Читать книгу Конотоп над Єзучем - Антон Гайдук, Антон Юрьевич Гайдук - Страница 6

Східна Русь з 1235 року знаходилась під татаро-монгольським ігом. Майже всі городи були зруйновані. Князі поступово підіймали свої володіння із попелищ. На право управляти князівством вони їздили у ставку до татарського хана по «ярлик». Московський князь Дмитро Іванович (1350—1389 р.р.) підняв Москву із руїн, поставив кам’яний Кремль, об’єднав зусилля дрібних князів Східної Руси і виступив проти татар. Він одержав перемогу у битві біля Дону на Куликівському полі.

Але татари не відступали. Через два роки вони пішли на Москву, спалили і розграбили. Орда ще довго з Руси брала данину серебром і золотом.

На річці Волзі утворились татарські князівства з городами-укріпленнями: Казань і Астрахань. Вони постійно нападали і розоряли руські землі. Московським князям вдалося об’єднати дрібніші князівства і створити одне міцне князівство.

У ХV столітті до Московського князівства вже їхали купці німецькі, фламандські, голондські. Був лише один торговий шлях, який з’єднував Псков і Ригу, він літом проходив по воді, а взимку по снігу. Ліси та болота відділяли городи від причалів на Варяжському морі. Між Ярославцем і Москвою торгові каравани проходили лише зимою: 700—800 саней, загружених зерном та рибою, їхали із охороною, яка захищала від нападу татар. Чужоземні купці мали привілеї, а на руських купців накладали налоги та пошлину.

Одиницею у торгівлі був «рубль», від слова «рубати», він мінявся на 100 копійок. Вага «рубля» відповідала 16-ти золотників серебра. Ці рублі цінували англійські купці, копійки мали назву «деньга» від татарського «дин» – серебро.

У ХVІ столітті на монеті з’явилось зображення воїна із списом, по російському «копіє». Монету назвали «копійка». Ще була дрібна монета «алтин» (від татарського all-шість) – або монета 6 копійок; гривня відповідала – 20 копійок; полтинник – піврубля. Серебряна «деньга» мала овальну форму, вона запозичена у татар.

Це дрібна монета, купці набирали монети у рот (до 50 штук), не рахуючи, і розраховувались. У 1553 році на Русь прийшла чума і довго косила людей. У Пскові лише захоронили 25 тисяч трупів, а за межами міста ніхто не рахував.

Весною чума була уже в Луках, Торопці, Смоленську, Полоцьку. На слідуючий рік вона дійшла до Новгороду, Старої Руси, Можайську і до Москви. Методи боротьби були жорсттокі. У Новгороді вигнали псковських купців, обвинувативши їх у розносі хвороби, а хто не підкорився, того палили живцем. Палили священників за те, що ходили до хворих з молитвою.

Культура, просвіта та література у житті Московського князівства ХV-ХVІ століть стояли на рівні до татаро-монгольського нашестя. Література і наука були церковними. З’явились книги митрополита Макарія «Степенная книга» – релігійні повчання, «Місячні читан-ня» – про життя святих. Свої подорожі у святі місця описали Поздняков і Коробейников. Була написана Енциклопедія різних правил для суспільства, яка називалась «Домострой». Ця праця колективна.

Православна Росія рівнялась на рабовласницьку державу Візантію, в якій базилевси релігію поставили на службу державі, під релігійними прапорами завойовували інші народи. Московські князі будували церкви і монастирі, а про школи не дійшли згадки до наших часів. Хоча до татар у старих монастирях були школи.

На початку ХVІ століття у Московському князівстві сідає на престол Іван ІV. Під його правлінням утворилась олігархія, у державі розпочалась боротьба між боярами, тиранія і смута. Релігія і церква підносили особу князя до рівня божества. Князь Іван ІV назвався царем, а князівство називалось царство. Він говорив: «царь аки бог, из мала до велика чинит». Це був царь-деспот, жорстокий та лукавий, хоча мав гострий та допитливий розум. Московське царство з усіх сторін обступали ворожі сусіди.

Польша вже відняла у Москви Псков і Полоцьк, обступила Смоленськ. На півночі Швеція висадилась на берег Варяжського моря і зайняла половину Лівонії, перекрила торгові шляхи до Москви. На Сході татари забирали у купців хліб. На півдні – козаки не підкорялись, добивались волі. Московський царь провів у державі ряд змін, які приводили до військової повинності всіх підлеглих. Із вільних людей набиралось військо стрільців, яке було озброєне та вивчене на європейський зразок.

До війська приписувались служиві люди, козаки, селяни. Вони мали зброю: луки, списи, саблі, сокири. Були запрошені західні майстри-ливарники, що плавили руду і виливали гармати. Так у похід на татар у Казань царь повіз 150 гармат, це вирішило битву. Під час військового походу всі області великого царства постачали військо: людьми, кіньми, фуражем, припасами їжі, підводами та інше. Це був обов’язок підлеглих. На Казань було зроблено декілька походів. Лише у 1557 році були приєднані Казань і Астрахань до Московських земель.

