Читать книгу Тиха Країна. Поема-казка - Александр Александрович Шевчук - Страница 1

Глава 1

І

Дрімає Сонце над горою;

У полудневому спокою

Країна безтурботно спить;

Лишень повітря мерехтить

Понад степною благодаттю.

М’якою, гарною печаттю

Лежить спокій над краєм сим.

Нікого не тривожить грім

Що десь далеким Світом бродить;

Сюди страждання не доходять,

Тож спить спокійно в моря край.

Ходи собі, та й позіхай,

Попрацювавши за звичаєм.

Велика річка з водограєм

Перетина Країну ту.

Землю́ родючу і святу

Тут пестить матінка Природа;

І злагода, на заздрість Сходу.

Доладно з совістю живуть…

Але пора сказать мабуть

Про головних моїх героїв,

Що здавна, в мирі і спокої,

Ведуть тут свій звірячий рід.

Придивимось для них як слід,

І може їх велика зграя

Когось вам, друзі, нагадає.

І І

На континенті, що чималий,

Життя звіряче вирувало,

Та Лев уже не був царем.

Тваринне царство все розпалось,

Країн чимало викуплялось

Серед степів, де всі жиєм.

Були якісь там темні сили

Що так зі світом учинили, -

Про теє поки ні ду-ду;

Бо ще накликаєм біду

На наші селища і хати…

Та хто хотів, той панувати

Вигі́дно у Країнах міг.

І чи то треба так, чи збіг:

Життя гарнішим не ставало.

Усе тепер державним стало,

Що бу́ло вільним для тварин.

Тепер у кожного свій тин,

А от нора або печера,

Що вільними були ще вче́ра –

Тепер державне є майно.

Панам при владі все одно,

Хто буде у печері жити,-

Аби за неї заплатити

Панам він міг якийсь там зиск.

А ні – то йшов на звіра тиск:

Могли тоді з нори прогнати,

Або печеру відібрати,

Або ж гніздо, під тихий писк.

ІІІ

А щоб на теє заробити,

Ти мусиш панові служити,

Іти до нього у ярмо.

Бо жир запанував всім світом,

А капіталом володіти

Поча́ло гаспидське клеймо.

І навіть там, де світлі сили

Звірячим краєм володіли, -

Сплелися гадові клубки.

І у потрощених Країнах

Збирать мільйони на руїнах

Вони кортіли залюбки.

ІV

Щоб вникнути людських обурень,

То на чолі Країни дурень

Щораз за гадів поставав.

Спочатку Філін «керував»,

А потім Лис Рудий узявся,

І довго тим він пробавлявся,

Хвостом зрадливим скрізь махав.

А як прийшла пора до зміни,

Одраз взялися за чуприни

Усі вельможнії «брати».

Набравши в рота гіркоти,

Одне на одного плювали,

І так Країну розхитали,

Що стали звірі, як чорти.

V

І всі сваритись почали.

Забули, як колись жили

В великій і спокійній зграї,

Були при мирі і врожаї,

Давали відсіч ворогам;

А як прийшла пора Розділу,

То все неначе відлетіло

Незримим гадам та панам.

Про теє ще не всі забули;

Та чи повернеться минуле,

Як тільки рикать, та мовчать…?

На кого ж Лиса помінять?!

На дереві висить афіша:

Там рветься «господарювать»

При владі, із косою Миша.

За нею йде непосидющий

Хамелеон підступний – Ющик;

Що знов змінився у лиці.

А третім, бо други́х не стало,

До трону сунеться Коала,

З батоном хліба у руці.

VІ

Гей-гей, «свобідная» Країна,

Звіряча зігнутая спина

Якраз годиться для панів.

Та їм ще треба, щоб голів

Ви гордо так не піднімали;

Тому у вічі вам брехали

Натхненно, впевнено вони.

А у тварин росли сини,

Що слухали панів зрадливих;

І от вже предків своїх сивих

Підняли діти на кпини ́…

Глава 2

VІІ

Ото був цирк на всю Країну!

Летіли кігті, шерсть і слина, -

То вівся виборний процес.

