Читать книгу Наймичка - Тарас Григорович Шевченко - Страница 2

Був собі дід та баба.

З давнього давна, у гаї над ставом,

Удвох собі на хуторі жили.

Як діточок двоє, —

Усюди обоє.

Ще змалечку удвох ягнята пасли.

А потім побралися,

Худоби діждалися, —

Придбали хутір, став і млин,

Садок у гаї розвели

І пасіку чималу —

Всього надбали.

Та діточок у їх бігма,

А смерть з косою за плечима.

Хто ж їх старість привітає,

За дитину стане?

Хто заплаче, поховає?

Хто душу спом’яне?

Хто поживе добро чесно,

В добрую годину,

І згадає, дякуючи,

Як своя дитина?..

Тяжко дітей годувати

У безверхій хаті,

А ще гірше старітися

У білих палатах, —

Старітися, умирати,

Добро покидати

Чужим людям, чужим дітям

На сміх, на розтрату!