені сниться.

Можливо, подвійне сновидіння. Або потрійне. Навіть почвірне. Було дещо, про що він тоді не сказав Емілеві Кеммеру: він боявся, що врешті-решт може загубитися в лабіринтах фантомного нічного життя, ніколи не знайшовши звідти виходу знову.

«Все, що ми бачимо й що уявляємо собі, – це лише сон у іншім сні».

От тільки зараз усе насправді. Також і цей капелюх. Ніхто інший його не побачив би, але це нічого не змінювало. Цей капелюх був справжнім. Він існував десь у світі. Ден це розумів.

Боковим зором він зауважив щось написане на дзеркалі над умивальником. Щось написане губною помадою.

«Треба змусити себе не поглянути туди».

Надто пізно. Голова вже повернулася; він навіть почув, як у нього в шиї рипнули жили, наче старі дверні завіси. Та яке це мало значення? Він і так знав, що там написано. Місіс Мессі пощезла, Горес Дервент пощез, вони були надійно замкнені у скриньках, які він тримав у найдальших глибинах свого мозку, але «Оверлук» все ще з ним не покінчив. На дзеркалі було написано, і то не губною помадою, а кров’ю, єдине слово.

АРАК

Під ним, у раковині, лежала вимазана в крові майка з логотипом «Атланта Брейвз».

«Це не припиниться ніколи, – подумав Ден. – «Оверлук» згорів, і найжахливіші з його насельників потрапили під замок до скриньок, але я не можу позбавитися сяйва, бо воно не просто в мені, воно є мною. Без алкоголю, який його принаймні приглушає, ці видіння триватимуть доти, аж поки я врешті не збожеволію».

Він дивився у дзеркало на власне обличчя із завислим перед ним, мов клеймо на лобі, словом АРАК. Ніякий це не був сон. У його раковині лежала майка вбитого хлопчика, а у ванні стояв повний крові капелюх. Божевілля вже було поряд. Він бачив його наближення у власних вирячених очах.

А тоді, наче промінь ліхтаря серед темряви, голос Хеллорана:

«Синку, ти можеш побачити деякі речі, але вони як картинки в книжці. Ти не виявив безпомічності в «Оверлуку», коли був зовсім малюком, не безпомічний ти й зараз. Далебі ні. Заплющ очі, а коли знову їх розплющиш, все це лайно пощезне».

Він заплющив очі й почекав. Намагався рахувати секунди, але дійшов тільки до чотирнадцяти, а тоді вже цифри загубилися в бентежному ревінні його думок. Він майже очікував, що ось-ось руки – певне, когось, кому належав цей капелюх, – зімкнуться на його горлі. Але залишався стояти на місці. Йому дійсно не було куди йти.

Зібравши усю свою хоробрість, Ден розплющив очі. У ванні було порожньо. У раковині було порожньо. Нічого не було написано на дзеркалі.

«Але воно повернеться. Наступного разу можуть бути її туфлі – оті сандалії на корці. Або я побачу її у ванні. Чому ні? Я ж у ванні побачив місіс Мессі, а вони обидві померли однаковим способом. Хіба що я не крав у місіс Мессі ніяких грошей, не ошукував її».

– Я витримав цілий день, – повідав він порожній кімнаті. – Це вже багато.

Так, і хоча це був клопітний день, він також був добрим днем, він першим готовий це визнати. Та дні й не були проблемою. А от ночі…

Розум – чорна дошка. Алкоголь – стирка.