Читать книгу Битва під Берестечком. 1651 - И. А. Коляда - Страница 3

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо небагато. Вважається, що майбутній гетьман народився 27 грудня 1595 року, на свято Святого Федора Начертаного. Місце народження Б. Хмельницького також достеменно невідоме. Найбільш поширеною є версія, що Богдан Хмельницький походив з українців дрібношляхетського роду (гербу «Абданк»). На думку найбільш авторитетних дослідників біографії козацького ватажка В. Смолія і В. Степанкова, Б. Хмельницький, виходячи з норм тогочасного польського права (зокрема статуту 1505 p.), не належав до шляхетського стану. Адже, по-перше, шляхетство велося по материнській лінії. Якщо шляхтич брав шлюб із плебейкою, він автоматично позбавляв своїх майбутніх дітей шляхетства. А матір'ю Богдана була козачка, тобто особа не гербова. По-друге, Михайло Хмельницький був покараний на інфамію (покарання за якесь свавілля, борги, відмову коритися судовим ухвалам), що передбачала втрату шляхетства, тому його діти не могли успадкувати шляхетства (принаймні до скасування інфамії), навіть якби він одружився зі шляхтянкою. Інше питання, що у сповненому небезпек повсякденному житті на прикордонні Дикого поля серед козаків, які вважали свій статус вояків рівним шляхетському, юридичні тонкощі, а саме успадкування шляхетства, рідко бралися до уваги, тому син чигиринського підстарости вважав себе повноправним шляхтичем, і цього ніхто не оскаржував.

Як аргумент проти шляхетського походження Богдана наводиться також те, що його сина Юрія король вважав за потрібне нобілітувати (надати дворянський титул). Інший аргумент – те, що за «Ординацією» 1638 року Богдана Хмельницького позбавили посади військового писаря, а посади такого рівня були зарезервовані лише за шляхтичами.

Більш впевнено можна стверджувати, що предки Б. Хмельницького проживали у західному регіоні України. Батько Богдана, Михайло Хмельницький, був на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а потім у його зятя Яна Даниловича. 1620 року він брав участь у поході Жолкевського на Молдавію й загинув у битві з татарами під Цецорою. Матір Богдана була козачкою і, найімовірніше, звалася Агафією. Згодом після смерті чоловіка вона одружилася зі шляхтичем і «королівським жовніром» Василем Ставецьким, який пізніше служив у війську Речі Посполитої в Білорусії.

Логічним є припущення, що Богдан отримав початкову домашню освіту, а далі навчався в парафіяльній школі. Палеографічний аналіз власноруч написаних гетьманом листів виявив почерк з прикметними рисами Київської школи. Тому не виключено, що навчався він у школі при якомусь із київських монастирів. Можливо, десь у 1609 році, на пропозицію гетьмана Жолкевського, батько віддав його до Львівської єзуїтської колегії, де він був учнем Андрея ґонце-ля-Мокрського, доктора теології, відомого письменника і проповідника. Там майбутній гетьман навчався п'ять-сім років, де був добре обізнаний із всесвітньою історією, в колегії він дістав глибокі знання латини, досконало володів польською мовою, а згодом навчився ще турецької, кримськотатарської і французької мов. У 1648 році Мокрський входив до депутації львівських міщан до Хмельницького, що облягав Львів із своїм військом і татарами. Гетьман упізнав Мокрського і, залишившись один на один, упав у ноги своєму вчителеві та дякував за навчання.

Вступивши до реєстрового козацтва, Б. Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. 1620 року в битві під Цецорою батько й син Хмельницькі потрапили у турецький полон. Також є думка, що старший Хмельницький загинув у цій битві. Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача при одному з командувачів турецького флоту, водночас удосконалюючи своє знання турецької.

У 1622 році Б. Хмельницький утік з полону (версії про викуп матір'ю чи знайомими вважаються малоймовірними в останніх біографіях Богдана Хмельницького), а батько залишився у Порті й незабаром помер. Також в деяких наукових працях висловлюється думка про фінансову допомогу козаків, які виділили кошти на викуп сина старого товариша.

Про життя та діяльність Б. Хмельницького з 1622-го по 1637 рік також немає достеменної інформації. Усі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни 1632–1634 pp.) не мають документального підтвердження. Безперечним є лише те, що починаючи з 20-х pp. XVII ст. Б. Хмельницький перебував у лавах козаків, зокрема служив у Чигиринському полку, разом з яким брав участь у військових походах проти татар і поляків.

Десь у тридцятирічному віці Б. Хмельницький одружився з Ганною Сомківною з родини заможного козака з Переяслава. Тоді ж він разом з молодою дружиною оселився на успадкованому від батька хуторі Суботів біля Чигирина. З 1637 року Б. Хмельницький серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 року. Восени 1638-го Б. Хмельницький був членом козацького посольства до короля Владислава IV. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї частини старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Польщею. Однак подальший хід подій довів майбутньому гетьману повну неможливість досягнення згоди. Польська «Ординація» 1638 року скасувала автономію Війська Запорозького й поставила козаків у безпосередню залежність від польської військової влади в Україні. Б. Хмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним із сотників Чигиринського полку.

Наступні роки Б. Хмельницький присвятив переважно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі). Але самого господарства було замало для нього. В українській історіографії існує непідтверджена легенда про те, що 1645 року він разом з козацьким загоном у 2 тисячі вояків перебував на службі французького уряду й, мабуть, брав участь в облозі Дюнкерка, де познайомився з визначним французьким полководцем – принцом Конде.

Цінуючи полководський талант Б. Хмельницького, король Владислав IV, що готував військову коаліцію проти Османської імперії (у складі Польщі, Венеції та інших держав), мав намір залучити його до командування козаками Війська Запорозького. У квітні 1646 року Б. Хмельницький був одним з козацьких старшин, з якими Владислав IV обговорював у Варшаві плани майбутньої війни. Все це забезпечило Хмельницькому широкі військові й політичні знайомства та зв'язки.

У майбутнього гетьмана було чимало ворогів і заздрісників, зокрема це були польські можновладці в Україні, політичні противники короля Владислава IV Особливо вороже поставився до майбутнього гетьмана новий (з 1633 р.) власник Чигиринщини – коронний хорунжий Олександр Конєцпольський. За допомогою свого чигиринського підстарости Д. Чаплинського, який мав особисті рахунки з Богданом Хмельницьким, він вирішив позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «наїзд» на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646 p.), що було в ті часи звичною справою, зруйнував економію й пограбував майно Б. Хмельницького, а слуги Чаплинського на чигиринському ринку сильно побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог у 1647 році померла дружина Б. Хмельницького, а в кінці того ж року, отримавши інформацію про підготовку невгамовним козацьким сотником козацького повстання, О. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога та порука його друзів – чигиринських старшин, зокрема полковника С. Кричевського – кума й однодумця Б. Хмельницького.

Конфлікт з О. Конєцпольським і напади його засланців на маєтки та завдана кривда родині Б. Хмельницького стали безпосереднім приводом до початку повстання. Так, у кінці грудня 1647 року Б. Хмельницький з невеличким (300 чи 500 вояків) загоном козаків подався на Запорожжя, де його згодом було обрано гетьманом.

«До вас приніс душу і тіло, сховайте мене, старого товариша, бороніть самих себе! З'єднаймося, браття, повстанемо за віру православну, відновимо волю народу нашого і будемо єдині…» – заявив Б. Хмельницький у присутності кошового отамана, старшин та козаків, звертаючись до запорозького товариства. Січове товариство відповіло йому: «Приймаємо тебе, пане Хмельницький, хлібом-сіллю і щирим серцем!»