Читать книгу Туз і перстень - Юрій Яновський - Страница 2

2

Оглавление

Сонце з'їхало на палець нижче. Два рази підходив лікпом Мишка до котелка, що лежав на гарячім пероні. Обидва рази він чув неголосне: «цсс» і суворе махання руки братішки-вартового. Власний санітарний котелок валявся на посмішище цілій станції, а брати його не можна. Розмови вартовий не підтримував, на питання – мовчав. Лікпом сів у холодок і почав дивитись на свій посуд, як гадюка на птаха, розчинивши рота.

По путях бігала сторожева курка, і захотілось їй піти вже додому. Вона заклопотано переступала рейки, шукала баласту в свій шлунок і, повернувши голову набік, спостерігала, на якому місці сонце.

Літній день був найсиній і найвисокий. Далекі обрії хиталися хвилями, як справжні океани. Тільки не було в них холодку, що дише від морських обріїв, був зелено-блакитний туман, золотавий пил далеко і повсякчасні розмови гвинтівок на сході.

Курка підлетіла на перон і зразу ж зацікавилась котелком. Вона помалу підійшла й серйозно подивилась на вартового й на лікпома Мишку. Заглянула в середину котелка.

Двері поїзда відчинились, і на землю зійшов санітар Большаков. Більше не вийшов ніхто. Большаков, як ведмідь, переставляв ноги, щось мурчав собі в бороду, і мідний перстень блищав у нього на пальці. Сорочка не мала пояса, не мала ґудзиків. Через плече в нього був тепер ремінь, і на ньому бовтався маузер в дерев'яній кобурі.

Курка побігла шукати собі захисту. Котелка взяв у руки Большаков і тоді побачив лікпома.

Вони привіталися сильними словами, які тепер вже розкидані по степу до нових боїв і які не вміщаються в касі наборщика.

– Ех, Мишка, якби ти знав, що це за Рубан! У нього на гігантських грудях золотий годинник.

Мишка годинниками не цікавився. Новенький маузер більше прийшовся до душі.

– Дасиш поносити?

– Ти ж лікпом! На біса?

Героїчна душа Мишки стала в позу. Одставивши ліву ногу наперед, підтримуючи правою рукою уявлену зброю коло боку, притискуючи до серця портфель, він думав, мріяв, і сам Наполеон був перед ним хлопчиком[1].

Лікпом Мишка ходив у кожне містечко реквізувати ліки. Це були найвидатніші дні лікпомівського життя. Він надівав чорного шкіряного кашкета з величезними автомобільними окулярами, вішав на шию банку з протигазовою маскою, за пояс стромляв дві білих гранати без капсулів і в руки брав жовтого портфеля невідомо з чим. Большакову й другому санітару він діставав на час гвинтівки з багнетами і велів тримати напоготові пальці на спускові. Санітари це робили й кашляли від сміху. Містечкові аптекарі терпляче слухали войовничі крики лікпома і боляче дивились, як булькав йод, що його зливали розбійники в одну пляшку.

– Поносити дам. Неізбєжно.

Сірий бронепоїзд дав гудок. Командир через ляду подивився на перон. У рот до Большакова заїхало колесо і застрягло там між білими зубами. Він сміявся. Усмішка не була широкою, командир на неї не відповів. Колеса помалу рушили.

Тоді Большаков крикнув:

– Братішка, котра година?

Командир подивився на годинник, що горів і блищав на сонці. Щось подібне до усмішки майнуло в його очах, сірих, як туман. Бронепоїзд пішов, і обрій знову зімкнувся навкруги.

– Славний парнишка, – сказав Большаков, – і золотого годинника має від Республіки!

Лікпом Мишка пішов по чай. За депо далеко біліла річка, і степ хвилювався, виконуючи шумову музику своєї опери. Большаков старанно обходив рейки й намагався не помічати санлітучки, що в кількості чотирьох теплушок одна стирчала серед станційних рейок. Тут, на цім полустанкові, він пригадав далекі вогні південного Марселя, пригадав хистку палубу «Коршуна» після ночі в салуні Сан-Франціско, подивився на китайську джонку й перстень на своїй руці. І, діставши з кишені пляшку рому, запив спогади солодко-пахучою Ямайкою.

Лікпом приніс чай. Пили чай з ромом, згадуючи Шурку Рубана. Годинники цілого світу посилали в минуле хвилини за хвилинами, а санітар Большаков думав про все, що нагадував ром.

1

Тут Яновський актуалізує пам'ять про Наполеона І, Наполеона Бонапарта (15.08.1769, Аяччо, Корсика – 5.05.1821, о. Святої Єлени), одну з найбільш уславлених особистостей, чия діяльність мала винятковий вплив на долю Європи, відомого французького державного діяча й полководця, учасника французьких революційних війн, який, прийшовши до влади внаслідок державного перевороту в 1799 році, здійснив величезну кількість реформ адміністративного управління, ввів Кодекс Наполеона, перебудував систему освіти Франції. У 1800 році він розпочинає наполеонівські війни й оголошує себе імператором Франції. Одержує ряд серйозних перемог при Аустерліці, розгромивши австро-російську армію, при Йєні – Ауерштадті (1806) у битві із прусською армією, при Фрідланді (1807) у битві з російською армією. Незважаючи на ряд поразок (скажімо, в Трафаль-гарській битві), Наполеон установлює свою гегемонію майже на усій території Європи, яка однак елімінується антифранцузькою коаліцією. Поразка під Бородіно (1812), Лейпцигом (1819), здача Парижа примушують Наполеона зректися престола і підкоритися рішенню переможців про заслання на о. Ельба. Повернення до Франції у 1815 році і спроба реалізувати політику «Ста днів» завершується поразкою при Ватерлоо, повторним відреченням від влади і засланням на о. Святої Єлени, де великий імператор помирає.

Туз і перстень

Подняться наверх