Читать книгу Леонід Кравчук - Андрей Кокотюха - Страница 1

* * *

Оглавление

Сьогодні в Україні дивне і неоднозначне ставлення до Леоніда Кравчука. З одного боку – перший Президент незалежної України. І не просто перший голова держави, а голова, підтриманий українським народом. З іншого боку – незалежну державу очолила людина, котра все своє свідоме життя професійно боролася з тими, хто хотів бачити Україну незалежною: Леонід Кравчук був головним ідеологом радянської України і, відповідно, супротивником громадянських свобод. Принаймні, таким його вважали українські дисиденти.

«Пригадаємо, що основними двигунами громадянського суспільства на межі 1980—1990-х років були шістдесятники, виховані в режимі боротьби. У такій ситуації все зрозуміло – є загальний ворог. А коли в 1990-х роках усі почали брататися-обніматися, орієнтири змістилися. Вчорашній ідеологічний супротивник Леонід Кравчук виявився лідером незалежної держави. І як до цього ставитися? Я пам’ятаю ці дискусії: Кравчука треба підтримати, він – Президент України!» – обмовився у своєму інтерв’ю влітку 2009 року відомий український кінознавець Сергій Тримбач. Так, вчорашні опоненти Кравчука після 24 серпня 1991 року першими простягнули йому руку. А ідеологічні супротивники досить швидко знайшли собі місце в апараті нового голови нової держави.

Відомо, що Леонід Макарович не дуже любить, коли йому натякають: перший президент України все ж таки не він, а Михайло Грушевський. На це в чудового та переконливого оратора Кравчука є маса контраргументів. Наводити їх тут не варто, бо суть одна: Грушевський Україну не втримав, при ньому Україну не визнавав світ, натомість Кравчук одним підписом розвалив радянську імперію, створену ще за життя Грушевського. Так само відомо, що Леонід Макарович до серпня 1991 року послідовно боровся з будь-якими проявами того, що називалося «українським буржуазним націоналізмом», а потім, після проголошення Україною незалежності, у своїх інтерв’ю почав дедалі частіше згадувати, як школярем носив потай їжу в ліси для повстанців, так званих «бандерівців».

Але сьогодні і в самого Кравчука дивне і неоднозначне ставлення до України. Після «помаранчевих» подій осені-зими 2004 року колишній голова держави почав частіше говорити: якби він міг уявити та передбачити Майдан, не підтримав би ідею проголошення Україною незалежності. Важко собі уявити, що перший Президент незалежної України Леонід Кравчук з трибуни Верховної Ради може поставити під сумнів правильність свого рішення стосовно підписання ним Біловезьких угод, які ліквідували новітню російську імперію – Радянський Союз. «Сьогодні Кравчук не лише «кається» за Біловезьку Пущу, а й утворив громадську організацію під назвою «Об’єднаймо Україну», де політичний притулок знайшли фактично всі відомі ініціатори ліквідації незалежності України у Сєвєродонецьку. Більше того, саме Кравчук заявив, що не виключає втрати Україною незалежності», – писав у 2005 році провідник Київської міської ОУН Богдан Червак. Сам Леонід Макарович не раз давав зрозуміти: не таку державу він хотів побудувати, не такою він її бачив.

Навіть дуже поверховий погляд на постать Леоніда Кравчука дає зрозуміти всю неоднозначність та непересічність цієї особистості. Його досі по праву вважають одним із найбільш професійних політиків за всю історію вітчизняної політики після 1991 року. Хоча – парадокс! – з Кравчуком теперішня влада практично не радиться. Причому за порадами до екс-президента та екс-ідеолога не поспішають іти як «помаранчеві» з «біло-сердечними», так і «біло-блакитні», яких усі вважали союзниками Леоніда Макаровича. Тим не менше, прізвище «Кравчук» з року в рік займає стабільне місце в різноманітних рейтингах на зразок «100 найвпливовіших людей України». Адже він – невід’ємна частина історії України, як радянської, так і постколоніальної доби.

Чим же насправді цінний та цікавий сьогодні Леонід Кравчук? У чому секрет його легендарної неоднозначності?

Леонід Кравчук

Подняться наверх