Читать книгу Метелик вивчає життя - Юрий Винничук - Страница 1

Гопля і Піпля сиділи в плетених кріслах у себе в садочку і милувалися квітами, які вони ж самі и висадили. У цей час до саду залетів великии Метелик.

– Привіт! – вигукнув Метелик. – Як ся маєте?

– Чудово! – сказав Гопля. – А ти?

– А я ще ніяк, бо я щойно народився.

– А-а, то ти ще зовсім не знаєш життя.

– Еге, – сумно зітхнув Метелик і сів на білий гіацинт. – Крім того, я метелик-одноденка.

– А що це таке – одноденка? – поцікавився Піпля.

– Це означає, що я житиму лише один день.

– Але ж це так мало! Ти ніяк не встигнеш вивчити життя!

– От-от, а я б так хотів його вивчити! Може, ви мені допоможете? Чеберяйчики перезирнулися і закивали голівками.

– Гаразд, ми тебе навчимо. А що саме тебе цікавить?

– Ну-у, мене цікавить геть усе. Чому сонце кругле, а не квадратове? Чому небо блакитне, а не зелене, як трава? Чому, коли нюхати квіти, завжди – апчхи! – крутить у носі? Чому у мене є крильця, а у вас нема?..

Чеберяйчики перелякано закліпали очицями.

– Оце халепа! – похитав головою Гопля. – Такого я від цього Метелика не сподівався.

– Ще б пак! – погодився Піпля. – Він просто знущається над нами.

– А ще казав, що не знає життя.

– Еге, та він ще нашого Равлика за пояс заткне.

– Хто це мене заткне за пояс? – раптом пролунав знайомий голос Равлика.

– Ох, Равлику! – зраділи чеберяйчики. – Ти б тільки почув питання цього Метелика!

– Ну то й що? Які б вони не були, а заткнути мене за пояс він не зможе. Хоча б тому, що пояса у нього немає. Ось так!

– Я і не збирався нікого затикати, – образився Метелик.

– Ну-ну, не прикидайся, – сказав Гопля. – Знаємо таких, як ти. – І він почав переповідати запитання Метелика.

Равлик уважно їх вислухав і щез у шкаралупці.

– Ой! – злякався Метелик. – Що це з ним сталося?

– Нічого особливого – сховався у своїй власній хатці.

– То це в нього така хатка? Ой як цікаво! А чому в нього є хатка, а в мене нема? А чому, коли він слухає, то ворушить ріжками? А чому у нього є ріжки, а у вас нема?

– Перестань! – закричали чеберяйчики. – Негайно перестань! Що ми тобі зробили?

– Що за гамір-галас-шум? – запитав Равлик, висунувшись із шкаралупки. – Я все старанно обдумав і готовий пояснити. Так от, Метелику. Сонце кругле, бо не квадратове. Небо блакитне, бо трава зелена. В носі крутить тому, що ти нюхаєш квіти. А крильця у тебе тому, що ні в мене, ні в чеберяйчиків їх нема. Тепер тобі все ясно?

Метелик розгублено зиркав то на розумного Равлика, то на Гоплю і Піплю. Нарешті він проторохтів:

– Мені було дуже приємно з вами познайомитися. Дякую за товариство. Я полетів. До скорого побачення.

Він пурхнув з квітки і зник.

– Та-ак, – зітхнув Равлик, – здається, він анічогісінько не втямив.

– Звичайно, він же не знає життя. Він лише сьогодні народився.

– Справді? – здивувався Равлик. – Чому ж ви мене не попередили? Я б тоді пояснив йому все набагато дохідливіше.

– Куди вже дохідливіше? – розвів руками Піпля. – Ти так гарно пояснив, що навіть я зрозумів.

– І то правда, – погодився Равлик. – Що ж, бувайте здорові. У мене ще дуже багато справ.

І він поповз у глиб саду.

– Слухай, Піпле, – озвався по довгій мовчанці Гопля, – як на мене, то це найдурніший метелик з усіх, яких я бачив на віку.

– У мене просто голова розболілася від його дурнуватих запитань.

– Як ти думаєш – він прилетить іще до нас?

– Все може бути. Адже він сказав: «До скорого побачення».

Пополудні друзі заходилися обкопувати кущі порічок.

– Щось наш Метелик довго не прилітає, – сказав Піпля.

– Тіпун тобі на язик! Ще справді прилетить.

– Привіт! Це я! – почули вони згори веселий сміх Метелика.

– А-а, це ти, – важко зітхнув Гопля.

– Мені здається, ви не дуже втішені.

– Ну що ти! Ми дуже-дуже втішені, – почав його перекривляти Піпля, – ми просто тішимося з утіхи.

Метелик сів на фіялку і голосно чхнув.

– На здоров'я! – сказали чеберяйчики в один голос.

– Дякую. Це просто якесь неподобство. Досить мені сісти на квітку – і я чхаю. Ви не знаєте часом – у чому причина?

Чеберяйчики перезирнулися.

– Ой, ви тільки не бійтеся – я не збираюся вас ні про що розпитувати. Я просто так…

– Умгу, просто так… – буркнув Гопля.

– Ви мені не вірите, – засумував Метелик. – Але мене і справді вже нічого не цікавить.

– Хіба таке можливе? – здивувався Гопля.