Читать книгу Відьмак. Кров ельфів - Анджей Сапковский, Andrzej Sapkowski - Страница 5
Розділ 3
ОглавлениеТретього дня змерли усі діти, опроч єдного, отрока років заледве десяти. Оний, до того шарпаний різким безумством, абіє запав був у глибоке одурення. Очі його зрок мали скляний, хапавсь він безперервно руками за накриття альбо водив ними в повітрі, як гдиби хочаши пір’я хапати. Дихання стало голосним і хрипким, піт холодний, клейкий та вонний виступив на шкірі. Тоді знову еліксир подано йому в жили, й напад повторився. Врихле сталася йому кровотеча з носа, а кашель перейшов у вомети, по яких отрок згола земдлів і став дрентвілий.
Симптоми не відпускали два наступні дні. Шкіра дитяти, дотля облита потом, стала суха й розпалена, пульс втратив повноту й твердість, ено залишивсь помірно моцним, більш повільним, аніж прудким. Бінамній вже не очнувсь, ано більше не кричав.
Нарешті надшедл день сьомий. Отрок очуняв яко зі сну і відкрив очі, а очі його були заисте яке в тої змії.
Карла Деметія Крест. Випробування Трав й іначі таємні відьмацькі практики, власними очима оглянуті. Манускрипт виключно для перегляду Капітулом Чародіїв
– Ваші побоювання були необґрунтованими, майже безпідставними, – скривилася Трісс, спираючи лікті на стіл. – Минули часи, коли чародії полювали на Джерела й магічно обдарованих дітей, коли насильно чи підступом забирали їх у батьків чи опікунів. Ви і справді вважали, що я могла б захотіти відібрати у вас Цірі?
Ламберт пирхнув та відвернувся. Ескель і Весемір подивилися на Ґеральта, але Ґеральт мовчав. Дивився убік, безперервно граючись срібним відьмацьким медальйоном у вигляді голови вовка з вищіреними іклами. Трісс знала, що медальйон реагує на магію. У таку ніч, як Мідінваерне, коли від магії аж вібрувало повітря, медальйони відьмаків мали тремтіти невпинно, дратувати й непокоїти.
– Ні, дитинко, – сказав нарешті Весемір. – Ми знаємо, що ти такого не зробила б. Але ж ми знаємо й те, що ти повинна доповісти про неї Капітулу. Давно знаємо, на кожного чародія покладено такий обов’язок. Ви вже не забираєте обдарованих дітей у батьків і опікунів. Ви спостерігаєте за такими дітьми, щоб пізніше, у слушний момент, захопити їх магією, схилити…
– Не бійтеся, – сказала вона холодно. – Я не скажу про Цірі нікому. Навіть Капітулу. Чому ви так на мене дивитеся?
– Дивує нас легкість, із якою обіцяєш нам зберігати секрет, – спокійно сказав Ескель. – Вибач, Трісс, я не хотів тебе образити, але що сталося з вашою легендарною лояльністю до Ради й Капітулу?
– Багато що сталося. Війна багато змінила. А битва за Содден – іще більше. Не хочу втомлювати вас політикою, до того ж певні проблеми і справи огорнуті, вибачте, таємницею, яку мені не можна розкривати. Але щодо лояльності… Я лояльна. Але можете повірити, у цій справі я можу бути лояльною як до Капітулу, так і до вас.
– Така подвійна лояльність, – Ґеральт уперше цього вечора глянув їй в очі, – це диявольськи важка справа. Рідко кому вона вдається, Трісс.
Чародійка глянула на Цірі. Дівчинка сиділа поряд із Коеном на ведмежій шкірі у віддаленому кінці зали, обоє зайняті були грою у «цапки». Гра ставала монотонною, бо обидва були неймовірно швидкі – жоден аж ніяк не міг хлопнути іншого. Схоже, то їм не перешкоджало й не псувало розваги.
– Ґеральте, – сказала Трісс. – Коли ти знайшов Цірі там, над Яругою, ти забрав її із собою. Привіз до Каер Морену, сховав від світу, не хочеш, щоб навіть близькі для цієї дитини люди знали, що вона жива. Ти зробив це, бо щось, про що я не знаю, переконало тебе, що призначення існує, що воно нами керує, що веде нас у всьому, що ми робимо. Я теж так вважаю, завжди так вважала. Якщо призначення захоче, щоб Цірі стала чародійкою, то вона нею стане. Капітул чи Рада не мають про неї знати, не мають спостерігати за нею чи її умовляти. Зберігаючи ваш секрет, я аж ніяк не зраджую Капітул. Але, як ви й самі знаєте, є тут певна проблема.
