Читать книгу Шенгенська історія. Литовський роман - Андрей Курков - Страница 16

Паризький сніг схожий на хлопчиська, який дражнить песика. Свисне, почекає, поки його песик помітить, і забіжить за ріг. І крутить бідне собаченя мордочкою навсібіч, не второпавши, куди подівся той, хто його кликав.

В останні дні сніг немов зумисне починав падати годині о шостій ранку, щоб до полудня від нього і сліду не залишилося. Але в шостій-сьомій ранку, коли правильні парижани вибігають у свої кафе, він падав. Падав і на місто, і на городян.

Андрюс намагався пройти ці сто метрів до булочної швидше, ніж зазвичай, але насправді сенсу в цьому не було. Все одно черга за багетами та круасанами в булочній не поміщалася. Але рухалася вона швидко і вже через мить-другу він опинився всередині, змахуючи долонею з потилиці сніжинки, які ще не розтанули.

– У нас залишилося триста сімдесят два євро, – спокійно оголосила йому Барбора за сніданком. Оголосила і, не дочекавшись відповіді, відламала ще шматочок багета і, вмочивши його краєчок у слоїк зі сливовим джемом, відправила до рота.

– Усе буде гаразд, – запевнив її Андрюс. – Давай домовимося, що про гроші будемо розмовляти не раніше обіду! Щоб не псувати ранок!

Він перевів погляд на вікно, за яким усе ще падали сніжинки, але тепер їх було набагато менше.

– Ранок грошима не зіпсуєш! – відповіла з усмішкою Барбора. – Це я так, щоб ти пам’ятав!

На площі Републік знову кружляла карусель. Коники та віслючки підіймали й опускали діточок, які захопленими поглядами проводжали машини та будинки, що проїздили повз. Поруч знову стояли мами та няні. Інші мами та няні чекали черги повозити своїх малюків, жадібним поглядом стежили за запаморочливим кружлянням-обертанням цієї величезної, чарівної й яскравої «дзиґи».

Як тільки Андрюс одягнув червоний ніс, хлопчисько-китаєць, обернувшись, закричав: «Сяочао!» і заплескав у долоні.

Інші діти, а за ними вже й мами з нянями, відволіклися від каруселі, й Андрюс негайно сів навпочіпки і пішов по колу смішною качиної ходою, похитуючись із боку на бік і лише якимось дивом не падаючи на мокрий від талого снігу асфальт.

П’ятнадцять хвилин клоунади принесли Андрюсові майже сім євро і трохи втоми.

Хлопчисько-китаєць у надутій жовтій куртці, той самий, що перший упізнав Андрюса і закричав «Сяочао», підбіг і, задерши голівку та простягнувши руку, спробував дотягнутися пальчиками до червоного клоунського носа. Андрюс нахилився нижче, щоб плани малюка здійснилися. Шибеник помацав ніс, і посмішка його стала ще ширшою, а оченята ще звузилися. Він знову радісно вигукнув «Сяочао!» Андрюс запитально подивився на вродливу китаянку, котра стояла за малюком.

– Льо клуні! – витлумачила вона французькою.

– А так, клоун! – закивав Андрюс. Потім підстрибнув смішно, чим знову привів у захват присутніх навколо нього малюків, зняв перед ними невидимого капелюха, вклонився і подався в бік рю Рене Буланжер, на ходу кілька разів обернувшись і помахавши рукою.

– Після бульйону – прогулянка околицями! – заявила Барбора. – Будемо шукати нові місця!

– Для моєї клоунади? – спитав Андрюс.

– Ні, для моєї полуденної кави!

До бульйону дуже добре підійшли вчорашні круасани, щедро намазані всередині паштетом. Паштет сподобався Барборі своєю ціною та намальованою на етикетці качкою. Уявити собі качку, утрамбовану в маленький скляний слоїчок вартістю сімдесят євроцентів, зміг би тільки письменник-фантаст, але, мабуть, Барборі також це вдалося. І вона з неприхованим задоволенням вмочала круасан із паштетом в горнятко з бульйоном і відправляла в рот. Смак курячого бульйону змішувався з уявним смаком уявної качки з паштету та викликав у Барборі, котра раніше не переживала «буддистські» емоції, – спокійну та радісну байдужість до навколишнього світу.

– Про що задумалася? – поцікавився Андрюс.

– Я? – спохопилася Барбі. – Та ні про що! Тут поруч є гарний парк із йогами. Я, либонь, про йогів задумалася…

– Хочеш зайнятися йогою?

Дівчина стенула плечима.

– Років через двадцять. Там, у парку, молодих йогів не було.

– А ці йоги в парку – індуси?

Барбі на мить заплющила очі, немов намагаючись відновити в уяві картинку раніше побаченого, і заперечливо похитала головою.

– Ні, французи та китайці. І тренер у них – китаянка. Їй років… – Барбі кинула погляд вгору на лампочку, що звисала зі стелі. – Навіть і не скажеш, скільки їй років… Це, мабуть, тому, що вона йогою займається. Може, їй вже років сто!

– Це тому, що вона китаянка! – Андрюс дожував хвостик круасана. – Тільки китаєць може здогадатися, скільки років іншому китайцеві! Мене сьогодні один маленький китаєць впізнав, а за ним китаянка стояла. Чи мама, чи бабуся – важко сказати! До речі, знаєш, як буде клоун китайською?

– Як?

– Сяочао!

– То ти, виявляється, мій улюблений сяочао! – Барбора всміхнулася.

Через півгодини, пройшовшись балакучою рю де Бельвіль, вони звернули в незнайомий безлюдний провулок. Ішли як туристи, раз по раз задираючи голови та розглядаючи будинки, пересічні й одноманітні. Андрюса дивували розчахнуті вікна. Все ж не так уже й спекотно на вулиці. Та й опалення грошей коштує! А вони мало не висовуються з вікна з цигаркою чи кавою! Щоправда, ці «вони» не завжди були схожі на справжніх французів. Може, справжні французи взимку вікна не відчиняють?!

– Поглянь! – радісно вигукнула Барбора.

Вони зупинилися на тротуарі біля двох сходинок, що підіймалися до коричневих вхідних дерев’яних дверей. Безпосередньо перед сходами, залишивши, може, півметра для перехожих, хтось склав непотрібне домашнє начиння і меблі: мікрохвильовку, старий кубик-монітор від комп’ютера, два стільці, дитяче ліжечко і кілька картонних коробок з-під бананів.

– Перевіримо? – запропонував Андрюс.

Барбора скривила губки.

– Мікрохвильовка у нас є, а по картонках ритися нам ще зарано – ми ж не бездомні!

– Тоді чому ти так зраділа, побачивши цю купу? – здивувався Андрюс.

– Тому, що це – типовий Париж! Я б також так хотіла жити! Виносиш із дому те, що тобі не треба, і купуєш нове!

– Тебе іноді не збагнути! – по-доброму промовив Андрюс.

– Зате ти мені завжди зрозумілий, сяочао! – Барбі взяла Андрюса за руку і потягнула далі провулком. – Гайда шукати паризьку кав’ярню!!!