Читать книгу Тощо - Иван Драч - Страница 1

Через ліс-переліс,

                через море навкіс

Новий рік для людей подарунки ніс:

Кому – шапку смушеву

                кому – люльку дешеву

Кому – модерні кастети,

                кому – фотонні ракети,

Кому – солі до бараболі,

                кому – три снопи вітру в полі,

Кому – пушок на рило,

                а дядькові Кирилові – крила.

Був день як день, і раптом – непорядок,

Куфайку з-під лопаток – як ножем прошило.

Пробивши вату, заряхтіли радо,

На сонці закипіли сині крила.

Голодні небом, випростались туго,

Ковтали з неба синє мерехтіння,

А в дядька в серці – туга,

А в дядька в серці – тіні.

(Кому – долю багряну,

                кому – сонце з туману,

Кому – перса дівочі,

        кому – смерть серед ночі,

Щоб тебе доля побила,

                а Кирилові, прости Господи, – крила.)

Жінка голосила: «Люди як люди.

Їм доля маслом губи змастила.

Кому – валянки,

                кому – мед од простуди,

Кому – жом у господу,

                а цьому гаспиду,

                прости Господи, – крила?!»

Так Кирило до тями брів,

І, щоб мати якусь свободу,

Сокиру бруском задобрив,

І крила обтяв об колоду.

Та коли захлинались сичі,

Насміхалися зорі з Кирила

І, пробивши сорочку вночі,

Знов кипіли пружинисті крила.

Та Кирило з сокирою жив,

На крилах навіть розжився —

Крилами хату вшив,

Крилами обгородився.

А ті крила розкрали поети,

Щоб їх муза була не безкрила,

На ті крила молились естети,

І снилося небо порубаним крилам.

(Кому – нові ворота,

                кому – ширшого рота,

Кому – сонце в кишеню,

                кому – дулю дешеву,

Щоб тебе доля побила,

                а Кирилові – не пощастить же

                отак чоловікові! – крила.)