Читать книгу Цікаво про фінанси - Алексей Геращенко - Страница 5

2009 року шотландський телеканал STV вирішив поцікавитися у глядачів, кого вони вважають найвизначнішим шотландцем усіх часів і народів. Впевнену перемогу здобув Адам Сміт. Хто ж він?

Економічне благополуччя – явище, що не дає спокою економістам. Турбувало воно й Адама Сміта, шотландського інтелектуала 18 століття, якого сміливо можна віднести до тих людей, чиї ідеї кардинально змінили світ. Великому шотландцеві багато чим завдячують люди, котрі, можливо, навіть не знають його імені.

Досліджуючи причини багатства народів, Адам Сміт доходить несподіваного висновку, що спроби керувати економічною діяльністю людей призводять до зворотних наслідків – спотворення конкуренції, зниження мотивації, помилок в пріоритетах. Зазвичай, виявивши проблему, ми намагаємось її негайно розв’язати. Але в умовах обмежених ресурсів розв’язання одного завдання автоматично відтягує ресурси від інших. Якщо ти вирішив побудувати Байкало-Амурську магістраль або Дніпрогес, то маєш розуміти, що в тебе завжди була альтернатива для використання людей, капіталу, землі. Добрі наміри далеко не завжди ведуть до найкращого результату. Регулювання економіки чимось схоже на лікування людського організму за допомогою медпрепаратів. Впливаючи позитивно на один орган, вони часто погіршують стан іншого.

Адам Сміт завдяки тривалим спостереження і дискусіям доходить революційного висновку, що втручання держави навіть з добрими намірами завдає більше шкоди, ніж користі. Тобто, побачивши проблему, у випадку з економікою краще почекати, як розв’яже її «невидима рука» (так Сміт називав ринкові сили).

Пояснимо на прикладі. Припустімо, ціна на якийсь товар надто висока і приносить надприбуток власнику. Ми можемо спробувати відрегулювати ціну, але, якщо перестаратись і зробити її надто низькою, виробляти товар буде зовсім невигідно. Надприбуток швидко зацікавить інших. Вони зосередяться на цій справі, а щоб виграти в конкуренції, почнуть знижувати ціну. Долучатимуться й нові гравці, поки така діяльність буде прибутковішою за інші. Це знижуватиме ціни на продукцію. Тож згодом прибуток вже не виглядатиме привабливим відносно інших галузей, і приплив нових учасників ринку припиниться. Ось так, без будь-якого втручання ціни можуть стати справедливими.

Що ж тоді робити державі в економіці? Адам Сміт відповідає на це так:

«…Государеві слід виконувати тільки три обов’язки; вони справді мають дуже важливе значення, але є ясними і доступними для звичайного розуміння: по-перше, обов’язок захищати суспільство від насильства і вторгнення інших незалежних суспільств; по-друге, обов’язок захищати в міру можливості кожного члена суспільства від несправедливості і гноблення з боку інших його членів, або обов’язок встановити суворе виконання правосуддя, і по-третє, обов’язок створювати і утримувати певні громадські споруди і установи, створення і зміст яких не може бути в інтересах окремих осіб або невеликих груп, тому що прибуток від них не зможе ніколи відшкодувати витрати окремій особі або невеликій групі, хоча і зможе, часто з надлишком, оплатити їх загальному суспільству…»

Проаналізуймо це положення Адама Сміта. По суті, ми бачимо тут всього три функції:

– оборона;

– судова система;

– деякі громадські функції, надто дорогі для виконання невеликою кількістю осіб (наприклад, дороги, музеї).

Звернімо увагу, що ми не бачимо тут за державою (государем) жодної виробничої діяльності, більш того, ми не знаходимо тут освіти, медицини, пенсійної системи тощо. Це капіталізм практично в чистому вигляді, коли розвиток економіки відбувається на підставі механізмів саморегуляції, коли виживає найефективніший, а надприбуток не може існувати довго, адже в галузі, де він з’являється, посилюється конкуренція, новий капітал і нові підприємці прагнуть підвищеної рентабельності, а потім в умовах конкуренції знижують ціни до прийнятного рівня.

Саморегулювальна система часто має дивовижну самоорганізацію. Але за рахунок чого проявляється економічне зростання? Те, що капітал без регулювання зверху вільно перетікає між галузями, – це добре, але чи достатньо цього?

