Читать книгу Пригоди українців у Анталії - Антін Щегельський - Страница 2

У гонитві за примарою заможності й достатку Микола уже давно забув, коли востаннє був у відпустці. Він уперто намагався досягнути успіху там, де це не вдавалося його колегам. Тож відколи став головним редактором бізнесової газети, взагалі не відпочивав. Робота не відпускала навіть на вихідні. Але й працюючи у такому темпі, Микола не міг наздогнати свою удачу. Тільки із року в рік накопичувалася втома. І ось настав час, коли вона перейшла у хронічну. Хоч за що б він брався, усе падало з рук.

Микола зовсім збайдужів до життя. Він хотів лише одного – виспатись. А тут ще, як на лихо, почалося весняне безсоння. І те безсоння катувало його навіть більше, ніж втома. Бо цілісінький день на роботі злипалися очі. А уночі, варто було лягти у ліжко, навалювалися спогади про речі, які кожен чоловік воліє краще ніколи не згадувати. Й він до самісінького ранку крутився у постелі, благаючи Бога про сон. На душі було так гидко і тоскно, що хоч руки на себе накладай. Зрештою, про все це він розповів лікарю.

– У вас справжнісінька депресія, – констатував той.

– То по Америках та Європах бувають депресії, – заперечив Микола. – А у нас звідкіля такі панські витребеньки? Може, у мене звичайна хандра?

– Депресія чи хандра – великої різниці немає, – скрушно мовив лікар. – Бо лікуватися однаково треба. Я не буду вас труїти всілякими там антидепресантами – пігулок наковтатися ще встигнете. Спершу спробуйте змінити обстановку. Поїдьте десь у село. Або ще краще візьміть відпустку та й махніть із дружиною на море. Напровесні, поки ще не почався сезон, путівки недорогі. За невеликі гроші можна відпочити в Анталії чи Єгипті набагато краще, ніж влітку у Криму.

– Даруйте, але чи обов’язково одружуватися задля тижня чи двох відпочинку на морі? – уперше спробував пожартувати Микола.

– Пам’ятайте, що при вашому захворюванні здоровий секс – найкращі ліки. Це і заспокійливе, й тонізуюче, і навіть снодійне. А те, що не маєте дружини, – не біда. Візьміть коханку. Або навіть просто попутницю на відпустку. Он в Інтернеті на сайтах знайомств безліч подібних пропозицій. Вибирай, яка сподобається. І головне – жодних претензій: з’їздили разом на відпочинок – і розбіглися.

– Воно то так. Але хто погодиться ділити ліжко зі мною? Хай навіть за насолоду поніжитися у квітні під південним сонцем та поплавати у Середземному чи Червоному морі?

– Ну, ви ще зовсім не старий. Та й фармацевтична промисловість на місці не стоїть. Зараз стільки всіляких препаратів для літніх людей понавигадували! І в сімдесят чоловік може почуватися двадцятилітнім.

– Та з цим у мене ще все гаразд. Я про інше. Кому я такий потрібний?

– А ви анекдот пам’ятаєте? Уранці підтоптаний чолов’яга підходить у спальні до трюмо. Уважно роздивляється свої худенькі руки і ноги, висхлі старечі сідниці, величезне черево, лису голову з ріденькими кущиками сивого волосся, що стирчить понад вухами. Потім переводить погляд на юну красуню, яка мирно спить у його ліжку, і думає: «Це ж як треба любити гроші?!».

Цей анекдот і про нас із вами. Просто ми ще не зустріли тих, хто полюбить наші гроші.