Читать книгу Таємна водичка. Дитяча казка - Володимир Безверхній - Страница 3

Віталік стояв на дитячому майданчику. Сьогодні тут було незвично тихо. Події вчорашнього дня промайнули в пам’яті, наче чудовий кольоровий сон. Згадав, як ожив тиранозаврик, як їздив на левові…

– Чому зупинився? – почув знайомий голос. Це говорив джипик.

– Думаю, – озвався хлопчик і глянув на іграшку. Машинка була завбільшки з долоньку. Майстерно зроблена, міцна, вона гарно виблискувала на сонці. – За мною, – віддав наказ і поклав іграшку на землю. Джипик посигналив і поїхав слідом.

Знайшли місце, де не було людей і Віталік дістав синю колбочку з великою водичкою. Повіяв легенький вітерець і на іграшку впав листочок з дерева. Він майже накрив її, наче парасолька від дощу. Цієї миті машинка почала рости. За лічені секунди збільшилася до розмірів справжнього джипа. Листочок заколивався й полетів.

– Фортеця на колесах, – задоволено мовив Віталік. – Я мріяв їздити на такій машині.

Передні дверцята відчинились, і хлопчик зайшов усередину. Відразу звернув увагу на невеличкий затемнений екран. Під ним побачив кілька кнопок у вигляді геометричних фігур.

– Це електронний сканер, – пояснив джип.

Віталік натиснув кнопку-квадрат, і на екрані з’явилася карта району. Потім малюнок змінився. Крупним планом була зображена вулиця, на якій вони знаходились.

– У мене якесь дивне відчуття, – мовив хлопчик.

– Поясни.

– У кабіні я вперше. Всі прилади, які бачу, мені не знайомі. Але я впевнений, що знаю, як вони працюють.

– Не дивуйся. Щойно ти сідаєш у кабіну, ми з тобою стаємо єдиним цілим, – пояснив джип. – Ти автоматично отримуєш навички і знання, необхідні водію.

– Це одна з властивостей водичок?

– Безумовно. Ти та інші люди повинні бути в безпеці. Це – найперше правило. Адже дорога – річ серйозна.

– Розумію, не маленький, – погодився хлопчик і зручно вмостився на сидінні.

Запрацював мотор, і джип поїхав.

Здавалося, вулиця спала. Обминули кілька будинків і невеличкий парк. Тут машин побільшало. Хлопчик уважно слідкував за дорогою. Жоден автомобіль не порушував правил дорожнього руху.

– Затишшя, – промовив він. – Без будь-яких подій.

– Можливо, все ще попереду, – зауважив джип.

Несподівано майже поруч із ними промчала іномарка, яку переслідувала міліція.

– Погоня! Справжня погоня! – вигукнув Віталік та увімкнув найбільшу швидкість. – Джипику, вперед!

Жовтий автомобіль намагався відірватися від міліції.

– Від нас не втечеш! Все одно наздоженемо! – у запалі кричав хлопчик і впевнено керував. Невідомий вилетів на зустрічну полосу руху. Почулося, як гальмують машини. Кілька з них миттю опинилося на узбіччі дороги. Вміло маневруючи, переслідуємий звернув у вузеньку вуличку.

– Що робити? – захвилювався Віталік.

Поруч промайнула машина міліції. Вона їхала туди, де тільки-но зникла іномарка.

– Вмикай сканер, – якомога спокійніше сказав джип. – Він покаже об’єкт, що має найбільшу швидкість. Невідомий від нас не сховається.

Хлопчик натиснув комбінацію кнопок. З’явилося чотири зелених трикутника, що повільно рухалися дорогою. Раптом кілька ліній зійшлися в одній точці і Віталік побачив червоний квадрат, який їхав зі швидкістю, недопустимою у межах міста.

– Знайшов!

– Добре. Він намотає зайвий кілометр, а ми виграємо в часі.

Віталік уважно дивився на сканер. Відстань між ними зменшувалась.