У всій красі постав «прогрес»

Недосконалої системи.

Але народ щасливим був,

Бо з цим видовищем забув

Свої холопськії проблеми.

Аж раптом, схо́пивши корону,

Хамелеон доліз до трону

(Вже не міняє колір свій);

І сів там, наче головний.

Народу то було байдуже,-

Аби з боків не драли дуже,

Хто на верхівці Зради сів;

Не стане замком вільним хлів

З сумнівної такої чести.

Тягар той звикли звірі не́сти,

Бо народились у ярмі…

Між панства теж не було крику,

Хоч подив там пройшов великий,

Та змовились вони самі.

Бо кожен з них мав певну частку

(Там па́нам – зиск, народу – пастка),

Тому домовились вони.

І, вже не знаючи вини,

Хамелеон здружився з Мишей:

Помічником при Зраді втішив

Її жорстку, гарячу злість.

І іншим кинув свою кість;

Та, з помаранчевою пикой,

Почав свій розум невеликий

Штурхать, аж поки прийде млість.

VІІІ

Смурним ходив один Коала.

Його оточенню опала

Була також сумна й гірка;

Багатіїв жорстка рука

Їх довго проти шерсті м’яла.

Проте надія не зів’яла

Посісти від колись на трон…

ІХ

Як «керував» Хамелеон,-

Про теє нічого й казати;

Пройшла його пора, мов сон,

І знов поча́ли вибирати

До Зради нового царя.

Коалі милая зоря

Тоді, нарешті, засвітила;

І як би Миша не шипіла,-

Коалі випав ліпший фарт.

Та й звірям був він до вподоби,

Бо їх не зводив до худоби,

І патріотом був – не в жарт.

Х

І почались великі ди́ва:

В Країні лад, у полі жнива…

Між звірів ситі навіть воші;

У Гаспидів не просим гроші;

Воркуємо з сусіднім Краєм,

І прадідів своїх вітаєм,

Та згадуємо ворогів.

В Країні чути ситий спів,

Та зле шипіння з-за кордону…

Аж, зазіхати на корону

З косою Миша почала.

За те посаджена була

У темний льох на кілька років.

Щоб не робила зайвих кроків,

То в робітничому бараці

Її охотили до праці.

ХІ

Та, матір Божа, Кресна сила,

Таке ледащо ти вродила,

Що хоч над нею стій, та плач:

Як вчула Миша про роботу-

На пиці вилізла гидота

Немов по ній пройшовся квач.

І кволою додолу впала,

І сіпалась, ревла, стогнала, -

От-от сконає на руках…

Та лікарям не йняла віри,

І хоч «вилазила зі шкіри»,

Від них тікала по кутках.

Хворіла Миша від роботи…

ХІІ

А втім Коалі злі турботи

Поча́ли Змії додавать.

Бо їм Країни благодать

Була, як ладанка для чорта.

І от у Зраді зла когорта

Поча́ла з тіні поставать.

І вголос почали кричать

Про несусвітнє тії пики,

А глашатаї та музики,

Що в Гадів брешуть на ціпку

Поча́ли ту бридню гірку

Зливати жителям у вуха.

Звірячий люд те якось слуха

І сатаніє від думок, -

Мовляв, життя немилим стало.

І революції росток

Вже зріє супротив Коали.

ХІІІ

Аж тут до трону надійшли

Країн чужих сановні звірі;

Слова і лестощі несли

Про спільний рай в новому мирі.

І почали рядить про теє,

Що Зрадам слухать залюбки:

Про пиху, – то для них святеє,

А для народів – навпаки.

Іще патякали про гроші,

Про вигоди багатіям;

Народу – теж життя хороше,

Та згідно деяким статтям.…

ХІV

Масні слова лились рікою.

Вони позбавили спокою

Зрадливих владних паничів.

Ті засідали уночі,

Щоб якось викрутить до Згоди.

Про те, як житимуть народи,

Не думав в залі жоден звір.

Коалі в лапах той папір

Вони несли, зібравшись з духом.

Той почухрав собі за вухом,

Надалі взявся до листа…

Хоч Істина бува проста,

Проте пани її сховали,

Бо друкувати наказали

По кілька сотень сторінок.

