Оглавление
Ю. І. Коляда. Микола Леонтович
Розділ перший. «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я»
Розділ другий. «Щедрик». Діамант, огранений рукою Генія
Розділ третій. Українське Поділля. Вінниччина
Розділ четвертий. Священницький рід
Розділ п’ятий. Дитинство. Село Шершні, що біля Тиврова
Розділ шостий. Спудей
Розділ сьомий. Народний вчитель
Розділ восьмий. Кохання у житті Миколи Леонтовича
Розділ дев’ятий. Український Бах
Розділ десятий. Останні дні
Розділ одинадцятий. Нічна трагедія
Розділ дванадцятий. Похорон
Розділ тринадцятий. Таємниця загибелі: плітки, легенди, версії
Розділ чотирнадцятий. P. S
Післямова
Література
Отрывок из книги
Слова цього святкового приспіву величальної пісні не раз у дитинстві чув малий Миколка. Бо як тільки починало сутеніти, в українських селах (це повелося з давніх-давен) щедрувальники, переважно молодь, влаштовували головне святочне дійство Щедрого вечора. Це – щедрування, величальні новорічні обходи і поздоровлення: піснями славлять господарів, бажають їм здоров’я й достатку на весь рік, за що й мають щедру нагороду. Це народне свято йде корінням вглиб дохристиянської історії слов’ян.
Щедрий вечір – свято місячної і зоряної ночі, з якої зродився золотопроменевий світ. З давніх часів хлібороб вельми вшановує благодійство ночі, коли після денної спеки все оживає і яка дає йому змогу відпочити та набратися життя. У цей вечір вдячні наші пращури-слов’яни величають свято Щедрого вечора, свято місяця та зорі. Величають своїми святочними піснями – щедрівками. Величаючи місяць і зорю, прапрадід-хлібороб уводить нас у ще глибинніші таємниці життя, до первопочину світу на землі. Бо не був би Місяць ясен – місяцем, коли б не могутній бог Хорс, який засвітив у ньому світло Дажбога. Багато мук і страждань витерпів Місяць від жорстокої богині темряви та смерті – Мари. Але бог Хорс щоразу його воскрешав із мертвих, а після третього разу, з виникненням життя на землі, бог Хорс своїм святим світлом на честь народження молодого Божича та приходу у світ воїнів-захисників сонця, благословив його у безсмертя на віки.
.....
Учні Леонтовича й гадки не мали, що їхній учитель є автором більшості творів, які вони готували. Як згадував один із його вихованців, диригент Одеської опери Микола Покровський: «Про те, що Леонтович є автором чудових обробок українських народних пісень, ми, тульчинці, дізналися лише завдяки Кирилу Григоровичу Стеценку, який восени 1920 р. приїхав до нашого міста з Другою пересувною хоровою капелою «Дніпросоюзу». Концерт капели відбувся у залі колишнього Офіцерського зібрання, поряд з кімнатою, де колись жив відомий російський полководець О. В. Суворов. Серед творів М. Леонтовича виконувалися «Моя пісня», «Щедрик», «Дударик», «Над річкою бережком», «На городі качки пливуть» та ін. Майже всі номери доводилось повторювати «на біс». Потім К. Стеценко оголосив автора творів і витягнув на сцену Миколу Дмитровича. Важко передати, що було в тім залі: овації, овації без кінця. К. Стеценко з капелою поїхав далі з концертами, а М. Леонтович залишився таким же скромним, яким був і раніш».
Останні прижиттєві концерти Леонтовича відбулися у другій половині грудня 1920 р. в подільських містечках Шаргород та Бершадь. За словами очевидця тих виступів Івана Чорноволюка, Микола Леонтович завітав до Бершаді проїздом із Шаргорода, оскільки хотів послухати місцевий шкільний хор, про який «слава докотилася до самого Тульчина».
.....