Адам Сміт основним джерелом зростання бачив поділ праці, що підвищує продуктивність:

«Для прикладу візьмемо… виробництво шпильок. Один працівник тягне дріт, інший випрямляє його, третій обрізає, четвертий загострює кінець, п’ятий обточує один кінець для насаджування головки; виготовлення самої головки вимагає двох або трьох самостійних операцій; насаджування становить особливу операцію, полірування шпильки – іншу; самостійною операцією є навіть загортання готових шпильок у пакетики».

Знав би він, якого рівня цей поділ сягне в XXI ст.! Що з’являться люди, які оптимізують сайти шляхом підбору певних слів, з’являться люди, які відповідають на телефонні дзвінки, люди, які пишуть статті про те, що робить організація, і багато-багато інших професій, про які в той час ніхто й подумати не міг. Нині дослідники прогнозують, що через 10 років набудуть чинності 70 % професій, про які ми, теперішні, не знаємо. Одна з причин їх появи – у постійному поглибленні поділу праці.

Ідеї Адама Сміта настільки революційні, що навіть тепер їх не так просто прийняти. Чого ми чекаємо, коли бачимо проблему в тій чи тій галузі? Що обов’язково уряд, центральний банк або хтось ще повинні негайно розв’язати її. І як складно прийняти тезу великого шотландця про саморегуляцію, про те, що варто дати «невидимій руці», ринковим силам самим усунути проблему.

«Розв’язання проблеми урядом може бути гіршим за саму проблему». Якщо вам здається, що для розв’язання економічної проблеми обов’язково потрібно когось «розстріляти», «посадити» і «покарати», і «куди дивляться уряд і правоохоронні органи», то вам особливо важко буде прийняти альтернативну точку зору. Але все-таки спробуйте.

Як працюють ринкові сили? Уявіть собі таку картину. У 1920-і роки для польотів активно використовувалися дирижаблі. Припустімо, що в якійсь країні розвилося виробництво таких повітряних суден. А потім трапилось так, що переміщення на дирижаблях стало нерентабельним. Тож місцеві виробники вимагають перешкодити прильоту літаків в їхню країну, вказують на те, скільки людей залишаться без роботи, скільки з них не заплатять за кредитами. Що робити з цією проблемою? Уряд, як правило, почне рятувати «галузь дирижаблебудування». Вам подобається це рішення? «Добре, – скаже хтось, знаючи, чим закінчиться історія з дирижаблями. – Нехай не рятує, але нехай дасть їм усім роботу». Але яку роботу? Що ми знаємо про здібності цих людей? Можливо, серед них є прекрасні конструктори, співаки, художники, вчителі тощо. На кого саме переучувати конкретну людину? Хіба це не її власне рішення?

Хай там як, але весь економічний світ, що оточує нас, неодмінно буде зруйнований. Такий рідний, близький, знайомий і дорогий, він буде з часом зметений еволюцією і прогресом. Адам Сміт вважав, що, перешкоджаючи цьому процесу, ми лише прирікаємо свою громаду на відставання. Дирижаблі все одно «померли б» як засіб пересування. Пізніше це сталося б там, де уряд намагався якомога довше зберегти цю галузь. Адам Сміт – батько ринкової економіки, вільної взаємодії вільних людей, хаосу, в якому він геніально побачив сили саморегуляції.

Теорія порівняльних переваг і задача Давида Рікардо

Давид Рікардо – і послідовник, і критик Адама Сміта одночасно. Будучи прихильником економічного лібералізму, він, тим не менш, оскаржував деякі ідеї Сміта і розширював їх. Однією з вражаючих ідей Рікардо була та, що доводила переваги вільної торгівлі. Демонстрацією її є задача про сукно та вино.

Спробуймо розібратися з цією задачкою й ми.

Припустімо, є дві сусідні країни – Прація і Ледащия, де виробляють тільки два продукти – вино і сукно. У кожній країні живе по 1000 людей. Продуктивність праці у Прації набагато вища, ніж у Ледащиї, в обох продуктах. Поточну ситуацію в економіці можна відобразити в таблиці.

Задіяно людей

Вироблено продукції

Зважаючи на наведені дані, можемо розрахувати продуктивність країн у кожній галузі (скільки може виробити в середньому мешканець кожної країни).

Продуктивність (випуск на 1 працівника)

І ось мешканці Ледащиї прийшли до мешканців Прації й кажуть: «Ми хочемо домовлятися, хочемо торгувати». Мешканці Прації глянули на цифри й засміялися: «Ми працюємо краще і в одній галузі, і в другій. Який сенс?»

