Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана
Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Оглавление
Анатолій Дімаров. Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана
Біль і гнів[1]
Частина п’ята
Частина шоста
Частина сьома
Чорний ворон[2] повість
Син капітана[3] Повість
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Глава шоста
Глава сьома
Глава восьма
Глава дев’ята
Що їх жаліти! [4] Диптих
Німчики, голубчики…
Пів цеглини[5]
Печатка [6] Оповідання
Отрывок из книги
Дорого обійшлася німцям, що хазяйнували в Хоролівці, смерть старого йолопа Крюгера. Комендант поніс свій запущений ішіас і п’ятдесят років прямо на фронт: у тісні та вонючі солдатські окопи. Начальник гестапо теж потюпав слідом: розжалуваний у рядові. Навіть ляндсвірт не втримався на зігрітій посаді, хоч він, здається, не мав ніякого відношення до цієї сумної події. А найбільше, звісно, дісталося поліції, бо стрілочник, як відомо, завжди винен: німці розстріляли всю охорону, яка чергувала в той час, коли Івасюта втік із ув’язнення.
Гайдукові теж світила петелька або й куля межи очі, бо чия кадра уколошкала Крюгера? Поки його тягали на допит, перевівся нінащо: тільки губи, та очі, та ще жовна на випнутих вилицях.
.....
Гайдук же, дивлячись на запустілі поля, питав роздратовано:
– Зорать не могли?.. Засіяти?..
.....