Читать книгу Принц На Білому Коні - Андрей Николаевич Горбонос - Страница 4

Зачинивши двері, Ганна роздратовано влупила ногою свого кота, який мирно спав на килимку. Стусан був схожий на удар каратиста, що має, як мінімум, 3-й дан і чорний пояс. Кіт, зробивши карколомний кульбіт, що не можливо описати з точки зору просторової уяви, вкарбувався в протилежну стіну і без свдомості гепнувся на підлогу з висоти двох метрів. «Йєс! Так вам і треба!» – вигукнула Ганя, повернулася і попрямувала до кухні допивати каву. Напій вже був холодним, і бажання пити його одразу зникло.

За довгі роки праці фінансовим аналітиком Ганна призвичаїлася свої вчинки планувати, а думки розкладати по полицях. От і зараз вона намагалася зрозуміти, чиїх рук ця безглузда витівка і головне, хто і яким чином дізнався про її стару та заповітну мрію – зустріти Принца На Білому Коні?

Власне, ця мрія не була такою вже старою. Перед вступом до університету вона заріклася: ніяких хлопчиків і заміжжя до завершення вишу. Дане собі слово вона тримала. Не без того, щоб з подругами відвідувати дискотеки та вечірки. Але щойно вона помічала на собі зацікавлений погляд, одразу ж під слушним приводом (бабуся хворіє або в мене завтра контрольна, а я ні бельмеса) покидала компанію. Ба, навіть більше, за всі роки навчання вона жодного разу не цілувалася з хлопцями, не враховуючи дружніх плямкань в щічку на дні народження і свята.

Коли із відзнакою закінчила університет, то вирішила піднятися кар'єрними сходами, як можна вище, щоби не стало.

Ганна росла без тата, і звикла покладатися тільки на себе. А тому визначилась так: спочатку потрібно забезпечити своє безбідне існування та кар'єру, а потім вже створювати родину. Тому питання про заміжжя ніколи не

піднімалося вище другого рядку в її планах на майбутнє.

Коли через п’ять років наполегливої праці у відомій компанії вона отримала посаду першого заступника директора компанії, придбала: шикарне 3-кімнатне помешкання в елітному будинку престижного району міста, новенький автомобіль, дачу на березі річки, – постало питання «А навіщо мені одній все це треба?». Ось тут-то Ганя, тобто тепер вже Ганна Петрівна – шанована особа, згадала про другий пункт свого плану – заміжжя.

Із властивою їй логікою і здоровим глуздом стала обирати собі кандидата на роль чоловіка і батька своїх майбутніх дітей. Першим був Семен Іванович директор компанії, солідний, сорокап’ятирічний чоловік, який мав дружину, трьох дітей і зо два десятки коханок (коханок він мав в самому прямому сенсі цього слова), при цьому останні безуспішно намагалися вирвати його з лап сім'ї і одружити на собі. Ганна не хотіла бути в його чарті 21-ю, 22-ю і не вірила в те, що чоловік відмовиться від сім'ї заради неї, тому його ж першого і виключила зі списку.

Другим був Ігор – начальник відділу технічного забезпечення компанії, 30-ти років, зовні приємний, ввічливий і культурний. Однак, сам Ігор абсолютно байдуже ставився до неї, підтримуючи лише ділові стосунки та ніколи не говорив з нею на особисті теми. При цьому, Ігор зустрічався з донькою Семена Івановича і про їх спільне майбутнє не плідкував тільки лінивий. Власне, було очевидно, що Ігор має величезне прагнення до здорового кар'єризму, в результаті чого його також було виключено зі списку. Інші співробітники компанії не викликали у Ганни жодного інтересу. Одні з них були глибоко і безнадійно одружені. Інші ж, такі як: Андрій – пришелепкуватий, Сашко – без почуття гумору, псих, Василь – гулящий, не подобалися їй самій.