Читать книгу Макбет - Вільям Шекспір - Страница 1

Коли ми стрінемось, сестриці?

Чи в грім, чи в дощ, чи в блискавиці?

Коли перешумить війна,

І щастя, й горе дасть вона.

Ще поки сонце не зайде.

Ми стрінемось, та тільки де?

На полі.

І Макбет прийде.

Я йду, сивий дідько!

Жаба кличе. Швидко!

Зло до добра, добро до зла!

Хай вітер несе нас, хай криє нас мла!

Хто сей вояк поранений? Він може,

Здається, розказати, як там справа

Стоїть з повстанням.

Сей отой старший,

Що визволяв мене так щиро і одважно

З полону. Помагай біг, славний друже!

Король бажає знати, що там чутно

На бойовиську.

Там обидва війська,

Мов два плавці, що плинуть навперейми,

А силою однакові. Там лютий

Макдональд-бунтівник (такий він зроду,

До нього все, що є лихого в світі,

Зібралось), він з західних островів

Зібрав до себе кернів, галловгласів.

Йому всміхалась доля, та недовго.

Макбет одважний (варт його так звати),

На злість фортуні, видобув меча,

Що парував від крові супостатів,

І, як слід одважному, пробив мечем дорогу

До самого злочинця. Ще ж не мовив

Йому ні слова, як уже розтяв

Його надвоє з голови до п’ят.

І голову його прибив на наших шанцях.

От добрий родич! от одважний лицар!