Коалі аж вкололо в бок

Від того дикого прожекту.

Та нехтувати Зрадну секту

Він зараз же не міг ніяк:

По перше – був в душі добряк,

По друге – не дали б закони;

Та й від чужих Країн прокльони

Були йому не до ладу.

Бо, мовим прямо, на біду

Коалине сімейство нині

Держало з скарбом різним скрині

В отих Країнах, у мінял;

Хоча патріотизм хороший

Не в’яжеться з поняттям «гроші»

(А з тим – «офшори» і «обнал».)….

ХV

По всій Країні ґвалт почався,

Бо хто на Згоду сподівався –

Коала те не підписав.

І в Зраді не один стрибав,

Та сипав до царя прокльони.

Ось глашатаї на корону

Поча́ли кликати дурне.

Бо з рук текло життя масне,

А глашатаї та музики,-

Усі, від мала до велика,

Служили не своїй землі.

Чужі заморські королі

Давно усіх собі купили.

І ті вищали, щоб за вила

Узявсь звірячий весь народ;

І щоб усім щасливо жити,

То треба поскоріш здійснити

В стіна́х дворця переворот.

"Та Згода – подарунок з неба,

Його скоріш завірить треба,

Бо буде горе на Землі.

А так – прийде ́ пора достатку,

Настане ера гри й порядку,

Радітимуть діди й малі…."

А хто її читав, ту Згоду?!

Там йдеться наче про свободу,

Але свободу від кого?

І де це бачені закони -

Чужому пану бить поклони

Задля кредиту одного?!

І щоб нам дали ті кредити,

То треба ціну заплатити:

Дідівську пам’ять загубить.

А як прийдуть чужії па́ни,

Чи не здеруть усім жупани,

Хто краще захотів пожить?

ХVІ

Було багато зауважень.

Але ще більше було вражень

Від кількості потрібних слів,

Що лилися, неначе спів

У вуха тим, хто їм повірив.

І дехто аж поліз зі шкіри

Аби грудьми за Зраду стать.

А щоби зайве не читать, -

То ліпше вірити на слово,

Що прийде всім, обов’язково,

Ота заморська благодать.

Глава 3

ХVІІ

Що бракувало цій Країні…?

Пасись спокійно на рівнині

Та пий водичку із струмка;

У прохолоді рівчака

Від спеки ти знайдеш притулок;

Міцне здоров’я без пігулок

Дане Природою для всіх.

Тепер, неначе як на сміх,

Сидять тварини всі у купі;

Толочать землю як у ступі

На невеличкім «острівці».

І унизу, на всі кінці,

Уже немає і травини;

І за води бодай краплину

На пана треба спину гнуть.

Ще й сіно подадуть несвіже,

Що гумой тхне навдивовижу;

І на роботи поженуть.

Ось вам, барани і корови,

Всі соціальнії умови

Замість привільних полонин.

Та й іншим звірям одробин

Вже небагато залишилось.

І те добро від вас закрилось,

Що нібито загальним є.

Тепер усе – за для корони.

За трьох голодних пан жує,

Та ще й і сипле всім прокльони, -

Мовляв, ви – ледарі єси…

ХVІІІ

Цепні, панів ворожих, пси

Царя поча́ли задирати,

І зграя Беркутів крилатих

Корону захищать взялась.

На них рікою полилась

Брехня глашатаїв зрадливих:

Що, наче, деспоти вони;

А псам скаженим ка́зок льстивих,

Не бачачи у тім вини,

Плека́ли покидьки брехливі.

Немов, то звірі особливі

Підня́лись загалом на бунт,

Проти свавілля від Коали.

Мовляв, готовий певний ґрунт,

І з тим нова пора настала

Патріотичних перемін.

Неначе кожному свій тин

Давив незміряно на груди.

«Вони ж ручні»,– кричали всюди

Про молодих страшних собак.

А ті готові за кістяк

Загризти тих, хто волю має.

І ось, почувши кров на смак,

Будь-ко́го зграя загризає,

Якщо накаже головний.