Лівонія – яблуко роздору. Вона розташована по берегах Варяжського моря, через її землі їдуть торгові шляхи із західними купцями. За Лівонію бились: Польша, Литва, Швеція і Росія.

Московський цар пішов війною на Лівонію, вимагав повернути колишній Юрьєв, що збудували київські князі, ставив Лівонії докори за утиски православних церков та невиплату податі на мед. На допомогу цар привів татар. Лівонію грабили. Лівонія просила відстроку.

У 1558 році Лівонія була приєднана до Московського царства. З Польщею не припинялись військові чвари.

Польша зажадала повернути собі Новгород та Псков, колишні городи Литовського князівства, що вважала їх своїми, як наслідні. Литовський король Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і його королівство перейшло до поляків.

У 1563 році Московський цар на такі вимоги рушив війною на Польшу і відібрав назад свої городи Смоленськ і Полоцьк. Султан турецький не прощав Московському царю розорення Казані і Астрахані. У 1571 році татари переправились через Оку, підійшли під Москву.

Оборону тримав князь Бельський, але Москву взяли, спалили, забрали у полон 150 тисяч людей. Султан вимагав у царя 2000 рублів данини, але царь послав лише 200 рублів. Тоді татари через рік ще раз з’явились під Москвою. Князь Михайло Воротинський прогнав їх.

У Польші помер король Сигизмунд-Август. Три роки шукали нову кандидатуру. Турецький султан уже давно зазіхав на слов’янську державу. Він виставив свого кандидата Стефана Баторія, трансільванського воєводу, привіз його у Варшаву, а під містом поставив 120 тисяч татар для підтримки кандидата.

У Варшаві розпочалась паніка, але поляки його прийняли. Баторій не знав польської мови, говорив по-латині, але був талановитий полководець. У нього була лише одна мета – походи на Москву.

Похід Баторія на Лівонію ще більше спустошив землі на берегах з морськими пристанями. Знову під Польшу підпадають Псков і Полоцьк.

Баторій зібрав військо до 15 тисяч воїнів і пішов на Московське царство, зайняв Полоцьк. Московський царь Іван ІV зібрав військо у 30 тисяч чоловік і дав наказ усім городам формувати гарнізон

Армія Баторія організована та підготовлена по європейським уставам, являла велику загрозу старій московській армії.

ІІ

ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

На початку ХІV століття на півночі утворилось Литовське князівство. Литовці не слов’янського кореня. Литовський князь Гедимин, розширюючи свої землі, завоював Білу Русь і Червону Русь, підійшов до Києва. Та рештки удільних князів Київської Руси вийшли із військом йому назустріч.

У 1320 році на річці Ірпень відбулася битва. Багаточисельне військо Гедимина перемогло невеликий загін князів, зайняло Київ. Син великого литовського князя, Ольгерд, рушив на татар.

У 1360 році відбулася битва на «Синіх водах». Литовське військо розбило трьох татарських ханів, а рештки татар утекли у Дике поле. Литовське князівство доходило до берегів Чорного моря. У 1360 році прилучено великий край на лівому березі Дніпра – по річках Сула, Ворскла, Псьол. Також були прилучені Чернігівське і Новгород-Сіверське князівства. Україна перебувала під владою Литви.

Згодом один із литовських князів, Ягайло, одружився із польською королевою Ядвічою. У 1413 році відбулася злука двох держав. Польська шляхта переселялась на білоруські і українські землі, вводилась католицька релігія.

Брати Ягайла, удільні князі Витовт та Свидригайло, виступали проти прилучення українських земель до Польщі, боролись за самостійність Литви. Але королі Польщі: Владислав І, Владислав ІІ, Ян Казимир вели наполегливу політику закабалення Білорусії і України. Уводилась католицька віра, будувались костьоли, розширялись пільги, привілеї та права католиків на Україні.

Литовські пани зрівнялись у правах із шляхтою. На південних землях з’явились великі землевласники: Острожські, Заславські, Вишневецькі, Збаражські, Чарто-рийські, Сангушки, Воронецькі, Рожинські, Четвертинсь-кі та інші. Селяни, що жили на землях багатої шляхти, потрапили у вічну кабалу. Вони стали безземельними, не мали ніяких прав, а лише чисельні повинності. Поляки називали їх «хлопи».

Шляхта мала право суду і не допускала короля до своїх управ. З поляками переселились на українські землі німці, євреї, чехи. В городах заводили «магдебурзьке право», що означало поділ ремісників та купців на «цехи», це надавало різні пільги.

На початку ХV століття Литва прилучила городи сусіднього московського князівства: Смоленськ, Полоцьк, Псков. По річці Десні зайняла городи: Любеч, Чернігів, Новгород-Сіверський. На півдні утворилось могутнє ханство – Кримська орда. Вона займала острів Крим і степи біля острова. Цілі століття орда терзала Україну. За часів хана Менгли-Гірея орда пішла на українські землі грабувати.