Справді, це нібито випливає з наведених даних. А тепер, увага, запитання до вас:

Чи можуть країни виграти від торгівлі? Якщо так, то як саме, сформуйте приклад.

Перш ніж прочитати відповідь, спробуйте знайти рішення самостійно.

Рішення.

Обидві країни спраді можуть виграти від спеціалізації за умови концентрації на відносних перевагах. Одиниця вина для Прації рівноцінна 10/6 = 1,66 одиницям сукна, а для Ледащиї – 6/5 = 1,25.

Уявімо собі, що Прація зосередилася виключно на вині, а Ледащия – тільки на сукні. 1000 мешканців Прації вироблять 10 000 одиниць вина, а 1000 мешканців Ледащиї – 5000 одиниць сукна.

Встановивши показник обміну вина на сукно на рівні між 1,25 та 1,66 (наприклад, 1,5), країни можуть здійснювати обмін 1500 одиниць вина на 1000 одиниць сукна. Припустімо, що Ледащия поставила 3000 одиниць сукна, а отримала взамін 3000 × 1,5 = 4500 одиниць вина. Тепер те, що отримають країни, буде описуватися таблицею:

Тож обидві країни виграли від такої спеціалізації, отримавши кращий результат, ніж без обміну, хоча спочатку могло здатися, що торгівля не має сенсу. Концентрація на відносних перевагах може давати саме такий результат. Часто може здаватися, що країна стає більш вразливою, втрачаючи цілі галузі. Мабуть, це правда, але, водночас, абсолютно неефективно намагатися бути сильним у всьому. Сьогоднішня глобальна економіка – це світ загальної економічної взаємозалежності. Прагнення захистити свій ринок, як наслідок, призводить до неналежного використання можливостей.

Тим часом як інші країни виграють від вільної торгівлі, ви прогаєте можливості отримання кращого економічного результату.

Ставлення до економіки як метафора

Подивіться на малюнок. Уявіть собі, що прийшли до озера скупатися. Ви зняли з себе одяг і залишили в точці A. Потім зайшли у воду і з насолодою попливли. Перебуваючи в точці B, ви обернулись і побачили, що хтось порсається у ваших речах. Природно, ви хочете якомога швидше дістатися точки A. Як зробити це максимально швидко? Перше, що спадає на думку, – рухатися по прямій. Адже ми точно знаємо, що найкоротша відстань між точками – це пряма лінія. І більшість саме так і стане діяти – йти по прямій, вибирати рішення, яке здається таким очевидним і наочним.

Але ситуація така, що швидкість вашого пересування у воді і по землі не однакова. І це суттєво впливає на оптимальне рішення. Оптимальне рішення виявляється зовсім не в тому, щоб рухатися по прямій. Якщо у воді ви пересуваєтесь повільніше, то оптимум буде досягнутий, якщо дещо скоротити довжину шляху по воді і збільшити – по землі. Загальну більшу відстань буде пройдено швидше, ніж найкоротшу.

Цю оптимальну траєкторію дивним чином знаходить промінь світла, що переломлюється. Не існує можливості швидше пройти відстань, обмежену швидкістю в різних середовищах, ніж це зробить промінь світла.

Іноді те саме інтуїтивно, без точних розрахунків, робить звичайний автолюбитель, обираючи шлях між точками. Інтуїція і природа часто містять дивовижні вбудовані оптимуми.

А ось в економіці люди часто схильні робити помилки. Буває, вони бачать найкоротшу відстань між А і В, обирають, здавалося б, той самий оптимум, але він виявляється дуже далеким від справжнього рішення. Роблячи це весь час, країна починає відставати – спочатку на роки, потім на десятиліття, іноді ризикуючи застрягти і в минулому столітті.

Невеликі відмінності і переваги обумовлюють абсолютно різні результати. Уявімо собі, що є дві країни, які перебувають приблизно на одному рівні розвитку і забезпечують схожий рівень добробуту своїх громадян. Завдяки ефективнішій організації економіка однієї країни росте на 3 % в рік, а другої – на 2 %. Здавалося б, різниця в 1 % мінімальна і не так багато важить. Але історія оперує довгими періодами. Як сильно відстане країна з нижчими темпами зростання, скажімо, через сто років?

