Читать книгу Адаптація білінгвальних дітей в умовах еміграції. Посібник для закладів освіти - Alla Zelcer - Страница 3
РОДИНА В ЕМІГРАЦІЇ
ОглавлениеДосить часто батьки змінюють країну свого проживання, що буває пов’язано зі зміною робити або соціальними чинниками.
Внаслідок цього дитина опиняється в ситуації, яку умовно можна назвати «домашня мова проти соціальної мови». Тобто, коли вдома всі спілкуються, скажімо вірменською мовою, а в дитячому садку, на вулиці, в школі – російською. Як у такій ситуації відбувається становлення мов у дитини? У віці, починаючи від народження і приблизно до трьох років, дитина більшу частину свого часу проводить у колі сім’ї – тут зосереджені його основні інтереси, тут задовольняються його основні потреби. З однолітками на дитячому майданчику можна і без слів погратися дитячими іграшками, в магазині сховатися за маму. Соціальні контакти, які виникають у дитини у цьому віці, не потребують активного спілкування за допомогою мови. Відповідно, діти, народжені в новій для їх батьків країні, і діти, що приїхали в цю країну у віці 3—4 років, перебувають практично в рівних умовах: їхня домашня мова рідна і практично єдина.
Здавалося би, дитина у такій ситуації опанує не так багато. Одначе важливим є те, що малюк вбирає у свою свідомість образи, поняття, акценти, притаманні мові і її способу мислення. Наприклад, в українській мові існує два дієслова – «любити» і «кохати», які перекладаються російською одним словом – «любити». Але для українця вирази «я люблю» і «я кохаю», мають певні смислові відмінності. Існує гіпотеза, що саме домашня мова, якою промовляли до дитини перші слова любові і ніжності, впливає на рефлексію почуттів, на найтонші і найніжніші матерії свідомості людини. Висловлювати глибокі почуття і відчувати їх від почутих слів людина буде саме за допомогою «домашньої» мови. Інша мова буде «мовою спілкування зі світом», більш інформативнішою і розвиненою, але менш інтимною.
У цій ситуації батьків хвилює питання: чи потрібно спрямовано навчати малюка мові його нової батьківщини. Більша частина психологів вважає, що не потрібно. По-перше, за умов ранньої соціалізації (3—5 років), дитина здатна досить легко опанувати другу мову як рідну, коли потрапить у відповідне мовне середовище. По-друге, вважається докорінно помилковим явищем спілкування в родині не рідною для батьків мовою. Насамперед це зумовлено тим, що спілкування з дитиною повинне бути природним, інтимним; іншою причиною є відсутність потреби і власні проблеми з другою мовою у батьків.
ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМНОГО ВПЛИВУ МОВ
Процес опанування двох і більше мов у мультилігви розвивається за тим само сценарієм, що і однієї. Але при цьому він може не збігатися в часі. На швидкість опанування мови впливає середовище, в якому дитина перебуває частіше, і, в якому є можливість активно спілкуватися з носіями цієї мови. При цьому сформовані мовні конструкції і слова переносяться з однієї мови на іншу, додаються одна до одної, а часом і витісняють одна одну. Якщо мови строго розділені за сферами використання (наприклад, кожен з батьків діє за принципом (одна особа – одна мова) і розмовляє лише своєю мовою, або члени родини вдома послуговуються однією мовою, а в зовнішньому оточенні – іншою), то змішування мов, як правило, не відбувається. Дитина завжди знає, з ким якою мовою спілкуватися. Проте, якщо батьки в процесі спілкування послуговуються кількома мовами, або в родині є кілька дітей, то ситуація ускладнюється. Не всі і не завжди знають, до кого і як краще звертатися. Виникають смішні висловлювання, в яких використовуються слова і мовні конструкції з різних мов. Перша дитина зазвичай добре опановує у дитинстві обидві мови, а у другої дитини це виходить гірше, а у третьої – ще гірше.
Але завдяки навчанню у школі, вищому навчальному закладі та під час трудової діяльності рівень знання мови, якою особа раніше володіла гірше, підвищується. Зрозуміло, що це відбувається за умов, коли молода особа спілкується саме цією мовою. Коли особа заговорить? Коли наздожене однолітків? Дати однозначну відповідь на це питання складно, оскільки все залежить від віку дитини, обстановки в колективі та її індивідуальних особливостей. Завдання батьків – не перевантажити малюка, постаратися сприймати процес як природний, не пришвидшувати події.
Проблеми ситуації «родина в еміграції» пов’язані не з тим, що дитина не опанує другу мову, а з тим, що вона гірше володітиме мовою, якою спілкуються в родині. По-перше, стає очевидним (і це відчувають всі емігранти) наскільки багато мовної інформації діти засвоюють поза родиною – і це природно. Референтна група – це друзі, пізнавальні інтереси, заняття з викладачем, спілкування, телебачення. І все це – на мові країни проживання.
По-друге, мова не може розвиватися у відриві від культури, а створити штучне середовище, у якому дитина змогла би набути стільки мовного досвіду, скільки це можливо здійснити на батьківщині, за умов її зростаючих пізнавальних потреб, нереально. Дитина просто не знає маси складних слів, які їй потрібні для того, щоб поспілкуватися з батьками. Адже у побуті ми використовуємо мінімум слів з нашого мовного запасу. Знання решти слів, за великим рахунком, потрібне для читання, інтелектуального спілкування, а саме цього рідною мовою у дітей практично не відбувається. Тому зберегти рідну мову вдається лише тим родинам, які живуть в національних діаспорах і активно займаються інтелектуальним розвитком своїх дітей, послуговуючись рідною мовою. Але при цьому мова залишається законсервованою, відірваною від живих процесів, які відбуваються в ній там, де вона є державною. Разом з тим мова набуває нові риси: в неї проникатимуть слова, пов’язані з поняттями країни проживання.
Таким чином, постає головна проблема – «Як зберегти рідну мову?» Щоб вирішити це завдання потрібно: перше – користуватися нею вдома, торкаючись під час спілкування найскладніших тем. Намагатися при цьому зацікавити дитину літературою, фільмами, створеними на «домашній» мові, а також використовувати письмове спілкування нею. Варто уникати злиття мов. Так, наприклад, від російськомовних емігрантів, що мешкають у Америці, можна почути слово послайстить (порізати тоненькими скибочками) …..; друге – не перестаратися. Не потрібно організовувати домашні уроки, сварити дитину за помилки, ображатися за «зречення культури»; третє – якомога більше спілкуватися з іншими носіями «домашньої» мови, частіше бувати на батьківщині, тобто забезпечити дитині практику живої мови.
Та попри це потрібно бути готовим до того, що мову буде не надто добре опановано. Про це добре знають громадяни, які емігрували до Ізраїлю. Не зважаючи на те, що в цій країні існує велика російськомовна діаспора, є маса можливостей для спілкування російською не лише на кухні, але і в рамках культурних програм, немає проблем з придбанням книжок і фільмів, проблема російської мови існує. Діти, які народилися в Ізраїлі або переїхали з батьками до цієї країни і віці до 8 років, краще розмовляють на івриті.