Бо в дикунів начальник свій

З даве́н безпам’ятних існує;

При ньому й злодій – будь як стій.

Хоч клепки в голові бракує,

Та завжди в зграї є вожак.

Від хижаків до неборак

Цей атавізм ведеться й нині….

ХІХ

Аж ось, повилізли із тіні

Володарі скажених псів.

Вони у Зраді засідали,

Своєю статтю захищали

Всю волю гаспидських голів.

А щоб базікать добре вміти,

І зло невидимо чинити,

Безкарно ближніх обдирать,-

То їх заходились навчать

Заморські гаспиди прокляті;

І сиониської печаті

Тепер не оминуть панам

(Їх понівеченим родам).

Тварин усіх кошерна згуба

Прийшла у вигляді тризуба,

Як «герб» Країни, де жиєм.

Та звірі тим не переймались,

Бо пам’яті давно цурались;

Хотіли жити без проблем.

Та як же житимеш без болю

Якщо свободу, честь і волю

Свою ти панові віддав,

І з тим Покликання поклав

Своє до панської колоди?

Із тої бісової згоди

Поганий вийшов результат:

У пана чорт – як рідний брат,

А всій звірячій зграї – згуба.

І матінка Природа люба

Стоїть окремо від усіх….

ХХ

Було б видовище на сміх,

Коли б не стало так трагічно:

Навезли псів напівдурних,

Ті на Галявині Величній

Поча́ли з мавпами стрибать,-

За те банани роздавали;

А псів голодних розпоча́ли

Нечистим зіллям напувать.

Мавпи́ за те старанно вили,

А пси і зовсім подуріли

І шаленіли, без вини.

Бо їм пани усе прощали

І навіть скарбом пригощали,

Дарили блазнівські чини.

Тепер панів тих стало видно.

Дивитися на них огидно,

Але святії на словах.

Патріотизм в товстих вустах

Аж клекотить в безодні міри.

Та з їхньої гладкої шкіри

І жмут волосся не впаде….

ХХІ

Життя в Країні ще іде

Старим шляхом – доси́ть вигі́дно:

З печери пасовисько видно,

Живуть тварини де-не-де,

І взимку жмут трави чима́лий

Перепадає від Коали

Усім звіра́м, хто тут жиє.

Багато хто із них жує

І зайвий кус на кожне свято;

Стрижуть із хутра небагато

Коли іде розплати час….

ХХІІ

Аж, що це, – чи війна у нас?!

Країну вибухом струснуло

І димом небо затягнуло,

В корчах зайшовся весь Майдан,

Тобто – Галявина. Вулкан

Низьких подій струснув Країну.

І відтепер немає спину

Тому, що Змії почали.

Їх чорне військо повели,

Проти добра, проти любові,

Їх діти. Ще прол’еться крові

Тварин нещасних по землі.

Ті, хто давно служив імлі,

Нахабно стали перед світом.

Та що на те тваринам ситим,-

Не ймуть вони очам своїм

І нині. Отже – гинуть їм….

Глава 4

ХХІІІ

В Країні тиші вже не стало.

Але ще сподівавсь Коала

Утихомирить ворогів.

Та не второпав він, що слів

Вже недостатньо, треба дії.

Прийшли до трону лиходії

Не для того, щоб говорить;

Та треба крові їм попить

Удосталь, бо така натура.

Чужий гаввах, тулуб, та шкура

Підуть їх богу на алтар.

Сидить собі Коала-цар

У замку, ще при кабінеті,

І на великому портреті

Його величність ще висить.

Але Країною гримить

Вже не один із Зради голос.

І набуха кровавий колос,

Що революцією звуть….

ХХІV

Але, скажу я вам мабуть

Про головних тварюк із Зради,

Що всім брехать навчились радо

Десь у заморських Павуків.

Так, першим зрадив рідний хлів

Великий Боров шоколадний;

Любив оцей «пустун» огрядний

Із кров’ю ласощі жувать.

Йому узявсь допомагать

Не сповна розуму Опосум,-

Той ще з народження гундосив,

Та всіх булавками колов.

Він несинітниці молов

Завжди з лицем придуркуватим,