Литовське князівство не чинило ніякого опору. На Україні польська шляхта дбала лише про свої угіддя, кожен окремо від інших.

Король польський не втручався у справи шляхти. Удільне литовське князівство було скасоване. Татари зруйнували і пограбували Київ у 1482 році, а у 1493 і у 1495 роках розоряли Чернігівську землю і самий Чернігів. Чернігівські князі запросили захисту у Московського князя.

У 1500 році Чернігівський князь Семен перейшов у підданство до Москви із Чернігівською землею від річки Остер. Тоді ж перейшов до Москви і князь Новгород-Сіверський Василь Шемятич. Москва виставила військо на оборону цих земель від Литви. У 1508 році князь Михайло Глинський задумав підняти повстання на Україні. Та тут піднялася проти нього польська шляхта, бо Московське князівство і Польща ворогували з давніх часів.

У кінці ХV століття на Русі укріпився польський звичай: віддавати городи старостам для управи. Утвори-лись Канівстке та Черкаське староство, а в них уводився військовий стан під назвою «козаки». «Нетяглі» люди, що не мали ні повинностей, ні майна, мали право ставати на службу, віддавати себе у заклад і таке інше. Такими людьми заселялись нові слободи. Утворювалась в Україні нова верства, що звалась «козаки».

У 1569 році настала єдність (унія) Литви і Польщі, в Україні завели такі порядки, як у Польщі. Шляхта увільнялась від відбування військової повинності, а маєтки були їхнею власністю. Пани були католицької віри і польської народності. Православні українці позбавлялись права служити в урядах громадянських і державних. Після унії шляхта брала «грамоти» на «порожні» землі на Україні, а селяни потрапляли у повну залежність від панів, платили податі та відбували повинності.

ІІІ

ВІКОВА ВОРОЖНЕЧА

МІЖ ПОЛЬЩЕЮ І МОСКВОЮ

У ХVІ століття Нової Ери закінчилось правління династії Рюриковичів на Русі. Московські бояри обрали царем Бориса Горудова. Лише п’ять років він удержався на престолі. У 1604 році в Литві об’явився самозванець Лжедмитрій Перший. Як сповіщають історичні довідки, це був збіглий монах із московського монастиря. Він утік до Польщі та видавав себе за померлого сина царя. Король Сигизмунд Третій підтримав його намір у поході на Москву, виділив йому польське і козацьке війська. Лжедмитрій прибув до Москви і вінчався на трон. Поляки чинили безлад у столиці, бояри підняли бунт і убили самозванця.

На царський трон бояри обрали Василя Шуйського, Путивлі піднявся бунт, який очолив Іван Болотніков. Цар Шуйський послав військо і повсталих розбили під Тулою.

Невдовзі на Сіверщині у Стародубі з’явився ще один самозванець – Лжедмитрій Другий. З польським військом він підійшов під Москву і зупинився у селі Тушино. Московський цар закликав на допомогу Швецію і вона прислала військовий загін.

Це не сподобалось Польщі і король Сигизмунд Третій об’явив Москві війну. Королевич Владислав з військом вирушив у похід і зайняв Смоленськ.

Московське військо під проводом Шуйського облягло кріпость Смоленськ, але було розбите поляками. Шуйський зрікся царського престолу, а поляки зайняли Москву. У Московському царстві три роки панувало лихоліття.

У Нижньому Новгороді Мінін і князь Пожарський зібрали народне ополчення і рушили на Москву, приступом взяли білокам’яний Кремль, вигнали поляків. У 1613 році у Московському царстві вибрали царем Михайла Федоровича Романова. Та у 1618 році королевич Владислав знову підступив з військом під Москву. Йому на допомогу прибуло Запоріжське військо гетьмана Сагайдачного числом двадцять тисяч козаків. Їм на зустріч вийшло військо Федора Шереметьєва. Владислав запросив миру.

У 1632 році королем Польщі вибирають Владислава ІV, який у цьому ж році пішов війною на Москву, оточив Смоленськ. Москва вислала військо під проводом боярина Шейна, який програв битву. Лише у 1634 році Польща і Москва уклали мир.

У 1645 році на Московський престол сідає молодий цар Олексій Романов. На підкорених українських і білоруських землях у Польщі вибухають повстання.

Козацькі ватажки, гетьмани та отамани, очолюють виступи невдоволених, ведуть війни з гнобителями. Королі висилають свої війська, які ведуть нещадні розправи.

У 1648 році гетьман Зіновій Хмельницький очолив запоріжське військо, скликав під свої стяги силу невдоволених селян і розпочав визвольну боротьбу.

Перші перемоги під Жовтими Водами і під Корсунем окрилили гетьмана і він рушив на Польщу, знову були лише перемоги. Та у битві під Берестечком Хмельницький зазнав великої поразки. Військо розбите, половина затонула у трясовині, союзники-татари зрадили і втекли з поля битви.