Перша країна виросте за сто років як (1 + 3 %)100 = в 19,2 раза. Друга країна: (1 + 2 %)100, або в 7,2 раза. Розрахунки показують, що друга країна відстане в 2,65 раза. Це як різниця між Німеччиною і Болгарією, наприклад.

Невеликі відхилення від оптимального шляху накопичуються у вигляді втрат і, врешті-решт, призводять до глобального відставання.

Очевидний прямий шлях, на жаль, часто буває дуже далеким від оптимуму. Не варто сприймати економіку надто тривіально, вона має свої неочевидності й парадокси. Багато з них відкриються для вас у цій книжці.

Маркс і привид комунізму, що бродить по Європі

Ідеї Адама Сміта передбачили буржуазні революції, що сприяли неабиякому розвитку продуктивних сил. Зміна суспільних відносин, в яких найбільш активні та діяльні особистості користувалися перевагами промислової революції, дала величезний поштовх як економічному розвитку, так і глобальній несправедливості.

Власники капіталу повністю використовували переваги й можливості, що відкривалися перед ними. Але за значного економічного зростання з’явилася вкрай велика відмінність у добробуті різних верств населення.

Несправедливість. Про неї Адам Сміт не особливо замислювався, він говорив про сумарне зростання добробуту. Водночас тотальна нерівність представляла собою величезну проблему, яка не могла не породити альтернативні ідеї.

Взявши за основу трудову теорію вартості Адама Сміта і гегелівський філософський принцип історичного розвитку суспільства, Карл Маркс народжує великий труд, який сміливо можна зарахувати до найвпливовіших у розвитку людства.

Логіка Маркса полягає в такому.

Що є додана вартість? Ми взяли дошки, цвяхи і зробили з них стілець. Цей стілець має додаткову вартість, яку створила людська праця. Наприклад, дошки і цвяхи коштували 10, а готовий стілець – 25. Тобто 15 створено людиною, а поділено між нею (зарплата) і капіталістом (прибуток).

Маркс вважав, що таке привласнення результатів чужої праці є несправедливим.

– Але ж робітник використовував засоби виробництва? – запитали в Маркса. – А вони належать капіталістові.

– Правильно, – відповів Маркс. – Ці засоби виробництва – упредметнена праця. Вони були створені працею робітників, а капіталіст їх привласнив. Тепер ця минула праця (виражена в засобах виробництва) приносить додану вартість.

– А як же земля? Посадили в землю зерно – отримали урожай.

– Земля робить свій внесок у створення вартості, як і праця людини. Оскільки людина землю не створювала, то і привласнити собі цю частину вартості не може.

Маркс також гадав, що крах капіталізму неминучий.

Його ідеї були настільки чіткі й логічні, настільки вписувалися в контекст нагальних проблем, що вплив Маркса складно переоцінити. Водночас будь-які ідеї, перетворюючись на ідеологію, стають небезпечними.

Так, про французьких «марксистів» 70-х років XIX століття він сам говорив з іронією: «Я точно знаю, що я не марксист».

І все-таки – чого Маркс не врахував? Чому побудоване на його ідеях суспільство не відбулося?

Насамперед він не взяв до уваги інші чинники – підприємницьку ініціативу і людську винахідливість. Часто сама ідея, ініціатива стають важливішими, ніж продукт. Проблема марксизму – у відсутності націленості на прогрес. Ми можемо оцінити фізичну працю, але як оцінити внесок геніальної ідеї, яка потім стала продуктом? У сучасному світі це ще очевидніше. Якщо ми віримо, що той чи той бренд символізує надійність, то готові заплатити за це додаткову ціну. Якщо втрачаємо віру, то і вартість падає. По суті, ми самі наділяємо продукт цінністю. Наша ірраціональна основа виявляється сильнішою за аналітичний підхід до визначення вартості. Маркс не міг припустити, що написи Sony або Toyota самі по собі можуть «продавати» техніку або автомобіль дорожче. Уявіть собі два однакових автомобіля. На їхнє виробництво витрачено однакову кількість праці. Але один в силу належності до відомого бренду коштує більше. Віддати цю додаткову вартість працівникам? Це буде несправедливо – одні за свою роботу отримають оплату вище, ніж інші за таку саму. Чи не віддавати їм, а віддати «творцям бренду»? Це не фізична робота, де є чіткий результат. Оцінити, хто саме і як саме впливає на цінність бренду, проблематично. А як оцінити внесок підприємця, який створив і реалізував ідею?