Читать книгу Полярна країна полуничних гномів - Алла Анатоліївна Люта - Страница 3

В одній Полярній країні, в якій була довга, сніжна і холодна зима, ведмежий народ в своїх барлогах чекав літа. Сніг з листопада сипався з неба не перестаючи. Мороз і лютий вітер припечатував сніговий покрив до землі, до дерев, до всього, що було на землі, і з кожним днем висота білого полотна зростала. Птахи, які залишалися зимувати в цій країні, будували свої гнізда в верхівках самих пухнастих дерев, знаходили затишні дупла в товстих стовбурах і гніздилися в них, закриваючи вхід в свої квартири гілочками і власним пір'ям. До Нового року сніжна висота була вже більше двох метрів. Лісові мешканці прокладали собі тунелі під снігом і пересувалися по ним, як по станціях метро. А зверху сипав і кружляв білосніжний і пухнастий хоровод нескінченних сніжинок. Полярні жителі давно звикли до такого перебігу їхнього життя і не нарікали на долю. Під теплим сніговим покривом в барлозі сміливого і відважного ведмедя Олекса і його дружини, великої ведмедиці Белли, в різдвяну ясну ніч з'явився на світ маленький ведмедик – любий єдиний синок, довгоочікуване ведмежа. Він безтурботно спав у теплих обіймах мами, і велика ведмедиця з розчуленням дивилася на малюка.

– Як же ми його назвемо, милий? – посміхалася Белла своєму Олексу.

Великий ведмідь – Батько підійшов до малюка і з захопленням дивився на нього, як на маленьке диво.

– Наш син буде відважним ведмедем. Я бачу це по його широким і міцним лапкам. Наш син буде мудрим ведмедем. Я бачу це по його уважному погляду. Я навчу його всьому, що знаю сам. І нехай ім'я, яке ми йому виберемо, звучить, як символ добра і справедливості. Назвемо його Джексон! – сказав батько урочисту промову і взяв малюка в свої обійми. Він притискав ведмедика до свого гарячого серця, наповненого любов'ю і ніжністю.

Велика ведмедиця відразу полюбила це ім'я і почала повторювати його вголос і співуче, як би приміряючи його до малюка.

– Джексон, Джексончик, малюк Джексон, Джека – не вгамовувалася Белла.

– Джека – мій спадкоємець, мій синок – прогудів великий Олекс з такою ж великою ведмежою гордістю і пішов з теплої барлоги в засніжений тунель, який йому доводилося постійно підтримувати в порядку, прочищати і рити нові проходи до своїх сусідів, і в ліс, і до річки. Він старанно зміцнював і утеплював свою барлогу, щоб його сім'я спокійно себе відчувала. А з появою малюка великий Олекс прагнув зробити ще більше.